Щоденник Скотта: складні переходи

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Понеділок, 27 листопада. Табір №23

Т. +8°F [-13,3ºC] опівночі; +2°F [-16,7ºC] о 3 ранку; +13°F [-10,6ºC] об 11 ранку; +17°F [-8,3ºC] о 3 дня.

Либонь, найважчий перехід за весь час. Поверхня на старті дуже погана. Передовий загін трохи вирвався вперед, але толку з того не було – ми кілька разів їх доганяли. Це вибило поні зі звичного ритму і затягнуло перехід. Знову надійшли хмари, хоча після вчорашньої літньої хуртовини погода обіцяла повернути на краще. Вирушили о 3 ранку, але до місця привалу дісталися тільки о 9.

Другий перехід видався ще гіршим. Передовий загін рушив на лижах, усі прикмети геть зникли, тож вони наледве могли триматися курсу. Коли стали на привал, щоб збудувати каїрн, зненацька повалив густий сніг, температура піднялася, а лижі безнадійно обліпило (bad fahrer, як кажуть норвежці).

Словами не описати, як важко було по тій поверхні тягнути сани, але за кілька хвилин здійнявся південний вітер і дуже скоро ми відчули його користь. Везучи вантажі на собі, іти по прямій було ще складніше аж до останньої половини милі, коли хмари трохи розійшлися. Ми пройшли намічену віддаль, але умови були нестерпні і поні дуже втомились. Знову рясно падає сніг і одному тільки Богу відомо, коли він перестане.

Якби не поверхня і слабке освітлення, все було б не так уже й погано. Застругів уже небагато, як і глибокого снігу. Люди та поні переважно провалюються до твердого насту, що лежить на глибині 3-4 дюйми під верхнім шаром пухкого снігу. Людям це дається важко, але, оскільки поверхня всю дорогу однакова, то поні втомлюються менше.

Щойно підійшов Мірз і сказав, що поверхня геть погана. Завтра маємо вийти ще на годину пізніше, тобто о 4 ранку – за три дні зсунемо розклад на 5 годин вперед. З нашими запасами корму ми зобов'язані за будь-яких обставин проходити 13 (географічних) миль на день, тож можемо тільки надіятись на краще.

Вже кілька днів не бачили суходолу, від чого стає ще похмуріше. Виснажена тварина виснажує і людину, тож після сьогоднішнього денного переходу нікому не весело; принаймні висипаємось ми останнім часом досхочу.

Вівторок, 28 листопада. Табір №24

Гірших умов для старту й уявити неможливо. Огляд застилає густий, ніби живопліт, сніг, який вихориться під різким південним вітром. Китаєць і Джеймс Піґґ вийшли о 3:15. Ми пішли слідом о 4:20, наздогнали їх на привалі о 8:30. На половині шляху становище покращало; хмари почали потроху розходитись і кермувати стало простіше.

Зараз, на привалі, знову потемніло. Коли вже ця клята хуртовина закінчиться? Для поні дорога краща, для людей – гірша; майже всюди є твердий наст на глибині 3-6 дюймів. Під кінець переходу перетнули вервечку високих твердих південно-східних застругів, широко розкинутих. Не знаю, що й думати про це.

Другий перехід не сильно кращий за перший. Сильний південний вітер перемінився на південно-східний, а нас огорнула завірюха, в якій геть нічого не було видно, і сніг боляче впивався в обличчя. Загалом складається враження, що вся ця негода приходить із SE.

Вирушили о 4 ранку і я збираюся і далі йти таким побитом. В останні чотири переходи довелося добряче поборсатись, але ми їх завершили без заминки і, хоча табір розбивали в завірюху, зараз небо виглядає обнадійливо; хай навіть ненадовго, та все ж вітер ущух і яскраво сяє сонце, розвіюючи похмурі наслідки виснажливого переходу.

Китайця, "Буревія", сьогодні пристрелили. Відважний звір, він добре тримався і пішов зі сцени всього на кілька днів раніше за своїх товаришів. У нас залишилось тільки чотири мішки корму (кожен 30 фунтів), але тим тваринам, що залишились, цього має вистачити на сім переходів, а до льодовика вже менше 90 миль.

Боверс каже, що під час нинішньої та попередньої хуртовин барометр стояв феноменально низько. Це, поза сумнівом, найнесподіваніша і найвиснажливіша літня хуртовина, яку людям доводилося переживати в цьому регіоні. Я тільки сподіваюся, що вона вже відступила. Між залишками поні вибір невеликий. Ноббі і Бонз найсильніші, Віктор і Крістофер найслабші, але всі повинні витримати. Землі й досі не видно.

Середа, 29 листопада. Табір №25. 82° 21' ш

Тепер значно краще. Вчора пізно ввечері показалася земля; гора Маркем – заворожлива потрійна вершина, височить ніби дуже близько; мис Літтелтон і мис Ґолді. Перехід зробили швиденько: вийшли близько 4:20 і дісталися до цього табору о 13:15. Близько 7,5 миль за перехід. Виходить, середня швидкість десь 2 статутні милі на годину.

Земля туманно виднілась всю дорогу, іноді здавалася разюче близькою. Під час першого переходу над нами нависла біла снігова шарувата хмара, але зараз небо прояснюється, сонце яскраве й тепле. Земля майже прямо попереду, до мети наших поні вже менше 70 миль.

Поні потомлені, але вірю, що на п'ять днів їхніх сил ще вистачить, а в декого і на значно довше. Із Китайця вийшло чотири пайки для псів, тож, думаю, від усіх інших поні можна чекати того самого. На зворотньому шляху собакам буде вдосталь роботи, відпочинку і їжі. Власне, ми б уже і зараз цілком могли б без них обійтися, проте з усіх міркувань бажано якомога довше не навантажувати людей возінням. Тож я щиро сподіваюся, що ці 70 миль ми здолаємо звичним порядком.

Сніппетс і Ноббі тепер ідуть самі по собі, добре тримають слід. Обоє не спускають очей зі свого погонича, готові зупинитися, коли він зупиниться. Їдять сніг кожні кілька хвилин. Коли тварин не треба вести, це сильно спрощує справу; примхи тварин, постійні спроби зжерти мотузку і таке інше – всі ці дрібниці сильно дратують в поході. При тому у кожної тварини свій власний характер. Колись я неодмінно напишу про їхні особливості.

Возії вирушили на півтори години раніше за нас, а дісталися сюди на аж годину швидше – йшлося досить легко. Отже, дорога на сонці дуже зручна, тобто моє рішення перейти на денні марші було виправданим.

Еванс запропонував таку поверхню називати "гладь". Слово "поверхня" має ширше значення, воно може також означати твердий наст, у якому легко провалитися. З цієї точки зору поверхня явно погана. Поні постійно глибоко її зорюють, люди – час від часу. Заструги ніби повернули на SE; їх, мабуть, намело вітром з узбережжя. Знову об'явився "грузький наст" – ділянки, в яких провалюєшся зі стрекотом.

Від самого Однотонного табору такого було небагато аж до вчора і сьогодні, коли його знову чимало. Нема сумнівів, що умови на відкритому Бар'єрі інші, ніж на його прибережній частині. Загалом же справи йдуть на краще і всі в чудовому гуморі. Мірз вимірював глибину ям від копит поні – після Однотонного табору це в середньому 8 дюймів.

Багато ям мають фут завглибшки. Це дає гарне уявлення про те, яка їм випала робота. У наметі Боверса вчора до гушу додали вирізку з Китайця; кажуть, вийшла смакота. Нині я за кухаря. Обговорювали снігоступи для поні. Як же мені хотілося б, щоб тварини їх носили – це б вберегло їх від зайвої праці на такій поверхні.

Четвер, 30 листопада. Табір №26

Приємний день для переходу, але бідолашних тварин він виснажив – всі, окрім Ноббі, здають день у день. Йшли на пів години довше, ніж учора, а то й трохи більше. Якщо не враховувати, що вантажі тепер легкі, а в нас і досі є вісім тварин, то становище наше зовсім неприємне; та все ж до нашої першої мети вже має бути менше 60 миль.

Поверхня сьогодні значно гірша, поні дуже часто тонули по коліна. Ближче до кінця переходу було трохи твердих ділянок. Незважаючи на те, що погода сонячна, на снігу майже не було "гладі". Собаки, кажуть, справляються чудово. Вони будуть солідною підмогою, жодних сумнівів. Землю оповиває тонкий серпанок білого туману; час від часу вона проступала і я зробив пару фотографій.

П'ятниця, 1 грудня. Табір №27. 82° 47' ш

Поні втомлюються надто швидко. Це вже питання кількох днів для всіх, крім Ноббі. Тим не менш, корму на всіх не вистачить, тож сьогодні, всупереч думці декого з нас, я вирішив, що Крістоферу настав час. Його пристрелили – не так шкода, як інших, коли пригадаєш, скільки клопотів він нам наробив на початку і як кепсько йшов наприкінці.

Облаштували тут склад, щоб не перевантажувати решту поні; насправді їх навіть трохи розвантажили. Іще три переходи – і ми маємо дійти. З сімома шкапами та собачими упряжками ми просто мусимо дійти. Тільки людей не можна обтяжувати на такій поверхні – це надзвичайно виснажливо.

Сьогодні зранку взули Ноббі у снігоступи і він чудово пройшов милі чотири, але вони виявились нікудишніми і порвались, тож довелося зняти. Нема сумнівів, що взагалі снігоступи для поні річ конче необхідна, і коли б наші могли носити їх від самого початку, то зараз були б у зовсім іншому стані. Думаю, вид землі підбадьорив тварин, але не сильно.

Ми вирушили при яскравому теплому сонці, а праворуч виразно виднілись гори; однак під кінець переходу зі сходу надійшли хмари і зараз на все небо розкинулась тонка рвана шарувато-купчаста хмара, за якою досі видно землю, але тьмяно. Файний льодовик спускається з гори Лонґстафф. Він врізався дуже глибоко і краї його стоять під кутом щонайменше 50º.

Хоча на нижніх грядах є чимало кумів, загалом виглядає, що ці гори не сильно посічені долинами. Це – масивні округлі утворення. Навпроти нас видніється світлий жовто-брунатний кам'яний бескид, оточений чорною чи темно-брунатною скелею, яка теж видається світлішою. Цікаво знати, що то за порода. На наступному хребті також є чимало відкритих порід.

Субота, 2 грудня. Табір №28. 83º ш

Вирушили за дуже поганих погодних умов. Вчора вночі, не віщуючи нічого хорошого, з південного сходу надійшли шаруваті хмари, а сьогодні всю дорогу йшли при снігопаді та жахливому освітленні. На першому переході поні ледве йшли, хоча вітру майже не було і стояла висока температура. Вони глибоко провалювалися крізь поганючу поверхню.

Я запропонував Отсу взяти на себе нагляд над усіма поні, але йому було більше до душі вести одного з них, тож я залюбки передав йому Сніппетса і сам пішов на лижах. Мені це далося легко і я зумів зробити кілька фотографій поні, що розсікають сніг, – світло дуже гарне о 3 (за актинометром Воткінса).

На другому переході поні йшли значно краще, бо покращали поверхня та гладь; я вирвався вперед і, щоб мене не обігнали, довелося тримати рівний темп – отак завзято ми й дійшли до табору. Сумно виносити вирок Віктору, бідолаха Боверс журиться. Він у чудовому стані, його вистачить собакам на п'ять пайок. (Темп. +17ºF [-8,3ºC].)

Треба забити його зараз, бо корму вже зовсім бракує, але ми вже дійшли до 83 паралелі і майже напевне прорвемося. Вночі небо прояснюється, та й загалом умови поліпшуються; пробиратися крізь цю суцільну білу стіну страшенно неприємно, а якби не було передового загону, який вказує шлях, нам довелося б зовсім сутужно.

Собаки в чудесній формі, завтра збільшимо їм вантажі. Якщо все йтиме за задумом, завтра заб'ємо ще одного поні – тоді для решти вистачить їжі на три дні. Насправді все складається непогано, аби ж тільки погода дозволила нам дістатися до льодовика.

Вайлд у своєму щоденнику під час мандрівки Шеклтона відзначив, що 15 грудня вперше за місяць їм випала негода. У нас же погожий день – це радше виняток. А втім, ми досі не збилися з темпу. Коли розбивали табір, було так тепло, що сніг танув на льоту і все навкруг змокріло. Отс вчора перейшов до мого намету – помінявся з Черрі-Ґаррардом.

Намети зараз такі: я, Вілсон, Отс і Кіоган. Боверс, п.о. Еванс, Черрі і Крін.

Возії: Е.Р. Еванс, Аткінсон, Райт і Лешлі. Ми всі перейшли на конину і годуємося так добре, що голод нас взагалі не турбує.

Неділя, 3 грудня. Табір №29

Це не погода, а якесь божевілля. Побудив усіх о 2:30 ранку, маючи намір вирушити о 5. Було мрячно і сніжно, але загалом стерпно; однак за сніданком вітер став дужчати, а о 4:30 уже розбушувалась повноцінна південна буря. Стіни для поні знесло, зібралися великі замети, які швидко поховали під собою сани. Сильнішого літнього вітру я тут ще не бачив.

Об 11 він почав ущухати. О 12:30 ми підвелись, пообідали і приготувались до виходу. Замайоріла земля, хмари розійшлися, а о 13:30 нас уже заливало сонячне сяйво. Вирушили о 14, навкруги було видно землю і, якби не дрібка хмар на SE, усе було б взагалі чудово. О 14:15 я помітив, що південно-східна хмара шириться; о 14:30 вона накрила землю за 30 миль від нас, а о 15 була вже над нами.

Сонце сховалось, почався сильний снігопад і умови для переходу стали жахливими. Посилився вітер з SE, перемінився на SW і залишався таким якийсь час, потім зненацька перемінився на WNW, а тоді на NNW, при чому звідусіль дме із заметами. Не встигаєш оком змигнути, як умови змінюються, – це страшенно спантеличує. Попри всі ці труднощі, ми спромоглися пройти 11,5 миль на південь і розташувалися у цьому таборі о 19; умови для переходу просто жахливі.

Возії йшли попереду 6 миль (геог.), а тоді отаборилися. Думаю, годі вже з них передування. Ми обігнали їх, Боверс і я попереду на лижах. Йшли за компасом: сніг застилав очі, час від часу під ним можна було помітити південно-східні заструги, і тільки на останню годину переходу ледь-ледь пробилося сонце.

Погода зовсім спаскудилась і, коли так триватиме і на льодовику, то буде нам непереливки. Пора вже удачі повернутися до нас лицем, досі вона нас цим радувала нечасто. Кожна миля за таких умов сприймається як велика звитяга. Поні йдуть чудово, а витрати корму трохи вигідніші, ніж очікувалося. Віктор виявився доволі жирним, а решта точно іще жирніша, тож можна було б зовсім не перейматися через дорогу, якби тільки погода була трохи лагіднішою.

Понеділок, 4 грудня. Табір №29

9 ранку. Побудив усіх о 6. Вночі вітер перемінився з NNW на SSE; віяв несильно, але сонце закрите важкими хмарами; попереду майоріли ділянки землі і здавалося, що ми сяк-так просунемося, але за сніданком вітер раптово піднявся на силі, і одного погляду назовні було достатньо, щоб упізнати нашу звичну, білу й дрібну, як борошно, хуртовину.

Усі вийшли будувати нові стіни для поні: робітка не з приємних, але її результат помітно покращує становище тварин, вони сонні та знуджені, але ніби не змерзлі. Пси наздогнали нас вчора, коли ми розбивали табір, а возії прибули сьогодні зранку, коли ми закінчували стіну для поні. Тож тепер ми знову всі разом.

Возії кажуть, що їм важко було відстежувати наші сліди, а без них взагалі заблукали б. Рухатись у таку негоду геть неможливо, і пояснити її теж ніхто не візьметься. Вчора вночі барометр піднявся з 747 до 759 – шалений стрибок. Очевидно, в атмосфері відбуваються серйозні заворушення. Що ж, лишається тільки змиритися і сподіватися на краще, хоча мені й стає гірко, коли порівнюю нашу погоду із погодою, яку застали наші попередники.

Табір №30

Вранці вітер вгамувався, о 12:30 небо почало ясніти, о першій вже сяяло сонце, о другій ми вийшли, а о 8 стали тут табором після добрих 13 миль. Впродовж всієї дороги землю було добре видно, розрізняли навіть окремі риси. Є кілька величезних незвіданих льодовиків, три з них зливаються під горою Рейд. Гори округлі, дуже масивні, з невеликими виступами та нерозвиненими кумами (Т. +18ºF [-7,8ºC]).

Куми дуже тонкі на нижніх передгір'ях, а між стінами льодовики прорізали глибокі проходи під височенними кутами; на передгір'ях виділяється пара голих вершин, майже перпендикулярних; можливо, гранітні – довідаємось пізніше. Прямо попереду – вкрита кригою, всіяна валунами гора Гоуп та брама до льодовика. Маємо завтра легко дійти туди, якщо зможемо здолати 12 миль.

Поні сьогодні йшли прекрасно, без усяких труднощів перетинали глибокий сніг на хвилястій поверхні. Схоже, вони у значно кращій формі, ніж були тут тварини Шеклтона, і нема жодних сумнівів, що вони пройшли б іще багато-багато миль, якби дозволяли запаси корму. Собаки – просто чудо, але їжі їм так само бракує, тож довелося пожертвувати бідолахою Майклом, який, як і решта, виявився доволі жирним. Усі намети споживають м'ясо поні і цілком цим задоволені.

За ці два жалюгідні дні ми втратили всього 5-6 миль, але всі ці погодні заворушення змушують мене нервуватися щодо льодовика, де гарна погода буде потрібна, як ніколи. Не покидає моторошне відчуття, що весь сезон видасться негожим. Однак доволі дневі його лиха. Ми вже майже дійшли до першої мети нашої мандрівки.

У попередньому таборі виглядав, як далеко тягнеться земля на SSE; схоже, що по Бар'єру можна дійти до дуже високої широти, і якщо Амундсену, який іде тим шляхом, пощастить, то він зможе скоротити гірський перехід до якихось 100 миль. Хай там як, а цікаво буде дослідити той напрямок наступного року, якщо тільки підійде свіжий транспорт. Видолинки між підйомами поверхні десь 12-15 футів. Чуємо подуви вітру з боку брами – виглядає вона зараз непривітно.

ЧОТИРИДЕННА ЗАТРИМКА

Вівторок, 5 грудня. Табір №30. Опівдні

Вранці нас розбудила люта скиглява хуртовина. Попереднім ударам вітру бракувало дрібного, ніби порошок, снігу – цієї визначальної риси хуртовин. Сьогодні ж його вже вдосталь. За пару хвилин просто неба тебе обліплює снігом з голови до ніг. Температура висока, тому все, що падає або намітає, – міцно липне. У поні голови, хвости, ноги і всі частини, не захищені попонами, вкриті кригою; тварини стоять глибоко в снігу, сани майже поховані, і величезні кучугури на наметах.

Поснідали, відбудували стіни і знову залізли в спальники. Не видно навіть сусіднього намету, що вже й казати про землю. Звідки, трясця, береться така погода в цю пору року? Ми вже досита наїлися невдач, але й удача ще може прийти. У таку погоду навряд чи хтось зміг би йти навіть по вітру, а проти нього – точно ніхто не зможе.

Це якісь всеосяжні атмосферні заворушення, які будуть відчутні повсюди і виллються нам у поганий сезон, чи ми просто жертви виняткових місцевих умов?

Якщо друге, то є над чим задуматись, коли уявляєш, як наш маленький відділ борсається тут у негоді, а там інші розмірено простують у сонячному світлі. Скільки всього залежить від везіння! Ніяка завбачливість, ніякі перестороги не могли б підготувати нас до такого становища. Будь ми навіть вдесятеро досвідченіші і розважливіші, все одно такого відкоша не очікували б.

23:00

Весь день дув сильний вітер, а снігопад найбільший на моїй пам'яті. Замети навколо наметів просто здоровезні. Вранці температура була +27ºF [-2,8ºC], а коли по обіді піднялася до +31ºF [-0,6ºC], то всюди, де сніг падав не на інший сніг, він одразу танув; як наслідок – повсюди калюжі води, намети змокли наскрізь, а разом із ними і вітровий одяг, нічні чоботи і таке інше; вода стікає з опор і дверей, розтікається по брезенту, всотується у спальники – стає геть неможливо.

Якщо похолодає, перш ніж ми встигнемо все висушити, буде нам біда. Можна було б навіть посміятися, якби у нас був час на затримки – зараз ми собі цього не можемо дозволити, і нам страшенно не поталанило опинитися в цій пастці саме зараз. Вітер ніби поволі вщухає, але температура не падає, а сніг все такий же мокрий і невідступний.

Кіоган римує!

Все тане собі сніг, в наметі справжня повінь.

Ще трохи – й доведеться його перевернути і сісти, ніби в човен.

Середа, 6 грудня. Табір №30. Опівдні

Жах, який жах. Ми стали в якійсь "Трясині відчаю". Буря лютує з непослабною жорстокістю. Температура піднялася до 33ºF [+0,6ºC], у наметі все намокло. Ті, хто заходять всередину з вулиці, виглядають так, ніби потрапили під зливу. З них на брезент стікають ріки. Замети коло стін, поні, наметів і саней невпинно зростають. Поні виглядають спустошено. Ох! це все нестерпно, а до льодовика ж всього 12 миль. Огортає безнадія, і боротися з нею важко. Скільки терпіння треба мати на такі пригоди!

23:00

О 5 ніби почало трохи розвиднюватися, нарешті стало видно землю, але небо і досі затягнуте і купа снігу довкруги. І далі дме доволі сильний вітер, а температура лишається високою. Не надто приємно, але якщо на ранок не стане гірше, то зможемо нарешті вийти. Ми дуже, дуже мокрі.

Четвер, 7 грудня. Табір №30

Шторм не закінчується, і становище наше вже серйозне. Корму після сьогодні залишається на один день, тож мусимо або вирушати завтра, або пожертвувати тваринами. Але це не найгірше: ми все одно доберемося на собаках, у цьому нема сумнівів. Найгірше те, що сьогодні вранці ми вже взялися за літні пайки, тобто почали їсти те, що мало б увійти у склад на льодовику.

Перший допоміжний відділ може від сьогодні пройти не більше двох тижнів. Шторм все такий же мерзенний, як і раніше, і ніяк не хоче відступати. Вчорашня надія згасла десь о третій ранку, коли знову піднялися вітер і температура, і все стало, як було. Кінця-краю цьому не видно і всі згодні, що в таких умовах іти ніяк не можливо. Єдиний вихід – скоритися лиху, але змиритися з цим тяжко.

Яка це несправедливість: ми ж усе ретельно продумали, і до першого успіху було вже рукою подати. Якби я міг зараз усе переробити з початку, то навряд чи щось змінив би: ми мали щедрий запас на випадок негоди, зібраний з урахуванням попереднього досвіду, а такого штормового грудня – це ж тут найкращий місяць – не зміг би передбачити навіть найобачніший упорядник.

Нестерпно лежати тут у вогкому спальнику і шкодувати про це, тоді як небо й досі затягнуте, а становище все гіршає й гіршає (Т. 32ºF [0ºC]). У Мірза страшний приступ снігової сліпоти на одне око. Сподіваюсь, цей відпочинок допоможе йому, але він каже, що болить уже доволі давно. В таку погоду не випадає розраховувати на веселощі, але й без них нікуди. Вчора вночі, коли замайоріла надія, я навіть чув сміх.

Опівночі

Жодних зрушень. Барометр підіймається – може, таки є надія. Важко уявити, що може дратувати більше, ніж ця вимушена бездіяльність, коли кожен день і кожна година має значення. Споглядати на зелені стіни намету, поцятковані плямами вологи, на лискучі вологі бамбукові жердини, на брудні й наскрізь мокрі шкарпетки та всякі інші дрібниці, що валяються посеред намету, на засмучені лиця моїх супутників; чути безнастанне стукотіння снігу та нескінченний шурхіт брезенту на вітрі; відчувати, як липне до тіла вогка одежа і все, чого торкаєшся, і усвідомлювати, що назовні немає нічого, окрім суцільної білої стіни, що простягається навсібіч, – таке тут оточення. А ще додайте страх від навислої загрози провалити наш задум – таким обставинам ніхто б не позаздрив. Та все ж, можна боротися і далі, а постійні труднощі можуть стати новою спонукою.

П'ятниця, 8 грудня. Табір №30

Без надії сподівався на покращення умов – прокинувся, а там так само сніжно і вітряно. Поснідали о 10, а опівдні вітер влігся. Стали викопувати сани – нелегка задача. Потім переставили намети. Усі намети під тиском снігу зменшились до незмоги. Місця, де намети стояли раніше, – тепер великі ями з калюжами у центрі.

Перестановка наметів принаймні дала нам трохи затишку, особливо після того, як вітер ущух. Близько 4 хмари ніби почали розходитись, можна було смутно розрізнити сонце і кілька ділянок землі. Вітер перетворився на легкі подуви і відродив надію. Халепа! Зараз, коли я пишу ці рядки, сонце сховалось і знову почався снігопад.

Становище наше відчайдушне. Еванс і возії сьогодні по обіді спробували потягнути вантаж. Їм вдалося зрушити сани, запрягшись вчотирьох і взувши лижі. Без лиж вони провалювались по коліна. Всюди навколо нас сніг страшенно глибокий. Спробували пустити Ноббі – він загруз по черево. Вілсон вважає, що з поні покінчено, але Отс каже, що, незважаючи на стан поверхні, вони здатні зробити ще один перехід, якщо цей перехід буде завтра.

Якщо ні, то доведеться завтра забити поні і далі просуватися на лижах і собаках. Цікаво тільки, що зможуть собаки на цій поверхні. Боюсь, вони також виявляться непридатними. Ох! дай нам гарної погоди, хоч би тільки до льодовика. Температура тримається на 33ºF [+0,6ºC] і все огидно вогке.

23:00

Вітер дме на північ, небо дійсно нарешті розвиднюється, сонце сяє не так ощадно, а земля виходить з-за туману. Температура впала до 26ºF [-3,3ºC] і клопоти з водою владнались. Було б надто жорстоко, якби після такої виразної надії на покращення завтра нам знову довелося пересиджувати негоду.

Зараз табір у піднесеному настрої в передчутті завтрашньої роботи. Бідолашні поні тужливо чекають на корм, якого залишилося вже зовсім небагато, та все ж вони точно не голодні, адже останнім часом навіть корм у похідних торбах явно не доїдали. Враховуючи всі обставини, вони напрочуд здорові. Зараз справи наші йдуть на лад, але ніщо не поверне втрачених чотирьох днів.

Субота, 9 грудня. Табір №31

Пару разів вночі виходив назовні пересвідчитись, що погода поступово налагоджується; о 5:30 усі повставали, а о 8 вирушили з поні – день видався тяжкий. Після нещодавнього кошмарного снігопаду поверхня стала нестерпно пухкою, першу годину не було жодної гладі. Ми напосілися на бідолашних недогодованих тварин, але ніхто з них не здатен був пробивати шлях довше кількох хвилин; ті ж, що йшли позаду, трималися непогано.

Здавалося, що нам ніколи не вдасться пробитися; довелося скористатися допомогою возіїв. Боверс і Черрі-Ґаррард, запряжені в одні 10-футові сани, очолили ходу – так зі страшними труднощами ми прошкандибали якусь милю. Становище врятував п.о. Еванс, який взув Снетчера в останню пару снігоступів. Той одразу ж пішов спокійно; всі інші йшли слідом за ним, поступово втомлювались і відставали.

Йшли весь день без привалу. Три-чотири милі (Т. 23ºF [-5ºC]) ми тащились по витиснутих нерівностях, але без особливих труднощів, коли не рахувати жахливо пухкого снігу. Близько 8 вечора ми вже були десь за милю від схилу, що веде до розриву, який Шеклтон назвав Брамою. Я сподівався, що крізь Браму пройдемо значно раніше і з нами ще будуть поні, і, якби не спустошливий шторм, так би воно й було.

Це стало для нас серйозним ударом, але справи ще не зовсім відчайдушні, єдина біда – шторм безнадійно попсував поверхню. Возії досі не дійшли, хоча вантажі у них легкі. Мабуть, зупинилися на чай чи щось таке, але за звичайних умов вони б легко дійшли.

О 8 вечора поні ледве живі, всі до одного. Йшли вони нестерпно повільно, по кількасот ярдів за раз. На той час я віз сміховинно легкий вантаж, але все одно було важко. Ми розбили табір і пристрелили поні. Бідолахи! Враховуючи жахливі умови, в яких їм довелося працювати, вони впоралися блискуче, і дуже прикро забивати їх так рано.

Собаки йдуть добре, незважаючи на якість поверхні, але допомоги від них не так багато, як хотілося б. (Т. 19ºF [-7,2ºC].) На такому снігу їх сильно не навантажиш. Краєвид приголомшливий: три величезні гранітні стовпи утворюють праву опору Брами, а ліву – гострий відріг гори Гоуп. Земля значно рясніше вкрита снігом, ніж коли ми її бачили до шторму. Попри певні сумніви щодо нашого майбутнього, сьогодні всі веселяться і безтурботно жартують.

Неділя, 10 грудня. Табір №32

Мене дуже непокоїло, як ми будемо везти вантаж по такій жахливій поверхні, і те, що нам це зрештою вдалося, – це передусім заслуга лиж. Побудив усіх о 8 годині, але перевпорядковувати вантажі ми закінчили аж опівдні, і тоді вже готові були вирушати. Пси повезли 600 фунтів вантажу, окрім того, що призначався для складу (200 фунтів). Неабияк здивувався, коли ми – я зі своїм відділом – на "раз-два-взяли" потягнули сани і виявили, що це дається досить легко.

Ми попередньо ретельно очистили та висушили полозки і першу милю пройшли на швидкості приблизно 2,5 милі за годину. День видався чудовий і ми швидко спітніли. Після першої милі почався підйом і якийсь час ми здіймалися по крутому схилу, не знімаючи лиж. Згодом схил став крутішим, а поверхня сильно погіршала і довелося лижі зняти. Тягнути після цього стало до знемоги важко.

На кожному кроці каньги повністю йшли під сніг, а подекуди й по коліна. Полозки саней вкрилися тонкою плівкою криги, від якої ми їх не змогли очистити, а самі сани на пухких місцях тонули по поперечки. Ми ними буквально орали сніг. На вершину схилу ми задерлися о 5, почаювали і пішли вниз. Тягнути тут було не сильно легше, ніж угору, але принаймні можна було йти на лижах.

Розбили табір о 21:15, коли з льодовика раптово налетів сильний вітер; але рішення я ухвалив трохи раніше, бо відділ Еванса відстав, а Вілсон доніс звідти тривожні вісті. Виявилось, за словами Аткінсона, що Райт зовсім знесилів і Лешлі теж далеко не в найкращому стані, виснажені тяжкою роботою із саньми після хуртовини.

Цей відділ давно мене непокоїв. Кінець сьогоднішнього переходу ясно показав, що щось там не гаразд. Вони сильно відстали, змушені були зняти лижі і витратили майже пів години на кількасот ярдів. Поверхня, правда, жахлива і з кожною миттю стає дедалі гірше. Буде зовсім кепсько, якщо вони здадуться. Щодо мене, то я бадьорий, як ніколи, а мій відділ легко протримається і самотужки. П.о. Еванс, звісно, справжня твердиня, але Отс і Вілсон теж тримаються чудово.

Тут, де ми отаборилися, сніг гірше не буває, а ми стоїмо в улоговині. На кожному кроці провалюєшся по коліна, а нерівна поверхня, ясно, не витримує саней. Схоже, вітер тут для нас несподіваний благодійник – під ним сніг уже помалу твердне. Весь цей пухкий сніг – це наслідок того тривалого шторму.

Десь тут Шеклтон вже вийшов на тверду блакитну кригу. Різниця неймовірна, і з кожним кроком стає дедалі очевидніше, як Ш-ну пощастило порівняно з нами. Собак візьму завтра на пів дня, а потім відправлю додому. Розкладемо їхній вантаж – на кожні сани додаткові 200 фунтів; на прийнятній поверхні це для нас не буде великим клопотом, от тільки скидається на те, що доведеться цю затію трохи відкласти. Цієї ночі сильний вітер з льодовика.

"Льодовик Бердмора. Відправляю із собаками малесеньку записку. Становище наше не таке райдужне, як могло б бути, але тримаємо хвіст трубою і сподіваємось, що все ще поверне на краще. Пишу тільки для того, щоб запевнити вас, що й досі здатен іти в ногу з іншими, як і в старі добрі".

Понеділок, 11 грудня. Табір №33

Дуже гарний день з однієї точки зору, дуже поганий – з іншої. Рушили навпростець по льодовику і здолали чимало перешкод. Самі тягнули на лижах, собаки йшли за нами. Попередив погоничів, щоб трималися поближче до своїх саней, і ми, мабуть, проминули купу тріщин, не помічаючи їх завдяки лижам, а собаки – завдяки пухкому снігу. Тільки в одну матрос Еванс провалився ногою разом із лижею.

Перш ніж вирушати, облаштували склад – зробили його виразно помітним і залишили там чимало спорядження. Давня команда возіїв спершу йшла з великими труднощами, але потім їм полегшили сани, вони почистили полозки та перевпорядкували вантажі, і тоді пішли гарно й рівно, обігнали нас і повели за собою. Ми вийшли близько 11, а вже о 15 вийшли на рівне місце; зробили привал для собак, розвантажили їх і поклали їхні вантажі на наші сани.

Коли ми виходили близько 16:30, було дуже неспокійно. Зможемо ми потягнути повні вантажі чи ні? Я зі своїм відділом рушив першим і, собі на радість, виявив, що справляємось досить непогано. Подеколи сани провалювалися у пухкий сніг – доводилося зупинятися, але скоро навчилися ставитися до таких пригод із терпінням. Ми боком підходили до саней і починали їх витягувати, а п.о. Еванс знімав лижі, щоб мати кращу опору.

Важливо тримати сани в русі, але впродовж години чи й більше були десятки лячних моментів, коли вони ледь не зупинялися, а кілька разів і зупинялися зовсім. Такі ситуації – тяжкі й виснажливі. Але раптово поверхня стала більш одноманітною і ми призвичаїлись до нових правил гри: після довгої зупинки, щоб дочекатися інших, ми рушили о 6 і йшли до 7, тягнули легко і безупинно зі швидкістю близько 2 миль на годину.

Я не міг натішитись – здавалося, що всі труднощі зникають; та, на жаль, у інших відділів історія склалася інакше. Боверс прийшов десь за пів години після нас. Вони теж під кінець ішли чудово; переконаний, що з ними і далі буде все гаразд.

Кіоган – єдина слабка ланка, та й то, по-моєму, тільки через сліпоту (тимчасову). Але відділ Еванса забарився аж до 22. Почали вони добре, але потім на шляху з'явились труднощі, та й самі вони аж надто завзято рвали жили, тому виснажились і опинилися у ще гіршому становищі. Іще й лижне взуття зносилося.

Варто було мені повірити, що все вже налагоджується, як на нас знову звалились клопоти – просто нестерпно. Сніг навкруги нас сьогодні жахливо пухкий, на кожному кроці грузнеш по коліна; на такій поверхні пішки сани не потягнеш, та й собакам буде дуже тяжко. Один вихід – лижі, але мої упертюхи-співвітчизники занадто упереджені щодо них і зовсім не підготовлені до такого повороту подій.

Собакам має бути легко повернутися; по всій дорозі розставлено вдосталь їжі. Близько 7 з льодовика зірвався вітер, ранок був ясний і теплий. Під вечір утворилося трохи шаруватих хмар – ознака того, що негоди більше не буде. Через необачність маємо щедрий урожай снігової сліпоти: страждають Еванс, Боверс, Кіоган, Лешлі, Отс – різною мірою.

Сьогодні зранку Вілсон сходив глянути на валун на льодовику. Виявилось, що це дуже грубий граніт із великими кристалами кварцу. Очевидно, та сама порода, з якої утворені підпори Брами та інші навколишні пагорби.

Вівторок, 12 грудня. Табір №34

Тяжкий видався день, а моїй команді випала найтяжча робітка зранку. Ми застрягали знову і знову, і хай там що ми робили, а сани були ніби свинцеві. Іншим теж було нелегко, але з нами не порівняти.

О 14:30 ми зупинились на обід – доволі непогано приготований – і тут з'ясувалася причина наших клопотів – на полозках зібралася тонка плівка криги з кількома твердими вузликами. Еванс зі своєю командою ішов попереду і ми їх не наздогнали – та й не змогли б! – але вони бачили, як ми розбирали і збирали табір, і наслідували наш приклад.

Я страшенно боявся виходити після обіду, але, сяк-так зрушивши сани, далі йшли без заминки і вже за пару миль знову очолили ходу, цілком спроможні підтримувати лідерство. О 18 я помітив, що інші команди відстають, тож о 19 розбили табір, збираючись вийти завтра пораніше і розраховуючи на кращий перехід. Ми пройшли 8 чи, може, 9 миль (стат.) – від санометрів на цій поверхні жодного толку.

Очевидно, сталося те, чого я й чекав. Усю нижню долину нещодавній шторм засипав снігом і, коли б у нас не було лиж, ми б застрягли тут безнадійно. Коли просто йдеш пішки, провалюєшся по коліно, а коли тягнеш сани, то по половину стегна. Отже, пішки з нашими вантажами йти було б геть неможливо.

Враховуючи всі обставини, ми стаємо вправнішими на лижах. Поверх пухкого снігу утворюється наст. Майже не сумніваюсь, що десь за тиждень він здатен буде витримати і сани, і людей. Зараз же не витримує толком ні одне, ні друге. Сани час від часу грузнуть, пірнаючи по поперечки. Не варто й казати, що в таких випадках тягнути їх – це жах.

Вранці тримали курс на Союзний Хребет, поки не дійшли десь до середини льодовика. Там зауважили, що на безіменному льодовику на SW багато витиснутих гряд. Помітивши це, я змінив курс на Хмаротворець, а пізніше – ще далі на захід. Перед нами, либонь, відкрився значно кращий вид на південний бік головного льодовика, ніж перед Шеклтоном, а отже ми змогли побачити вершини, яких він не бачив.

Через шторм ми відстали від нього на 5-5,5 днів, але, враховуючи поверхню, наші сани навантажені далі нікуди; насправді нам навіть трохи бракує місця. Більше того, пакунки наставлені так високо, що сани легко перекидаються. Навряд чи льодовик такий широкий, як казав Ш. Краєвид тут і близько не такий разючий, як на льодовику Феррара, але є й цікава ознака – виразна смугаста структура гори Елізабет, яка цілком може виявитися пісковиком Бакена; ще більше смуг на Союзному Хребті.

Ті три доби, що ми тут, вночі дме вітер з льодовика чи, точніше, з SW, а вранці спокійно – щось на кшталт нічного бризу з суходолу. Також є виразна різниця між денною та нічною температурою. Коли ми виходили, було +33ºF [+0,6ºC], і навіть без особливо тяжкої роботи ми всі наскрізь пропітніли. Зараз +23ºF [-5ºC]. Відділ Еванса сьогодні тримається значно краще; сьогодні зранку вони принесли в наш намет своє взуття і п.о. Еванс привів його в порядок.

Середа, 13 грудня. Табір №35

До біса похмурий день. Вийшли о восьмій – тягти було жахливо важко, хоча гладь дуже хороша; місцями свіжий наст, не здатний витримати лижі. Тому возії, коли ставали на тверді ділянки, то зісковзували назад. Сани глибоко закопувалися у пухкий сніг і застрягали намертво. Відділ Еванса вирушив першим; ми за ними, і кілька разів допомагали їм у таких зупинках, але зрештою це для нас виявилося занадто, тож ми пробилися вперед і стали табором о 13, залишивши інших далеко позаду.

В обід я вирішив випробувати 10-футові полозки під поперечками і ми витратили три години, щоб їх причепити. Це нас зовсім не затримало, бо інші наздоганяли дуже повільно. Еванс обійшов нас і якийсь час досить впевнено підіймався попереду по крутому схилу. На той час поверхню заливало сонце і температура піднялась. Боверс вийшов після Еванса і неважко було помітити, що в його команди справи кепські. Вони відчайдушно намагалися не відставати, але все більше й більше тонули – очевидно, гладь зникла.

Невдовзі вийшли й ми і самі пересвідчились, якою паршивою стала поверхня; на додачу до ранкових труднощів, сніг іще й став вогкий і липкий. Ми потягнули свій вантаж і скоро обігнали Боверса, але дорога була поганюча. Від напруги ми наскрізь спітніли і заледве дихали. Раз у раз один полозок опинявся на міцнішому насті, ніж другий, сани схилялися в той бік і навідріз відмовлялися рухатись далі. На вершині підйому я виявив, що Еванс перейшов на човниковий рух, а скоро і Боверс повторив за ним.

Ми ж тягнули весь свій вантаж аж до 19, тобто до часу привалу, але ціною постійних зупинок і надто виснажливої праці. Інші відділи явно не можуть везти по такій поверхні повні вантажі і я дуже сумніваюся, що й ми зможемо продовжувати, але все одно завтра треба буде спробувати ще раз.

Думаю, сьогодні ми просунулись на нещасні 4 милі, а загальне становище не сильно-то й змінилося. Ми зараз на висоті 1500 футів; я покладав великі надії, що в міру підйому умови кращатимуть, але замість того, схоже, вони ще й гіршають. Аж до самого Хмаротворця долина являє собою ніби величезний басейн для покладів такого снігу. Нам лишається тільки дертись через силу, але відчуття гнітюче. Я зовсім не голодний, але пити хочеться. (Т. +15ºF [-9,4ºC].) Наші гірські пайки зараз аж занадто поживні. За обідом до табору прилетіли два поморника – без сумніву, їх приманила Бойня.

Четвер, 14 грудня. Табір №36

Вчора вночі нетравлення і вогкий одяг не давали мені заснути, а від надмірних тілесних навантажень у мене страшні судоми. Губи у нас тріскаються і вкриваються пухирями. Очі приходять в порядок, хоч це радує. Вирушаємо в дорогу без усякої надії. (Т. +13ºF [-10,6ºC].)

Вечір. Висота приблизно 2000 футів

Цього ранку першим вийшов відділ Еванса; першу годину вони ледве тягнули, але потім, на мій превеликий подив, пішли з легкістю. За ним пішов Боверс, але йому вже було не так легко. Мій відділ після перших 200 ярдів розігрівся і я зрозумів, що все буде добре. Скоро ми догнали інших і запропонували взяти трохи їхніх вантажів, але гордість Еванса такої допомоги не дозволила.

Пізніше зранку ми помінялися саньми з Боверсом і легко тягнули їхні, тоді як вони настраждалися з нашими. Боюсь, Черрі-Ґаррард і Кіоган – найслабші в упряжці, хоча обидва повністю віддаються роботі. Хай там як, а після задовільного вранішнього переходу ми всі разом зібралися на обід. Денний перехід видався ще кращим і ми розбили табір о 18:30 вже з зовсім іншими ознаками на місцевості. Пройшли, либонь 11-12 миль (стат.) На ходу страшенно розпашіли, наскрізь пропітніли і поскидали светри. Як наслідок, зараз ми змерзлі й липкі, але втеча від пухкого снігу і гарний перехід варті більше, ніж будь-які незручності.

В обід блакитна крига була на глибині 2 фути під снігом, тепер нема і фута, тож, припускаю, скоро ми нарешті на неї вийдемо. Під вечір небо затягло хмарами і повіяв вітер на льодовик. Припускаю, на Бар'єрі знову почнеться негода, і питання тільки в тому, чи зможе її уникнути наша частина льодовика. Навкруг нас є розколини – одна завширшки дюймів вісімнадцять біля намету Боверса, і ще одна, вужча, – біля нашого. Думаю, клопоти з пухким снігом вже позаду і нічого більшого й бажати не варто, аби тільки отака поверхня була й надалі. Під кінець переходу тягнули вантажі зовсім без зусиль. Відрадно просуватися вперед і отримувати гідну винагороду за всю вкладену працю.

П'ятниця, 15 грудня. Табір №37. Висота приблизно 2500, приблизно 84° 8' ш

Вийшли о 8, йшли до 13; поверхня дедалі краща, сніговий покров на блакитній кризі тоншає, але небо затягнуте хмарами і похмуре, хмари все нижче й нижче, а Еванс тепер точно найслабша ланка, хоча і Боверс не сильно швидше. Не відстаємо від них і легко обганяємо.

Величезним полегшенням вчора було йти рівно, без вимушених зупинок, але і вчора, і сьогодні зранку, сани було дуже важко зрушити з місця, коли вони таки зупинялись – полозки просто примерзали. А вже сьогодні по обіді нам вперше вдалося зрушити одразу, навалившись гуртом, а отже тепер уже можна було зупинитися, щоб полагодити взуття та поправити інші дрібнички. Це ще одне полегшення, за яке ми всі надзвичайно вдячні.

На обідньому привалі сніговий покров був не глибше фута, а зараз уже якісь дев'ять дюймів; подекуди визирають ділянки криги та твердого фірну. Збирався розбити табір о 18:30, але ще до 17 небо розверзлось над нами. Нічого не було видно, тягти стало дуже важко. О 17:45 вже не лишалося нічого, окрім як розбити табір – ще один перерваний перехід. Не щастить нам. Сьогодні був би дуже хороший перехід, бо й так ми встигли покрити 11 миль (стат.).

Після вечері ніби знову почало розвиднюватись, але не подобається мені все це; на нас суне негода з SE з усіма ознаками того шторму, що остаточно виснажив поні. Молю небеса, щоб цей лютий сніг не накрив нас у найгіршій частині льодовика. Нижня частина цього льодовика цікава хіба що для дослідження криги. Окрім як на горі Кіффін, голих порід майже не видно, але й у тих неможливо визначити будову з такої віддалі.

Жодних морен на поверхні теж нема. Притокові льодовики дуже тонкі, вони прорізали глибокі русла, хоча впадають і не на одному рівні. Береги цієї долини неймовірно круті; місцями не менше 60º. Льодопади на північних схилах майже не перериваються, натомість південні схили майже голі; очевидно, сонце їх добренько припікає.

Тут, мабуть, сніг сильно тане, а породи сильно вивітрюються; з південного боку під скелями величезні нагромадження осипаних порід. Вище в долині значно більше голих скель і нашарувань, що має бути цікаво – аби ж тільки погода сприяла; ми вже занадто натерпілися цього гнітючого мороку.

Субота, 16 грудня. Табір №38

Ранок похмурий, опівдні розвіялось, а вечір погожий, ясний. Вранці було тривожно, але цілий було вдосталь світла для походу, тож ми покрили 11 миль (стат.), і вид льодовика разюче змінився. Однак іти було дуже важко. Вийшли о 7, пообідали о 12:15 і йшли далі до 18:30 – понад десять годин в дорозі – межа часу, в яку щодня треба вкладатися. Почали, як завжди, на лижах, відділ Еванса трохи нас затримував; тягнути після вчорашнього снігопаду дуже важко.

По обіді ми продовжили рух на лижах, аж поки десь за дві години не натрапили на особливо складну поверхню – знизу старі тверді заструги, а поверх них улоговини і високі пухкі заструги, нанесені нещодавнім снігопадом. Тут сани так часто перевертались, що ми вирішили зняти лижі; на ногах поступ вдавався краще, але робота то була страшенно тяжка. Наст витримував пару кроків, а потім стрімко провалювався на 8-10 дюймів.

Раз у раз хтось встрягав ногою у тріщину в твердій кризі під низом. По такій поверхні ми задерлися вгору по схилу і там виявили, що шлях нам перетинає довжелезний льодопад – той самий, припускаю, який змусив Шеклтона звернути до Хмаротворця. Ми повернули до тієї гори і скоро вийшли на тверду кригу з розколинами та пагорбами і з великими покладами пухкого снігу в улоговинах.

В міру наближення до скель нерівності ніби стають ще виразнішими, але принаймні сніг зникає. Завтра спробуємо знайти морену і йти за нею. На пагорбах ліворуч від нас поземні смуги скель йдуть впереміш зі смугами снігу.

Відкриті скелі зовсім чорні; на коричнюватій поверхні Хмаротворця видніються чорні поперечні поземні смуги. Сторона льодовика на північ від Хмаротворця відкриває химерний розріз: верхня частина не така крута, як нижня, тобто в давні епохи умови течії льодовика змінювалися.

Треба пробиватися з усіх сил, бо ми вже на 6 днів відстали від Шеклтона, все через той клятий шторм. Відколи ми втрапили у ці нерівності, нам поки що не траплялися загрозливі розколини, яких я боявся; сюди собаки точно змогли б дійти. Зараз в дорозі сильно зігріваєшся і пітнієш, а під час зупинки – швидко замерзаєш, однак сонце відшкодовує всі негаразди.

Неясно, що робити з лижами; важать вони пристойно, але за певних обставин бувають і надзвичайно корисними. Усі дуже задоволені гірським пайком. Ті, хто від самого початку віз вантажі на собі, кажуть, що вони вже не такі голодні, як раніше. Приємно усвідомлювати, що більшість матиме такий гарний пайок і надалі.

Неділя, 17 грудня. Табір №39

Скоро після виходу опинилися в скрутному становищі; попереду серйозні нерівності, а між нами і землею – довгі хвилясті гряди. На гребенях цих хвиль проступала блакитна крига, а в улоговинах лежав дуже пухкий сніг. Подеколи ми перетинали хвилі в місцях, де вони сягали 30 футів, там ми сідали на сани і просто спускалися на них. Ми з'їжджали на добрій швидкості і порив частково виносив нас на протилежний схил; а далі – зі страшними зусиллями тягнути на наступний гребінь.

Через дві години такого пересування я помітив більшу хвилю, гребінь якої поступово підіймався до льодовика; по ньому ми дуже зручно пройшли 2 милі, тоді знову почався крутий підйом і отак ми здолали витиснуту гряду. Гладка крига знову зникла, чергуються ділянки твердого і пухкого снігу, де-не-де прозирає лід; повсюди тріщини, в які постійно провалюєшся. Пройшли приблизно 5 миль (геог.).

Вечір. Темп. +12ºF [-11,1ºC]. Висота приблизно 3500 над Бар'єром

Після обіду вирішив ризикнути і триматися центру льодовика, результат виправдав сподівання. Йшли по більш-менш округлій гряді, яку я примітив вранці, і стали табором о 18:30, зробивши 12,5 миль по прямій. Тепер гора Гоуп відійшла на задній план і нам уже видно більше верхів'їв. Якщо збережемо темп, то доженемо Шеклтона; і я не бачу причин, чому б нам не вдалося, хіба що попереду знову з'являться витиснуті гряди.

Нарешті можна сказати "доволі дневі його лиха". Удача ніби стає до нас прихильнішою; по-моєму, ми це заслужили. Попри тяжку роботу, усі дуже здорові і дуже веселі, добре вгодовані і спраглі до труда. З очима вже значно краще у всіх, окрім бідолахи Вілсона; у нього дуже сильний напад. Пам'ятаючи його клопоти під час попередньої літньої мандрівки, боюсь, буде йому непереливки.

Сьогодні вранці ми страшенно розпашіли, йшли в самих тільки майках, які швидко змокли, хоч викручуй; коли на відкриту шкіру потрапляє сонце, а слідом за ним вітер, стає дико некомфортно.

Губи наші сильно болять. Ми вкриваємо їх м'яким шовковим пластиром, який для цього годиться найкраще.

Я схильний вважати, що найбільшим клопотом у горах буде мороз на обпаленій сонцем шкірі. Навіть зараз мороз кусає відчутно, варто тільки зупинитись. Страшенно мучить спрага, на ходу зрубуємо кригу, а на привалах п'ємо багацько води. Пального на це якраз вистачає, а більшого нам і не треба, і у нас іще є запас для вершин.

Тягнути сьогодні вдень було доволі приємно; спершу по твердому снігу, а тоді по шорсткій кризі із тріщинами, заповненими снігом, – для саней це недобре, але наші ніби мають впоратись. Весь день носили кішки, вони просто неймовірні. П.о. Еванс, винахідник кішок і лижних чобіт, неабияк тішиться з цього, а ми однозначно перед ним у боргу. Погода знов починає псуватися; на сході збираються снігові хмари – як завжди. Думаю, завтра буде хмарно.

Понеділок, 18 грудня. Табір №40

Пообідали на висоті близько 4000 футів над Бар'єром. Як я й очікував, зранку хмарно і йде сніг; праворуч виднілась земля, тож, хоча було темно і мрячно, іти було можна – і ми пішли. Зробили свої 8 стат. миль між 8:20 і 13; спершу поверхня була доволі гарна, потім крига стала дуже шорсткою і вкритою щілинами, ніби мечем прорубаними. Вийшли на схил і все стало ще гірше. Тоді я звернув ліворуч, спершу це ніякого зиску не дало, але, коли ми видерлись на вершину, поверхня стала значно кращою і тепер становище досить обнадійливе.

Зараз праворуч відкривається гарний вид на гори Адамса, Маршалла і Вайлда, аж видно чудернацькі поземні нашарування на їхній поверхні. Серед вивітрених уламків Райт знайшов безсумнівний шматочок пісковику та дрібку чорного базальту. Треба трошки дослідити геологію, перш ніж сходити з льодовика остаточно. Зранку все спорядження було вкрите кристалами льоду – дуже красиво.

Вдень. Нічний табір №40, близько 4500 над Бар'єром. Т. +11ºF [-11,7ºC]. Широта приблизно 84° 34'

Після обіду за якихось кількасот ярдів від витиснутої гряди наткнулись на дуже шорстку поверхню. Але іншого вибору не було, так ми по ній і перейшли. Згодом льодовик перейшов у широкий басейн із нерівностями і ми вийшли на кращу поверхню, але скоро від цього поліпшення не лишилося і сліду – тяжко було цілий день, та все ж ми непогано просунулись (понад 14 стат. миль). Ми вже відстаємо від Ш. менше, ніж на 5 днів.

Опівдні ніби стало намічатися ясне небо, але згодом зі сходу прийшли нові хмари і тепер знову сніжить. За весь день майже не було видно східний край льодовика. Західний край видно недостатньо добре, щоб сфотографувати його на привалі. Це сильно дратує, але, мабуть, варто дякувати вже за те, що справляємось з переходами. Досі жахливо пітніємо в дорозі і мучимось від спраги на привалах.

Вівторок, 19 грудня. Обід, підйом 650. Віддаль 8,5 геог. Табір №41

Справи йдуть на лад. Вийшли по хорошій поверхні, скоро потрапили на дратівні тріщини, що лежать зигзагом. У дві з них я провалився, тепер маю страшні синці на коліні та стегні, та все ж ми їх здолали і дісталися до приємної гладенької криги – досконалої поверхні для руху. На останній милі переважав фірн, тож тягнути стало трошки важче, але по ньому ми піднялися до верхнього басейну льодовика.

Навкруги нас багато масивів землі, що примикають до вершини: схоже, в останніх про́смиках у нас будуть клопоти. Обідній привал у нас довгий, щоб встигнути заміряти кути, зробити фотографії та замальовки. Коли вирушали, з льодовика налетів легкий південно-західний вітерець і швидко розігнав хмари.

Вночі. Висота приблизно 5800. Табір №41

По обіді вирушили зі швидкістю 2 милі на годину чи й навіть більше і показали дуже гідний результат – 17 стат. миль за день. Загалом день дався легко, якщо не зважати на мої вранішні рани. На ходу нас обдував вітер, що зробило перехід ще приємнішим; сьогодні вночі ми не спатимемо у вогкому від поту одязі, і спраги, як у попередні дні, не було. (Т. +11ºF, мін. +5ºF [-11,7ºC, мін -15ºC].) Еванс і Боверс заміряють кути; вони цим займались весь день, тож матимемо матеріал для бездоганної карти. Такі дні звеселяють душу.

Середа, 20 грудня. Табір №42. Близько 6500 футів

Щойно закінчили найкращий півперехід – 10 миль 1150 ярдів (геог.), більше 12 стат. миль. Попереду ще ціле пообіддя, мусимо сьогодні добре просунутись; в долині гуляє вітер. Варто було перевернути цю книгу, як і удача не забарилася. Після довгого обіднього привалу йшли аж майже до 19 і покрили 19,5 геог. миль, майже 23 стат., піднялись на 800 футів.

Зранку дуже довго йшли по твердому снігу, а тоді перейшли на тверду кригу, на якій де-не-де лежав сніг – і так воно весь день і тривало. Тягнути сани у кішках зовсім не важко. На обіді Вілсон і Боверс повернулися на пару миль назад у пошуках загубленого санометра Боверса, але безрезультатно. Поки їх не було, нас накрив туман, принесений у долину східним вітром.

Обідній перехід почали в цьому тумані – було неприємно, але він швидко розвіявся і тепер надвечір вже тепло і ясно. Коли туман розвіявся, ми побачили попереду величезну гряду; я звернув до місця, де схил виглядав гладкішим, і там ми й стали на ночівлю. Ми вже мали б обійти місце, де Шеклтон був 17-го. Весь день захоплено спостерігали дивовижну смугасту будову скель; вночі чудовий вид на гору Дарвін.

Щойно повідомив, хто завтра вночі повертатиметься: Аткінсон, Райт, Черрі-Ґаррард і Кіоган. Усі розчаровані, а особливо тяжко сприйняв це бідолаха Райт. Мене жахає ця потреба обирати – немає нічого більш розпачливого. За обчисленим мною розпорядком, ми маємо стартувати на 85° 10' з 12 наборами харчів та вісьмома людьми. Такі розклади у нас будуть завтра ввечері, тільки їжі буде на один день менше необхідного. Після всіх незгод, які нам довелося пережити, така перспектива не може не радувати.

Четвер, 21 грудня. Табір №43. 85° 7' ш., 163° 4' д. Висота приблизно 8000 футів. Верхній склад льодовика. Темп. -2ºF [-18,9ºC]

Піднялися по крижаному схилу і натрапили вгорі на дуже погану поверхню з багатьма розколинами. Усі ми в них провалювались, а Аткінсон та Тедді Еванс пішли вниз на всю довжину збруї. Еванса добряче трухнуло. Негідний лід тягнувся далеко далі, хоча я й метався туди-сюди в пошуках кращої землі.

Опівдні з півночі налетів вітер і приніс в долину неминучий туман, яким нас накрило у найбільш непідхожому місці. Зробили привал і змушені були затриматись на дві години, щоб дочекатися, поки проясніє. Тоді почало пробиватися сонце почало і ми вирушили. Невдовзі найгірші розколини залишились позаду і ми вийшли на довгий сніговий схил, що веде до гори Дарвін. То був довгий і жорсткий підйом, я протримався до 19:30 – друга упряжка лишилась трохи позаду і ми зупинилися на ночівлю.

Перехід видався хороший, ми піднялись на гарну висоту і знайшли хороше місце для складу. Завтра вирушимо з повним вантажем, вже перший перехід має показати, наскільки ми готові до роботи. Температура впала нижче нуля, але цієї ночі так тихо і ясно, що в наметі суцільні тепло та затишок. В таку погоду легко перебирати припаси і спорядження – сьогодні займаємось. Неймовірне полегшення для мене – мати при собі невтомного маленького Боверса, який ретельно наглядає за всіма дрібницями в цих приготуваннях.

Сьогодні піднялися на значну висоту і я сподіваюся, що більше не буде потреби спускатися, але, схоже, трошки заглибитись доведеться, навіть якщо звернути на південний захід.

"21 грудня 1911. 85º пд. ш. Попри всі негаразди, ми продовжуємо поступ вперед. Постійно бентежить погода, але в іншому все йде, як і задумано.

Скажу строго між нами: почуваюся навдивовижу здорово і готовий іти в ногу з найкращими з них.

Прикро, що удача нам не всміхається, бо спорядження наше чудово підібране до найменших деталей.

Пишу ці рядки, сидячи в наметі в очікуванні, коли розсіється туман – досадне становище, а на додачу ми зараз іще й у дуже яристому регіоні. Сьогодні вранці Тедді Еванс та Аткінсон провалились на всю довжину збруї, а наполовину провалювались геть усі. Оскільки я йшов попереду, то мені й першому випала така нагода; дуже бадьорить, коли не знаєш, на якому кроці провалишся. Все одно все це доволі цікаво, аби ж тільки можна було просуватися вперед.

Після того, як я написав попередні рядки, ми помчали і вирвались із долини, із туману та від розколин. І от ми тепер майже на самій верхівці і з достатнім запасом провізії. Маємо впоратись".

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.