Ліквідація пам’яті

Боротьба з Дмітрієвим, Меморіалом, свободою у Росії - це, у тому числі, і продовження гібридної війни з Україною, нашим минулим і майбутнім. Якщо і домовлятися про щось з Путіним, якщо і проводити обміни, то серед перших, разом з нашими захисниками і кримськими татарами, має бути Юрій Дмітрієв

 

Щойно в Росії суд вирішив ліквідувати Міжнародний Меморіал, громадську організацію, яка відновлювала історичну правду і боролася за права людини. Ось цитата з виступу прокурора без перекладу:

"Прокурор в суде обвинил "Мемориал" в "искажении исторической памяти о Великой Отечественной войне", создании "ложного образа Советского союза как террористического государства", попытках реабилитировать нацистских преступников и открытой поддержке запрещенных организаций".

Меморіал підтримав Європейський Парламент, багато суспільних і політичних діячів.

Путін заявив, що "Мемориал" поддерживает террористические и экстремистские организации, неоднократно и "демонстративно" совершал нарушения и причислил к жертвам политических репрессий нацистских преступников".

Напади на Меморіал почалися після 2014 року. Тоді раптом російська влада змінила своє ставлення до вшанування пам'яті загиблих у Сандармосі.

Сандармох - лісове урочище в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелія, за 19 км від м. Медвеж'єгорськ, неподалік від м. Повенець, де на площі 10 гектарів у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в'язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.

Саме у Сандармосі розстріляно українську еліту: Курбаса, Підмогильного, Куліша, Вороного, Епіка, Зерова, Крушельницького, Поліщука, Чехівського, Шкурупія і багатьох інших.

Після 2014 року росіяни почали приховувати розстріли і стверджувати, що у Сандармосі на початку Другої світової війни фіни розстрілювали радянських військовополонених.

Це бездоказова вигадка.

Першим про Сандармох заговорив Юрій Дмітрієв.

Йому 65 років. Це чесний чоловік, який вручну переписував закриті архіви, сам розкопував приховані могили і відкрив для світу трагедію Сандармоху.

Напередодні йому присудили 15 років ув'язнення строгого режиму за навмисно сфальсифікованим принизливим обвинуваченням у сексуальних злочинах з донькою.

Російська влада у такий спосіб вирішила принизити і знищити Дмітрієва.

Якщо і домовлятися про щось з Путіним, якщо і проводити обміни, то серед перших, разом з нашими захисниками і кримськими татарами, має бути Юрій Дмітрієв.

І ще - боротьба з Дмітрієвим, Меморіалом, свободою у Росії - це, у тому числі, і продовження гібридної війни з Україною, нашим минулим і майбутнім.






Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.