Щоденник Скотта: майбутнє тепер у руках богів

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

П'ятниця, 27 жовтня.

Вирушили вчора десь о 10:30. З похмурими передчуттями йшли до Льодовикового язика; день натомість стояв чудовий – ясний, натхненний. Навкруги була купа тюленів, яких часто приймали за моторові сани.

Втім, у міру наближення до Льодовикового язика ми вже призвичаїлись до цієї омани і збагнули, що саней в полі зору нема. Спершу я подумав, що вони пішли на пошуки кращої поверхні по той бік язика, але цю теорію швидко спростували і ми постали перед загадкою, що ж із ними трапилось.

Врешті-решт, пройшовши ще, ми помітили їх вдалині на крижні в напрямку до Гат-Пойнту; невдовзі побачили у сніговій поверхні гарні суцільні сліди, що приємно відрізнялися від подвійних слідів із пропусками, які залишались на голій кризі.

Ми одразу піднеслись духом, адже очевидно було, що машини не просто рухались, а ще й долали складну поверхню майже без труднощів. Ми йшли далі і наздогнали їх десь за 2,5 милі до Гат-Пойнту, до того ж проминули Сімпсона і Ґрана, які поверталися до мису Еванса.

Від мотористів довідались, що все в них іде гладко. Після того, як двигуни налаштували, вони запрацювали добре, але циліндри, особливо два задні, перегріваються, в той час як карбюратор під дією вентилятора та вітру переохолоджується.

Треба було якось домогтися між ними рівноваги; це вдалося так: двигуни заводять, потім глушать і накривають, щоб дати теплу розтектись за рахунок провідності – кострубатий пристосунок, звісно. Коли сани стали на обід, ми розбили табір попереду них.

Одразу по тому Лешлі перевів свою машину на понижену передачу і без проблем доїхав до мису Армітеджа. Тим часом Дей боровся із поганою поверхнею; ми запропонували допомогти, але дістали відкоша: він залишився наодинці з Евансом і клопоти їхні тільки прибільшувались, бо почався вітер і помело сніг.

Ми зайшли до хатини і знайшли там Мірза, але тепер знову всі вийшли. Я послав по Лешлі і Гупера і повернувся допомогти Дею. Впродовж години були суцільні затримки та фальстарти, а тоді раптово машина завелась і помчала швидше, ніж людина здатна ходити, і без усяких заминок добралась до мису Армітеджа.

На цей час уже вхурделило, мело сніг. Усі повернулися до хатини; Мірз і Димитрій тут байдиків не били: хатина ошатна і затишна, вони навіть збудували нещодавно чудовий камін із новеньким димарем, що йде просто вгору крізь дах. Ця робота заслуговує на найвищу похвалу.

Замість дряхлих тимчасових споруд, що стояли тут минулого сезону, зараз ми маємо міцний постійний камін, який прослужить купу років. Ніч видалась навдивовижу затишною.

Сьогодні зранку вийшли на крижину годині о 9. Не терпілося побачити, як заведуться мотори і приємно здивувався, що обом водіям знадобилося не більше 20-30 хвилин, щоб запустити машину, хоча на різкому морозному вітрі працювати з паяльною лампою дуже складно.

Невдовзі Лешлі стартував і зробив коротку ходку на пів милі, а потім, після короткої перерви на охолодження, проїхав 3 милі без зупинок. Бар'єр, до якого від мису Армітеджа п'ять географічних миль, здається зараз дуже близьким, але Лешлі трохи перестарався: у нього закінчилось мастило і двигун перегрівся.

Наступною ходкою він покрив трохи більше милі і змушений був зупинитися за кількасот ярдів від снігового схилу, що веде до Бар'єра, щоб дочекатися, поки йому підвезуть мастило і поки у двигуні відновиться теплова рівновага.

Ці сани їхали на другій передачі, яка дає гарну прогулянкову швидкість 2,5-3 милі на годину; це було б просто чудовим показником, якби не потреба зупинятися для охолодження. Це старий мотор, який використовували в Норвегії; інша машина має вдосконалені передачі .

Тим часом у Дея виникли звичні клопоти із рівновагою і він перетворився на віддалену цятку, але під кінець нашої другої ходки стало очевидно, що він здолав ці труднощі і вже добренько розігнався. Скоро стало видно, що люди біжать поруч із саньми.

Щоб сильно не розводитись: він зупинився тільки передати мастило, тоді знову помчав учвал і на всій швидкості без заминок заскочив на схил – перша людина на моторових санях на Великому Бар'єрі! Звідусіль полетіли радісні вигуки, але моторовий відділ не став марнувати час на святкування.

Сани мчали далі і скоро зникли на небокраї разом із людьми, що бігли поруч із ними. Ми повернулися допомогти Лешлі, який уже перезапустив двигун. Хай і не так лихо, бо ж швидкість у нього нижча, але він теж без заминок здолав підйом і ми потиснули йому руку, перш ніж він з гуркотом помчав уперед.

Його двигун працював не так добре, як другий, але, на мою думку, це через те, що він перегрівся і після того залишався розладнаним.

Отак мотори покинули нас і рушили в мандри по найкращій поверхні, яка їм досі траплялася, – твердому снігу, відкритому всім вітрам, без застругів – поверхні, яка, за словами Мірза, тягнеться щонайменше до Кутового табору.

Якщо не трапиться якогось серйозного нещастя, клопоти з двигунами поступово відійдуть у минуле, у цьому я впевнений на всі сто. Щодня спостерігатиметься покращення, як це й було донині, щодня люди ставатимуть дедалі впевненішими, бо набуватимуть досвід із машинами та умовами.

Але нелегко передбачити, які наслідки матимуть давні та нещодавні проблеми із валками. Нові валки, які зробив Дей, уже починають тріскатись, і один із ланцюгів Лешлі поганий; можливо, вдасться їх тимчасово підлатати, щоб вони здатні були витримати їзду по гарній поверхні, але, схоже, візок Лешлі далеко не заїде.

Тепер уже ясно, що, коли б валки мали металеві кожухи, а бігуни були вкриті металом, то зараз вони були б як новенькі. Гадки не маю, чому ми до цього не додумались вчасно. Але в нинішніх обставинах я задоволений, що в нас є правильні люди, здатні впоратися з труднощами.

Моторова програми для нашого задуму не є життєвою потребою і цілком імовірно, що від машин буде мало користі, однак уже зараз вони себе цілком виправдали. Навіть моряки, які до останнього були дуже скептично налаштовані, зрештою були щиро вражені.

Еванс сказав: "Боже, сер, якщо ці штуки зможуть і далі так іти, то більше нічого й не треба". Але ця новинка, як і всяка інша, справляє враження тільки на тих, хто бачив її в дії на власні очі; сторонніх же ми зможемо переконати, тільки якщо пройдемо хоча б сотню миль по Бар'єру.

Ми розійшлись із моторовими саньми і поквапились назад до Гат-Пойнту на чай. У мене сильно розболілися ноги від незвичного м'якого взуття та зморщеної поверхні, але ми вирішили вернутись на мис Еванса.

Видалась знатна погода і ми, з зупинкою на кухлик чаю поблизу Разорбека, дісталися до хатини о 9 вечора, покриваючи в середньому 3,5 милі за годину. За день ми пройшли 26,5 стат. миль, непогано як на один день, враховуючи всі обставини, але, боюсь, ноги мої за це поплатяться.

Субота, 28 жовтня.

Ноги мої болять, а одне з "Ахіллових сухожиль" розтягнуте (синовіт); а втім, за день має поправитись. Вчора вночі жахливий галас у стайні. Крістофер і Китаєць побилися. Ледь не забили Ґрана. На гарних харчах поні зовсім від рук відбились.

Отс каже, що Сніппетс досі накульгує і одна нога в нього трохи запалена; не найкращі новини. Дебенем одужує, але дуже поволі; Західний відділ вирушить після нас, щодо цього вже нема сумнівів. Страшенно прикро, що вони змушені отак-от марнувати сезон. Враховуючи всі обставини, я вже готовий вирушати і випробувати долю.

Понеділок, 30 жовтня.

Вчора знову видався прекрасний деньок і вже можна було подумати, що справді настало літо; але сьогодні після погожого ранку повернулася хуртовина. Я пишу, а надворі вирує буря.

Вчора Вілсон, Крін, п.о. Еванс і я вдягнули санне вбрання і розбили табір біля айсбергів задля Понтінга та його кінематографії; він зняв серію плівок, мабуть, найцікавіших з усієї колекції. Думаю, ці замальовки з таборового життя справлять найсильніше враження.

Повернувшись, ми виявили, що повернувся і Мірз; він і собаки в порядку. Він розповів, що (лейт.) Еванс прийшов до Гат-Пойнту в суботу, щоб забрати забуту там особисту сумку.

Еванс повідомив, що мотор Лешлі зламався неподалік від Безпечного табору; виявилося, що розбився великий кінець одного з циліндрів, вони пояснюють це ливарською невмілістю; на щастя, в них були запасні деталі, і Дей із Лешлі лагодили всю ніч за температури -25º [-31,7ºC].

На ранок все було готове і вони зробили пробну ходку, яка минула задовільно; обидва мотори тягнули вантажі. Тоді-то Еванс і спохопився через свою пропажу і повернувся на лижах, у той час як мотори, наскільки я розумію, рушили далі; не впевнений, як саме, але припускаю, що по черзі.

Через цю пригоду, а також через те, що декілька наших найбільших трударів сильно натомилися за ці два дні, поки поралися з машинами, я вирішив стартувати в середу, а не завтра. Якщо хуртовина вгамується, Аткінсон і Кіоган завтра рушать до Гат-Пойнту і ми з'ясуємо, наскільки можна розраховувати на Єгу.

Вівторок, 31 жовтня.

На ранок хуртовина виснажилась, а по обіді зовсім проясніло; сонце сяє, вітер слабшає. Мірз і Понтінг щойно рушили до Гат-Пойнту, Аткінсон і Кіоган, мабуть, відправляться десь за годину, як і планувалося, і, якщо погода не погіршиться, завтра вирушимо й ми. Отак, разом із цим записом, добігає кінця і перший розділ нашої Історії. Майбутнє тепер у руках богів; гадаю, все, що можна було зробити, ми зробили.

1 листопада.

Вчора вночі довідались, що Єгу дійшов до Гат-Пойнту за 5,5 годин. Сьогодні зранку вирушили загонами: Майкл, Ноббі і Китаєць вийшли першими об 11 ранку. Щоб запрягти мале чортеня Крістофера, як завжди, довелося попітніти, а пішов він так жваво, що Отс тримав його з усіх сил.

Бонз поволі почвалав інохіддю з Кріном, а я пустив Сніппетса по його сліду. За десять хвилин Еванс і Снетчер обігнали нас, як завжди, на повній швидкості.

Поблизу Разорбека був дуже сильний вітер, а небо загрозливо затягнуте; поні ненавидять вітер. За милю на південь від того острова Боверс і Віктор обігнали мене, і я нарешті опинився там, де й хотів бути – у самому хвості вервечки.

Десь там же я помітив, що одна з тварин попереду зупинилася і вперто відмовляється рушати знову. Я перелякався, що то може бути Китаєць, який так і залишається загадкою, але з полегшенням виявив, що то уперся мій старий друзяка Ноббі.

Оскільки він дуже сильний і в гарній формі, то довелося Антону підганяти його ззаду, щоб владнати ситуацію. Бідолашному низькому Антону важко було тримати темп на своїх коротеньких ногах.

Незабаром Снетчер вибився в лідери і покрив дистанцію за чотири години. Еванс каже, що той наприкінці переходу був такий же жвавий, як і на початку – тварина просто нестримна. Бонз і Крістофер також прийшли досить свіжими, хоча другий всю дорогу пручався і брикався.

Його викаблу́кам нема кінця-краю, вкрай важливо розібратися, як захистити від нього Отса. Поряд із ним постійно мають бути якісь сумирні поні, але це дуже важко влаштувати, коли вони всі ходять у такому різному темпі. Трохи згодом я догнав гурток Боверса, Вілсона, Черрі та Райта і втішено виявив, що Китаєць іде добре. Він не швидкий, але витривалий і, я думаю, зайде далеко.

Віктор і Майкл знову понеслися вперед, а решта троє нас дійшли пізніше, подолавши всю дистанцію за без малого п'ять годин.

Прибули ми саме вчасно, адже погода дедалі гіршала і скоро після нашого приходу розігралася буря.

Четвер, 2 листопада. Гат-Пойнт.

Перехід багато дав багато поживи для роздумів стосовно швидкості руху поні. Мені це нагадало регату або якийсь недоладний флот, де кожен корабель іде своїм власним темпом. Розпорядок подальшого пересування вже готовий.

Вирушимо трьома відділами: дуже повільні поні, за ними – середньої швидкості, за ними – прудконогі. Снетчер вирушить останнім, але, ймовірно, обжене передовий загін. Все це потребує ретельних приготувань. Домовились почати з нічних переходів і, сподіваюсь, після вечері вирушимо.

Погода з кожною годиною дедалі краща, але в цю пору року це ще нічого не значить. Влаштували поні затишну стоянку. Майкл, Китаєць і Джеймс Піґґ взагалі у самій хатині. Китаєць вчора всю ніч бив копитами і не давав нам спати. Мірз і Димитрій тут із собачою упряжкою, а Понтінг із чудовим фотографічним спорядженням. Боюсь, йому випаде небагато нагод ним скористатися.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.