Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Четвер, 31 серпня.

Прогулявся із Вілсоном по володіннях і Рампі. Тепер ми вже досить впевнені стосовно деяких речей, які спершу збивали нас з пантелику.

Рампа – це, поза сумнівом, морена, яка стоїть на руйнованому краю глетчера. Назовні виступає чимало підніжного льоду, але раніше ми сумнівалися, чи ця крига не є результатом зимового дрейфу і літнього танення.

Думки у нас розходяться щодо того, чи ці моренні матеріали були нанесені на поверхневі шари чи витиснуті з нижніх шарів криги, як це буває в альпійських глетчерах.

Нема сумнівів, що глетчер відступає доволі швидко, тож можна бути впевненим, що численні льодові плити навколо хатини – це рештки глетчера, от тільки цьому твердженню суперечить той загадковий факт, що пінгвіняче пір'я було знайдене у нижніх шарах обох льодових печер.

Зсув рівнів у моренних матеріалах може бути відповідальним за висихання деяких озер та за формування терас в інших, тоді як химерні рівчаки у землі, очевидно, з'явилися через тріщини у кризі внизу.

Ми тепер майже впевнені, що дивні кратери Рампи – це всього лише наслідок вивітрювання великих брил агломерату. Як наслідок вивітрювання – вони неповторні. Ми поки що не знайшли задовільного пояснення широким скидам [Скид – зміщення одної ділянки земної кори відносно іншої у вертикальному чи похилому напрямі], які перетинають кожне найменше узвишшя у наших найближчих околицях.

Вони, мабуть, походять від нерівномірного вивітрювання потоків лави, але сам процес уявити собі важко. Ухил лави на нашому мису відповідає ухилу лави на Неприступному острові, тобто центр виверження десь на півдні, а не на Еребусі. От і пожива для роздумів для геологів.

У середу віяв досить сильний вітер з NNW, вдень ущух, а пізніше піднявся зі снігом з SE, якраз коли ми розверталися назад із прогулянки; коли ми дісталися до хатини, вже розгорнулася повноцінна хуртовина.

 

П'ятниця, 1 вересня

Вночі дуже вітряно, під ранок тільки поодинокі пориви, а потім настав тихий погожий день. Якщо вересень буде таким же, як і серпень, то нам взагалі не буде чого нарікати. Незадовго до полудня Мірз та Димитрій вирушили до Гат-Пойнту.

Собаки у гарній формі. Упряжка Димитрія на повному ходу перетнула торосисту припливну тріщину і скинула погонича на сніг. На щастя, на крижині було кілька людей.

Я рвонув до саней, коли вони мчали повз мене, і успішно застрибнув на них; Аткінсон теж за них ухопився, але впав і його поволокло по кризі. Обтяжена, упряжка стишила хід, а незабаром підбігли інші і зовсім її зупинили. Димитрій дуже знітився. Він надзвичайно жвавий і це вперше його скинули з саней.

Насправді у Мірза немає жодних причин вирушати зараз, але він все-таки вирішив піти і, мабуть, сподівається краще натренувати тварин, коли буде з ними наодинці. Події розгортаються так, ніби ми відправляємо передовий загін для літньої кампанії.

Я тим часом із умілою допомогою Боверса старанно працюю над обчисленням потреб для санного переходу. У світлі цих обчислень план походу розробляється сам собою і я відчуваю, що він вийде бездоганним; та все ж треба врахувати безліч дрібниць, а всі замисли мають бути гнучкішими, ніж зазвичай, і враховувати крайні ймовірності повного успіху або цілковитого провалу моторів.

Думаю, що план наш цілком можна здійснити і без моторів (хоча в цьому випадку необхідно, щоб усе інше було в повному порядку), але й підмогою моторів треба скористатися в повні. Наша весняна подорож має відбутися строго за планом. Е. Еванс, Ґран і Форд знайдуть і наново помітять "Кутовий табір".

Тоді Мірз на собаках відвезе туди корму, скільки зможе. Сімпсон, Боверс і я розімнемося прогулянкою до Західних гір. Решту волею-неволею доведеться залишити вдома вправлятися з поні. Нелегко буде утримувати в порядку цих пустотливих звірят, бо пайок їхній збільшується.

Сьогодні відбулася зміна хазяїв: за новим розпорядком Вілсону дістався Ноббі, Черрі-Гаррарду – Майкл, Райту – Китаєць, Аткінсону – Єгу.

Нові погоничі ніби задоволені своїми тваринами, хоча ті аж ніяк не подарунок.

 

Неділя, 3 вересня

Погода й досі гарна, температура нижче тридцяти. Усе йде чудово, всі в піднесеному настрої. Вчора ввечері Боверс дав лекцію про полярне вбрання. Він ретельно опрацював тему, скориставшись нашою полярною бібліотекою, і доніс її з притаманними йому критикою та гумором; а після нещодавньої мандрівки він і сам заслужив право вважатися авторитетом у цьому питанні.

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети.

Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.






Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?