Ушаков чи Говард? Про історичну пам'ять Херсона

Ім'я Ушакова - це сталінська модель Російської імперії. Зберігаючи сталінський імперський топонім, ми поза волею зберігаємо сталінські імперські міфи

 

Деякий час тому я підняв питання про доцільність повернення центральному проспекту Херсона імені Джона Говарда.

З 1947 року цей проспект носить ім'я Ушакова.

Навколо Федора Федоровича Ушакова створено безліч радянських міфів. У Херсоні їх особливо багато.

Живуть міфи про те, що Ушаков будував кораблі в нашому місті, рятував херсонців від чуми. Іноді навіть чую, що Ушаков будував Херсон. Все це вигадки радянських пропагандистів. Саме, радянських.

Нагадаю, що місцеве самоврядування Херсона в той час, коли воно було відносно вільним, тобто до комуністичного перевороту, назвало одну з центральних вулиць нашого міста на честь англійського філантропа Джона Говарда.

У нашому місті, не найкращому і не передовому, був створений культ шанування Джона Говарда, дивака-англійця, який приїхав до нашого міста наприкінці XVIII століття і помер, рятуючи херсонців.

Через приблизно років тридцять - сорок після смерті Говарда (!) херсонці зібрали гроші і побудували обеліск в його честь.

Обеліск, на щастя, зберігся.

 

Потім, ще через років сімдесят (!) назвали в його честь вулицю. Ім'я цієї вулиці (Говардівська) старожили називали ще навіть на початку 90-х років ХХ століття замість проспекту Ушакова (що зовсім дивно).

Це справжній народний культ особистості. Його радянські комуністи спробували знищити.

І вулицю Говардівську в 1947 році переназвали на честь адмірала Ушакова. До цього Ушакова мало хто пам'ятав в нашому місті, знав і шанував в Херсоні. Ушаков був радянської вигадкою. Навіть пам'ятник Ушакову ліпили не з вигляду справжнього Ушакова, а з актора, який грав його роль в однойменному радянському фільмі.

Про цю байку люблять розповісти херсонські краєзнавці: автор скульптури Ушакова приніс ескіз тодішньому першому секретарю обкому. І той розкричався, мовляв, що Ви мені принесли! Кожна радянська людина знає, як виглядає справжній Ушаков - як лауреат сталінської премії артист Іван Пєрєвєрзєв. Довелося скульптору переробляти адмірала.

І, тепер, найголовніше: ім'я Ушакова з'явилося в 1947 році на карті Херсона невипадково.

Саме в цей період в СРСР перемогла концепція відродження російської імперської величі.

Цілком зрозуміло, що ім'я Ушакова - це сталінська модель Російської імперії. Зберігаючи сталінський імперський топонім, ми поза волею зберігаємо сталінські імперські міфи.

На жаль, сьогодні ім'я Ушакова стало ще одним з центральних постатей так званого "русского мира".

Мощі Ушакова
Мощі Ушакова

Ушаков канонізований Російською православною церквою. Останки його тіла відкопали і постійно тягають на військово-морські свята в Росії.

Шматки його тіла постійно приймають якісь військові паради в Росії.

Я думаю, що настав час повернути Херсону його справжній історичний топонім - вулицю Говардівську.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.