Фейсбук пропонує забути нашу історію?

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам’ять

 

Це фото, яке вперше побачив десь двадцять років тому, стало для мене символом трагедії українців влітку 1941 року.

Молода красива українка у вишиванці, на обличчі - шок від побаченого в тюрмах Львова.

Позаду люди, які прикривають обличчя хустинками через сморід від розкладання тіл. А ще - німці, нові впевнені у собі хазяї міста, з якого лиш втекли попередні - совєти.

Десь за кадром - тисячі вбитих в'язнів та євреї, яких зігнали прибирати трупи.

Завдання символу є узагальнювати і це фото чудово надається до того, щоб вцілому відобразити трагедію багатьох міст Галичини та Волині після відступу Червоної армії.

Але сьогодні це фото набуло іншого значення. Воно наповнилося конкретикою. Завдяки допису Усті Стефанчук та коментарю Лесі Рудавської Коленської дізнався, що молода українка на світлині - Марія Лис, їй 20 років, у Львові з 1935 року.

Тут вона навчалася на бухгалтера, до приходу більшовиків у 1939. За совєтів навчалася машинопису і почала працювати у торгівлі. Про втечу червоних із міста дізналася, як і всі львів'яни, вранці 30 червня 1941.

Тоді ж стало відомо про тисячі вбитих в'язнів у тюрмах. Марія, разом з іншими, намагалася знайти серед загиблих рідних чи близьких, яких за кілька місяців чи тижнів перед тим забрали чекісти. Не знаю, чи знайшла вона того, кого шукала, але певен, її життя після поділилося на до побаченого та після. Картини жахливлї масакри назавжди зафіксувалися в свідомості.

А ще це фото нині стало символом тривоги за сьогодення. Його публікація з інформацією про масові вбивства енкавидистами влітку 1941-го стала приводом для видалення профілю Усті Стефанчук (новий створений кілька годин тому аккаунт Ustyna Stefanchuk) - львів'янки, нині канадійки, дослідниці, дописи якої завше цікаві і дотепні.

Фейсбук пропонує забути нашу історію тому, що вона, на його думку, "порушує стандарти спільноти"? Тому, що вона надто складна і трагічна?

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам'ять.

Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...