Нотатки з «кухні переписування історії»

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

 

Я таки зробив це.

Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

В цій книзі переплетутся історія як history з моєю особистою історією - story.

Це текст про минуле - моє, українців, минуле вцілому.

Про те, як формулися мої погляди на історію, як і чому я намагався допомагати формувати їх іншим. Це водночас і мій особистий досвід, і спроби спонукати українців переосмислити наш колективний. Щоб не повторювати помилок, які вже позаду, і впевненіше прямувати вперед. Це однаково актуально для мене і для нас усіх разом.

У мене часто буває так, що остаточний текст вирізняється від задуманого. Первинна ідея, яка спонукає почати писати, розвивається, міняється. Дещо цілком відкидається. Іноді письмо несе, як стрімка ріка, і заводить туди, куди спочатку не збирався чи навіть не уявляв про таке місце. Міняється не лише зміст, але й форма.

Ця книга теж спочатку задумувалася як збірник статтей про історію, пам'ять, політику, яких написав вже чимало. Потім побачив, що багато цікавих думок висловлював у інтерв'ю. Причому з часом, коли зростала зайнятість, кількість статтей зменшувалася, кількість розмов із журналістами зростала, бо слід було постійно пояснювати свої кроки.

Ще одним засобом донесення ідей, їх публічної апробації стали дописи у Фейсбуці. Соціальна мережа стала майданчиком для ініціювання суспільних дискусій, іноді досить гарячих та масштабних. Деякі з дописів на Фейсбуці згодом вдалося розгорнути у ширші публікації, деякі за браком часу так і зосталися "протостаттями". Часом дописи, навпаки, мали за мету максимально сконденсовано подати розгляд якоїсь доволі великої проблеми. Тому з'являлися тексти типу "коротка історія про...".

Перегляд зібраних публікацій (тепер уже статтей, інтерв'ю, Фейсбук-дописів) показав: багато з них потребують контекстуальних пояснень та коментарів. Особливо інтерв'ю, які завжди більше прив'язані до конкретного моменту запису. Тому виникла ідея супроводити ці тексти узагальнюючим наративом, який краще допоможе побачити обставини їх появи, зрозуміти мотиви створення, відтак їх значення. Цей наратив більше зосереджений саме на особистому (відчуття, бажання, враження). Тому він моя Story. Тоді як другий рівень, мої спроби розуміння минулого (і трохи проєктування майбутнього:) - моя history.

У цій книзі буде багато текстів з Фейсбуку - вони вперше з'являлися в соціальній мережі, частина з них результат спровокованих нею дискусій. Врешті Фейсбук відіграв вирішальну роль у появі цієї книги.

Зібравши матеріал, я все ще вагався. Тому запитав читачів у мережі, чи цікавою була б їм така книга. Після того, як понад півтори тисячі висловили готовність купити ще не існуючу книжку, рішення на користь її появи було ухвалено.

Тож хотіли - маєте, welcome to my (hi)story. Ласкаво просимо на "кухню переписування історії".






Теми

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.