Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу

Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу. Він важко напрацьовується, іноді на це йдуть століття. В Україні – це сотні років боротьби за свободу під синьо-жовтим прапором та тризубом. Саме тому ті, хто не хотів України як незалежної держави, боролися проти цих символів, дискредитували, намагалися заборонити, карали за використання.

 

Утвердження ідеї незалежності перетворило тризуб і синьо-жовтий прапор на справжні об'єднавчі символи.

За тридцять років вони міцно закріпилися в цій ролі, зокрема завдяки використанню на державних урочистостях, під час масових спортивних подій.

Тризуб на футболках спортсменів чи на бортах військової техніки викликав почуття гордості у кожного українця. І навіть на таблицях урядових будівель, які явно не викликали таких емоцій, сприймався як свій.

Українців розділяють різні політичні погляди та симпатії, ми по-різному бачим майбутнє країни.

Спільним є те, що це буде Україна, одним із символів якої залишиться тризуб. Він – візуальний фундамент нашої єдності.

Будь-які спроби змінити/доповнити досконалий з геральдичного і графічного боку герб, яким є тризуб - це провокувати гарячі суперечки. Їх і так надто багато серед нас сьогодні, в час, що вимагає максимальної єдності для захисту здобутої свободи.

Спроба втілити в життя вигадану комуністами ідею великого герба розколить українське суспільство. На прихильників і противників великого герба, на прихильників і противників архангела на ньому, чи шкарпеток на архангелі… Чим більше елементів пропонуватиметься додати до тризуба, тим більше буде суперечок.

Тому краще залишити на гербі один елемент. Той, який єднає усіх українців.

Тризуб.

Він ідеальний.


Читайте також:

Зеленський вніс до Ради законопроєкт про великий Державний герб України

Ідеальний герб для неідеальної країни

Журі опублікувало остаточну версію Великого герба і запропонувало від нього відмовитися

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.