«Дефендер» і уроки Севастополя від британців
Події навколо ракетного есмінця «Дефендер» мають значно ширший і цікавіший контекст, ніж це здається на перший погляд. Особливо, якщо йдеться про історію. Свого часу британці вчили росіян плавати і воювати на морі. Учні виявились посередніми, особливих успіхів не мали, та ще й засмучували вчителів поганою поведінкою. У Кримській війні британці дали урок поваги до своїх учителів. Царська Росія його добре засвоїла і більше ніколи не наважувалась на прямий конфлікт з Британією.
Почнемо здалеку. Дідусем російського військового флоту визнається англійський ботік, відремонтований за наказом Петра І. Протягом XVIII ст. основну роль у становленні російського флоту відігравали британці і голландці.
Британська нянька допомагала йому рости, вчила плавати і воювати. Виготовлені британцями кораблі з британськими офіцерами десятиріччями складали основу російського флоту, забезпечуючи його найбільші перемоги аж до початку ХІХ ст.
Створення Чорноморського флоту Росії теж тісно пов'язане з британцями, так само, як з українцями, французами та навіть американцями. Засновником військово-морської бази і міста Севастополя у 1783 р. став шотландець адмірал Томас Маккензі. Вершиною військово-політичного співробітництва Росії з Британією були наполеонівські війни, в яких російська армія воювала за англійські гроші і з англійським озброєнням.
Після поразки Наполеона стосунки Британії і Росії охололи внаслідок початку "Великої гри", суперництва за світові сфери впливу, зокрема, за османську спадщину. Відповідно, російський флот перестав отримувати кораблі, технічну і кадрову підтримку від Британії, що вело до його поступової деградації. Технічному прогресу Росії не сприяло і довге правління Миколи І.
Після імперіалістки, але водночас прагматичної космополітки Катерини ІІ, Микола І почав будувати національну імперію, придушив польське повстання, став "жандармом Європи", перетворив країну на "тюрму народів".
Він привів країну до міжнародної ізоляції, результатами якої стали поглиблення економічного, технологічного і навіть військового відставання Росії. В Західній Європі відбулась перша промислова революція, яка до Росії майже не дійшла. Проте Миколу І вводили в оману чисельність його армії і флоту.
Реальну ситуацію засвідчила Кримська (Східна) війна 1853-1856 років. Росія розглядала слабнучу Османську імперію як свою законну здобич і почала сприймати Чорне море як власне внутрішнє озеро.
У листопаді 1853 р. російський флот розгромив у Синопі турецьку флотилію. І все було б для Росії добре, якби цар не зробив стратегічну помилку. Він вважав, що західні країни залишать Османську імперію йому на розтерзання, тоді як сталося навпаки.
Європейські країни, до числа яких входили Британська, Французька і Австрійська імперії, вперше вирішили позначити для Росії червону лінію, не допускаючи її експансії на південь. Ця лінія пройшла Балканами і водами Чорного моря.
У січні 1854 р. до Чорного моря увійшли британські і французькі кораблі. І тут почалось найцікавіше. Російські адмірали, які на турках показували свою силу, тепер навіть не зробили спроби протистояти західним союзникам, і поспішили заховати весь флот в Севастопольській бухті.
Для надійності, щоб противник не міг увійти до бухти, при вході до неї затопили декілька кораблів. Чорне море опинилось у повному розпорядженні західних союзників.
Чому ж російський флот так легко здав Чорне море? Відповідь проста. Без постійної системної допомоги західних країн російський флот і армія були і залишаються приреченими на відставання і можуть воювати тільки проти значно слабших противників.
На початок Кримської війни Росія майже не мала парових кораблів, нарізної зброї і безлічі технічних новинок, якими володіли Британія і Франція, і які вже визначали технологічний рівень флоту і збройних сил.
Російські адмірали розуміли ситуацію і не мали особливого бажання випробовувати долю. У випадку бойового зіткнення російські кораблі гарантовано зазнавали поразки і мали піти на дно разом зі своїми екіпажами і офіцерським складом.
Це красиве для відображення художниками-баталістами видовище аж ніяк не приваблювало потенційних жертв. Добровільне затоплення росіянами своїх кораблів без жодної спроби вступити в бій, стало справжнім соромом для російського флоту.
Одночасно воно засвідчувало визнання російським командуванням своєї відсталості і безсилля перед лицем значно потужнішого противника. А воювати проти сильнішого суперника російські військові і Росія як держава не наважувались ніколи.
Протягом 1854-1855 років британсько-французький флот спокійно господарював в Чорному і Азовському морях, у тому числі на узбережжі Криму.
Зрештою росіянам довелось здати Севастополь і під кінець облоги потопити всі кораблі Чорноморського флоту, які ще залишались в севастопольській схованці. Разом під воду пішло 75 бойових кораблів і суден. Чорноморський флот, який будувався понад сімдесят років, припинив своє існування без жодного пострілу.
Поразка Росії в Кримській війна довела Миколу І до смерті і викликала довгочасну суспільну кризу. Щоб вийти з неї, довелось розпочинати болючі реформи з модернізації країни.
Свого часу британці вчили росіян плавати і воювати на морі. Учні виявились посередніми, особливих успіхів не мали, та ще й засмучували вчителів поганою поведінкою. Тому у Кримській війні британці дали урок поваги до своїх учителів. Царська Росія його добре засвоїла і більше ніколи не наважувалась на прямий конфлікт з Британією.
Британія не забула своєї перемоги. До сьогоднішнього дня найвищою британською військовою нагородою є Хрест Вікторії, заснований на честь перемоги в Кримській війні. За легендою, його виготовляють з металу гармат, взятих як трофеї у Севастополі.
Пам'ять про Кримську війну зберегли і в Севастополі. В місті існує пам'ятник затопленим кораблям, зображення якого є частиною гербу Севастополя. В Росії його в парадоксальний спосіб трактують як символ військової слави Чорноморського флоту.
Відповідно, військові моряки і мешканці Севастополя виховуються на прикладі, що справжня героїка російського флоту полягає у тому, щоб при появі британців ховатись і затоплювати свої кораблі.
Ситуація з есмінцем "Дефендер" і Севастополем у червні 2021 р. нагадує повторення уроку для забудькуватих учнів. Уроку, проведеного у вигляді спрощеної історичної реконструкції подій. Як і 170 років тому, британський корабель спокійно пройшов водами Чорного моря повз заснований шотландцем Севастополь на виду створеного британцями російського флоту.
Як і 170 років тому, Росією править особа, яка будує національну імперію, хоча у такому вигляді вона не може бути життєздатною навіть на рівні теоретичних конструкцій. На пострадянському просторі Росія веде себе як жандарм, перебуваючи у стані все наростаючої міжнародної ізоляції. Західні країни знову задумались про нову червону лінію для обмеження претензій великого східного сусіда.
Як і в часи Миколи І, технологічне відставання путінської Росії невпинно наростає, проте російський правитель вважає, що має потужні збройні сили і є реальним вершителем долі планети.
Як і 170 років тому, різниця в технологіях між єдиним британським есмінцем і всім російським флотом, разом з його авіацією і ракетами, залишається неспівмірною. Навіть нефахівцям очевидно, що пряме військове зіткнення новітнього "Дефендера" із застарілою російською технікою є смертельно небезпечним для останньої.
За 170 років на морі принципово нічого не змінилось. Після недовгого піднесення в радянські часи Росія як була, так і залишається слабкою морською державою. Простір її діяльності у водах світового океану дедалі звужується, так само, як це відбувається в повітрі і космосі. Маленька перемога над слабкою Україною в Криму нічого в цьому процесі не змінила, що і засвідчив прохід британця.
На відміну від Кримської війни росіяни не затопили свої кораблі в Севастопольській бухті і наважились підняти в небо літаки, щоб здалеку спостерігати за британцем. Проте генетична пам'ять ніде не поділась. Хаотичність дій росіян засвідчила, що вони добре знають, хто в морі господар.
Строгий британський вчитель зробив свою справу. Очевидно, що маршрут есмінця з символічною назвою "Дефендер" і є тією червоною лінією, яку вже проведено перед носом московських мрійників.
Можливо, всі ці роздуми занадто заплутані і пояснення подіям довкола есмінця значно простіше. Адже неважко припустити, що британські моряки просто здійснили невелику туристичну мандрівку до узбережжя Севастополя як міста військової звитяги своїх предків. І з задоволенням оглянули пам'ятник затопленим кораблям. І мали велику приємність пересвідчитись, що Росія свято береже цей багатозначний символ своєї технологічної відсталості, власних страхів перед Заходом і слави британської зброї.
