Романтики, заробітчани та злочинні угрупування "чорного копу"

Якщо вже наші селянки хапають металодетектори і шурують у поле викопувати археологічні знахідки то, у нашій державі, з пам'яткоохоронною діяльністю, таки, справді кепсько...

 

На світлині - реальний кадр, який зафіксував селянку, яка, відставивши вбік металодетектор, нахилилася, намагаючись викопати те, що щойно подало сигнал. Поруч - велосипед, яким та жінка добирається до місця "чорного копу".

Питається: що змусило її залишити свої кури, гуси, корову та, зрештою, всю домашню господарку, взятися за рискаль і - гайнути у поле на викопування старожитностей..? Не думаю, що вона стала на шлях мародерства лише тому, що їй забракло адреналіну, підгортаючи у себе на городі картоплю чи сапаючи буряки. Причина тут, очевидно, інша і глибша.

В останній час ми вже перестали дивуватися новинам про продаж археологічних знахідок з України на зарубіжних аукціонах. Більшість з цих давніх предметів - здобута "чорними копачами" нелегально, за допомогою металодетектора. Дивує, правда, що наша митниця, час до часу, все ж перехоплює, при спробі вивезти за кордон, деякі з українських старожитностей. Прикро, але в останні роки діяльність отих "флібуст'єрів за старожитностями" стала вже справжньою пошестю на наших полях, в лісах і горах.

Офіційний Київ (маю на увазі профільні міністерства), самоусунувся від цієї проблеми, а постійні і настирливі вимоги громадськості і фахівців навести лад у цій сфері, вже традиційно для себе, ігнорує. На цю тему багато говориться і пишеться, а, між тим, справа з так званим "чорним копом", вже починає становити загрозу національній безпеці України, оскільки до цієї справи підключилася мафія, яка налагоджує свої канали отримання і збуту археологічних артефактів з України (це й не дивно, оскільки у всьому світі, торгівля викопаними старожитностями, за прибутковістю, йде одразу після торгівлі зброєю і наркотичними речовинами).

Що робити? В ідеалі - це прийняти, вже сьогоднішнім складом Верховної Ради, правовий документ, який би, в основному, копіював такі ж законодавчі Акти щодо пошуку металодетектором, які сьогодні діють у цивілізованих країнах світу.

Отож, а як там, у них, у тих зарубіжних країнах, щодо дозволу на пошук археологічних та інших знахідок, за допомогою металодетектора? Скажу, що - по різному, але в більшості держав світу, з таким явищем як "чорний коп", наведено порядок.

Хоча, і тут є свої крайнощі. Приміром, в Ефіопії, Йорданії, ПАР, на Кіпрі існує тотальна заборона на використання металодетекторів при пошуку приватними особами історичних знахідок.

В Саудівській Аравії, яка особливо багата на археологічні пам"ятки, все, що лежить в землі цієї держави - належить Еміру. Хто не згоден - страта. Причому, спроби узаконення тут металодетекторів, навіть ніколи не розглядалися (можливо тому, музеї Саудівської Аравії, сьогодні одні з найбагатших у тому регіоні).

В Ізраїлі, будь-який пошук металодетектором приватними особами, теж, категорично заборонений. Коли когось ловлять, то за це карають реальними тюремними термінами. Натомість, у США ніяких дозволів на використання металодетектора, не потрібно - копай, де хочеш..! Але, тут немає нічого дивного, оскільки на тих преріях і в холодних скелястих горах можна відшукати, хіба що, сліди короткотривалих стоянок індіанців, матеріали з яких цікаві, в основному, для етнографа.

Дещо інакше, до цієї справи, підійшли деякі європейські країни. Загальний рефрен їх правових актів на цю тему - ліцензування металодетекторів і отримання дозволу від Мінкультури, а у деяких випадках - ще й дозвіл від власника земельної ділянки, якщо вона у приватних руках (так є в Австрії, Угорщині, Німеччині, Греції, Іспанії та ін.).

У Великій Британії, коли такий "ліцензований" копач віднаходить на приватній ділянці якусь історично цінну знахідку, то власник тої ділянки автоматично стає в долі, тобто, у грошовому еквіваленті її вартості, оскільки знайдені, у такий спосіб, давні знахідки, британська держава викупляє, причому, пріоритетне право їх викупу мають державні музеї. А за приховування старожитностей, які були знайдені в землі - досить значні штрафи.

В Італії - схожа ситуація: в окремих провінціях дозвіл на пошук з металодетектором не потрібен, а в інших, наприклад, у Тоскані, Лаціо, Калабрії, на Сицилії будь-які розшукування старожитностей за допомогою металодетектора, категорично заборонені.

Україні, на мою думку, не потрібно розробляти якесь власне, специфічне лише для нашої держави, законодавство про металодетекторний пошук. Бо, як підказує досвід, оті "патріотичні законодавчі ініціативи", у нашій державі, майже завжди супроводжуються погано завуальованим грошовим здирством і стимулюють корупцію, як в Києві, так і по регіонах. Варто просто скористатися досвідом країн, які давно вже навели лад із охороною старожитностей на своїх територіях. Чому, досі, цього не зроблено у нас - я не знаю...

...

 

Кілька слів про ймовірні причини "чорного копу" в нашій державі. Їх кілька. Основних, з них, дві: перша - економічна скрута, яка, чим раз, поглиблюється. Це штовхає окремих людей в містах і селах кооперуватися, купувати металодетектори і такими от, невеликими "бригадами", виїздити в поле викопуючи все більш-менш цінне, що можна буде згодом продати посередникові або виставити на аукціоні. Відчуття абсолютної безкарності з кожною поїздкою збільшують їх апетит до такої, майже дармової, поживи, і ті "бригади" постійно розширюють територіальні межі свого "чорного копу".

Друга причина появи "копачів" на наших полях - сформування в останні два десятиліття заможного класу колекціонерів, причому, серед них не лише успішні бізнесмени, але й колишні працівники Прокуратури, які вийшли на пенсію, колишні держслужбовці та інші.

Ці особи, бачачи, що державі абсолютно байдуже до збереження своєї археологічної спадщини, почали формувати власні приватні колекції старожитностей. Роблять вони це, здебільшого, не з власної пихи, щоб похизуватися перед знайомими, а, справді, багато читають і люблять все, що стосується минувщини свого краю.

От, тільки, "любов" та проявляється у скупці незаконно здобутих археологічних знахідок, які, вийняті із свого контексту (поховання, житла чи якоїсь споруди), вже назавжди є втраченими для науки. Постачальником таких речей і є вищезгадані "бригади", які формуються часто із зубожілих місцевих селян та мешканців міст.

Частина з тих платоспроможних осіб, які інфіковані колекціонерством, вважає, що купуючи такі знахідки, вони роблять ніби дуже вигідну інвестицію своїм заощадженням. Розуміючи, все ж, незаконність походження в їх колекціях археологічних артефактів (повноправним власником яких, згідно з чинним законодавством, є держава), вони кивають на Віктора Ющенка, який, у свій час, стимулював скарбошукацьку пошесть в Україні ще на самому початку її появи у нашій державі, формуючи власні колекції трипільських (і не тільки) посудин.

Мотивація, яка штовхає "чорних копачів" на вчинення правопорушень, різна. Я б їх розділив на три різновеликі групи.

Перша група - особи, які заради романтики і гострих відчуттів (бо ж пошук старовини завжди додає адреналіну!) беруть свій інструмент і з думкою, що "поле - нічиє, то ж там все можна", вирушають у поля втамовувати свою цікавість до минулого.

Копають вони все, що трапиться під лопату, включно зі знахідками двох останніх світових війн, військові санітарні захоронення і братські могили. Таких "копачів-романтиків", приблизно, відсотків 60-70. Значна частина з них, залишає викопані знахідки у себе вдома тішачи своє самолюбство тим, що, у такий спосіб, прислуговуються збереженню старовини свого краю.

Цікавість (приміром: "а, що то за річ, яку я викопав..?") стимулює їх переглядати фахову літературу, ритися у довідниках, співставляти думки різних дослідників і т.п. Врешті, це їх приводить до загальної орієнтації у місцевих археологічних культурах, вмінню, бодай, приблизно датувати оте викопане і, звичайно ж, пишатися перед своїми знайомими, демонструючи давні артефакти. Про продаж цих речей перекупщикам чи на аукціоні, як правило, не думають.

Другий різновид "копачів" - заробітчани. Їдуть у поле виключно з метою чим скоріш щось цінне викопати і вигідно продати. Припускаю, що частину таких осіб, до такого вчинку могло підштовхнути скрутне матеріальне становище чи особисті проблеми, які вимагали додаткових фінансів. Таких осіб, приблизно, 20-25%.

Остання - третя категорія отих "флібуст'єрів металодетектора" - організовані групи, чітко структуровані і з централізованим керівництвом. Саме такі групи, за всіма ознаками, підпадають під визначення "організовані злочинні угрупування".

Як правило, оснащені вони першокласною технікою пошуку, автопарком, озброєною охороною і впливовими зв'язками, нерідко, на рівні урядових структур. За заздалегідь розробленим планом, такі групи копачів "бомблять", в основному, кургани та інші об'єкти, які, за інформацією їх аналітиків, можуть містити особливо цінні знахідки.

Незважаючи на незначний відсоток (від 5 до 10%) таких злочинних угрупувань в загальній масі "чорних копачів", масштаби втрат для вітчизняної археології, від них - найбільші. Наявність цієї третьої категорії скарбошукачів свідчить, що "чорний коп" в Україні - вже далеко не аматорський, а чітко централізований і, судячи з наявної інформації, "вмонтований" у мережу міжнародної торгівлі старожитностями.

Спостерігаючи за "точковими ударами", які завдають такі групи по нашим пам"яткам археології (пригадаймо, минулорічні, по варварському розграбовані, підкурганні усипальниці на Вінничині), на боці тих злочинних угрупувань, ймовірно, працює один, або кілька, свого роду "аналітичних" центрів, які моніторять усі найсвіжіші наукові публікації по кожному конкретному району і, якимось чином, мають доступ до археологічної інформації, яка ще неопублікована фахівцями.






Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?