Мій прадід Петро Криворучко був членом ОУН

Він був членом ОУН. Однак, коли у червні 1941 р. отримав повістку в Червону армію, то пішов на мобілізаційний пункт. Він мав бажання захищати свою землю від нацистів.

 
На фото Іван Петрович Криворучко з сім'єю у післявоєнний час. Фото прадіда Петра не збереглося

Прибувши в Луцьк, отримав форму і зброю та був відправлений із загоном новобранців у с. Боголюби під Луцьком. Вони мали отримати коней. У селі потрапили під сильне бомбардування нацистів. Тож загін, рятуючись, розбігся хто куди.

Прадід після бомбардування не знав кого де шукати, і пішов переночувати до тітки, що жила там. Але й на ранок він не знайшов нікого з новобранців Червоної армії чи їх командирів. Відтак, повернувся додому в с. Княгининок, що за 10 км від Луцька.

Наступного дня уже почалася нацистська окупація.

До весни 1944 р. Петро Криворучко був активним учасником національно-визвольного руху. І в цей час саме за це був арештований радянською владою.

З архівних документів КҐБ, які зараз у вільному доступі, я дізналася, що він і в 1941 р. був у списках членів ОУН, яких прагнула репресувати радянська влада. Початок війни не дав дійти цій черзі до прадіда. А потім були та невдала мобілізація, нацистська окупація.

Навесні 1944 р. прадід Петро відправив свого сила Івана – мого діда – боротися з нацистами у лавах Червоної армії.

А за два місяці, його, батька фронтовика, було заарештовано. Йому інкримінували зраду, бо в 1941 р. був мобілізований, але не воював. Але справжня причина репресії була вказана в довідці КҐБ, репресований, бо "утримував криївку для бандитів ОУН", а також проводив вишколи для членів УПА у Ківерцівських лісах.

 

Прадіда Петра Криворучка і його двох товаришів по недолі розстріляли в Луцькій тюрмі в листопаді 1944 року.

Коли його син повернувся з фронту, він дізнався про те, що батька вбили, а матір, тітку і дядьків з родинами через це вивезли у Сибір. Його дочекалася лише дружина, яка вижила з малими дітьми у землянці, бо хата згоріла.

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати Червону Армію, де, як він розповідав, що до звичайних солдатів командири ставилися вкрай погано?

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати радянську владу, яка нізащо репресувала його родину, доки він виганяв нацистів?

Ні, він все життя вважав "совєтів" окупантами.

А його батька, мого прадіда Петра Криворучка, нещодавно, вивчивши всі архівні матеріали та документи, реабілітувала (посмертно) Національна комісія України з реабілітації.

Правда завжди знайде шлях до людей.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.