«Я вас перепрошую, панове, я вас дуже перепрошую. Це мало бути цілком інакше»

Такі слова пролунали сто років тому, ввечері 15 травня 1921 р. з вуст маршала Юзефа Пілсудського. Начальник Польської держави, Верховний головнокомандувач Війська Польського просив вибачення в українських вояків за поразку його геополітичних планів, за несправджені надії щодо відновлення української держави, за кров і труди, які довелось перенести українським воякам під час воєнної кампанії 1920 р., за недостатню допомогу з боку польських союзників у найбільш вирішальний момент.

 
Малюнок з таборової української преси, ілюстрація до повідомлення про приїзд Пілсудського

Вранці 15 травня 1921 р. Пілсудський прибув до міста Каліш, аби вручити прапор 29-му полку Канівських стрільців, нагородити офіцерів та солдатів цієї частини, а також взяти участь у кількох інших церемоніях патріотичного характеру.

По завершені офіційної частини польський лідер висловив бажання відвідати каліський табір для інтернованих вояків Армії УНР, куди прибув рівно о 7-й годині вечора.

Передусім він оглянув частини 2-ї Волинської й 3-ї Залізної стрілецької дивізій та Охорони Головного Отамана, які під звуки оркестру 3-ї дивізії пройшли урочистим маршем. Після того високий гість мав розмову українськими старшинами.

Очевидно, саме у цей час Пілсудський й сказав свою відому фразу. Щоправда, в українських документах цей факт не зафіксовано. Знаємо ми про це з пізніших спогадів Юліуша Ульриха, одного з польських офіцерів, котрий супроводжував маршала піл час його поїздки до Каліша.

Він був одним з організаторів 29-го полку, а під час війни 1920 р. очолював спеціальну експозитуру польського Військового міністерства, що відповідала за матеріальне забезпечення Армії УНР.

 
Юліуш Ульрих

За інформацією Ульриха головним співрозмовником маршала був генерал Марко Безручко (кілька днів тому призначений т.в.о. військового міністра і командарма – А.Р.), а за повідомленням тогочасної української таборової преси – начальник табору, командир 3-ї Залізної дивізії генерал Олександр Удовиченко.

Остання версія видається нам більш правдоподібною, адже безпосередньо пов'язана з самою подією, на відміну від спогадів польського офіцера, що з'явились аж після Другої світової війни.

Якби там не було, але після спілкування зі старшинством Пілсудський продовжив огляд табору. Він подивився бараки, технічний парк 2-ї Волинської дивізії та таборову церкву.

Крім того високий гість завітав до художньої студії та театру, де українські жінки подарували йому букет квітів, а учасники драматичної студії піднесли хліб та сіль.

На завершення для Пілсудського було влаштовано невеликий концерт – таборовий хор виконав кілька пісень, а учні школи національних танців показав кілька танцювальних номерів.

По тому о 9-й годині вечора начальник Польської держави під гучний клич "Слава" виїхав з табору.

Треба відзначити, що візит Пілсудського мав велике моральне значення, адже, як писала українська преса, "в малодушних розвіяв сумніви щодо нашої остаточної перемоги" та "залишив нам бадьорість духа, надії на майбутнє".

Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.