Щоденник Скотта: рис з фігами та ціле відро какао

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Четвер, 20 квітня. Гат-Пойнт

Сьогодні зранку все було готово до маршу, але, звісно ж, вхурделило. Погода неможлива – скажений південний вітер із заметами. По обіді вітер перемінився на південно-східний, температура впала. Прогулявся до мису Армітеджа, вкрай неприємно. Вітер, що дме навкруг мису, просто згубний, балів 7, при температурі -30ºF. Море – чорний казан, укритий морозним куривом. За такої погоди крига нізащо не утвориться.

П'ятниця, 21 квітня

Вирушили додому о 10:30.

Залишив Мірза керувати станцією, Димитрія – допомагати із собаками, Лешлі та Кіогана – доглядати за поні, Нельсона, Дея і Форда – пізнати життя і набратись досвіду. Отже, зворотна партія: я сам, Боверс, Вілсон, Отс, Аткінсон, Черрі-Гаррард, Крін, Гупер.

Як завжди, сани затягнули по схилах гуртом, навіть без передишки. Лешлі і Димитрій дійшли ледве не до Касл-Року – морозний бічний вітер і легкі обмороження. До останнього спуску дійшли десь о 14:30; діставшись до краю урвища, побачили, що карниз зник – сильний вітер і сніг, мабуть.

Почали метушитися і після кількох дратівних затримок спустили на кригу Боверса і кількох інших, тоді опустили сани не розпаковуючи; троє, у тому числі я і Крін, спустилися останніми по альпійській мотузці, складеній надвоє і обв'язаній навколо ясеневої жердини, щоб потім можна було розв'язати кінець і забрати її з собою.

Ми також врятували більшу частину старої альпійської мотузки, окрім тієї її частини, що похована під снігом на морській кризі і затягнута під шугу, як човни з "Дискавері"; не думав я, що це може статися так скоро.

Поки спустили на кригу всі припаси, шалено змерзли, оточені метеним снігом – такі миті потребують швидких дій. Ми запряглися і чкурнули під укриття бескидів; звели намети і чимшвидше заварили чай; після цього, а ще після заміни взуття становище наше значно покращилось.

Тяжка дорога по морській кризі з 4:30, дуже погане світло на глетчері і, як завжди, ми збилися зі шляху, раз у раз натикаючись на розсілини, але зрештою спустилися до старого місця, страшенно спітнівши. Крін повідомив, що наші сани йдуть значно гірше, ніж другі.

Пройшли до острівця Разорбек без перепочинку, наші сани жахливо заносило. Крін сказав, що є велика різниця у будові саней, а вантажі у нас однакові. Боверс ґречно погодився, коли я висловив це припущення, але впевнений, що він та решта його партії сприйняли це як благання втомлених. Однак доказів не було жодних, а він сам легко зголосився помінятися саньми.

Різниця була просто разюча; порівняно зі старими саньми, нові видавалися нам пір'їнкою, тож ми помітно прискорили ходу, щоб пошвидше дістатися до зимівника, зовсім не звертаючи уваги на потіння. Прибули до хатини (до якої було дві милі) на десять хвилин швидше за других, які на той момент уже пересвідчилися на власній шкурі у різниці між саньми.

Різниця ця відчувалася тільки на вкритій сіллю морській кризі; по снігу ж вони йшли приблизно однаково. Це пов'язано з фактурою дерева полозків, треба приділити цьому увагу.

Усі ми прийшли, наскрізь пропітнілі, – одяг просочився наскрізь і, коли ми познімали вітровки, з нас градом посипалась крига. Зібралося її тьма-тьмуща – гарна демонстрація того, як клопітно тягнути сани у мороз.

Зупинятися табором просто неба за таких обставин було б дуже незручно, і, звісно, зимова та весняна партії не зможуть собі дозволити розкоші так гарячкувати, якщо прагнутимуть зберегти хоча б якусь подобу виго́д.

Наш бездоганний кухар приготував найкращу страву з усіх можливих – величезне блюдо рису з фігами та ціле відро какао! Хатня партія була рада всіх нас бачити, а облаштування та затишок хатини вразили новоприбулих.

Субота, 22 квітня. Мис Еванса, Зимівник

Сезон саней добігає кінця. Приємно знову бути тут, попри всі втрати.

Сьогодні насолоджуємося винятковим спокоєм. Звісно, море потихеньку замерзає, але, на жаль, вид із Оглядового пагорба дуже обмежений. Отс та решта займаються з поні. Я перебираю папери та готуюсь до зимової праці.

Неділя, 23 квітня. Зимівник

Останній день сонця і славний вид на його золоте сяйво понад глетчером Барна. Самого сонця не було видно через глетчер, чиї файні крижані бескиди відкидали глибокі тіні під райдужним промінням.

Враження: довгі м'які сутінки, які, мов срібна клямра, сполучають сьогодні з учора, коли ранок і вечір стоять рука в руці під беззоряним опівнічним небом.

Вчора вночі був сильний вітер і вся свіжа крига очікувано розвіялась. Окремі латки збереглися на південь від язика глетчера та острова і трохи в нашій бухті. У цей чудернацький сезон видається, що для остаточного замерзання морю доведеться поступово нарощувати кригу до старого припаю.

Відчитав службу Божу. Маю тільки сім молитвословів: ті, що спустили на берег для нашої першої служби, по дурості забрали знов на корабель.

Починаю думати, що ми аж занадто зручно влаштувалися у хатині, сподіваюся, що це нас не розслабить; але приємно бачити всіх у чудовому настрої – поки що жодних чвар у нашій громаді.

Понеділок, 24 квітня

Запровадили посаду нічного вартового, переважно для спостереження за південним сяйвом, як дотепер було ледве видно. Споглядач має озирати щогодини або частіше, якщо щось можна побачити. Йому дозволено мати какао та сардини з хлібом і маслом – какао можна зварити на пальнику Бунзена із запасів Сімпсона.

Я заступив на чергування у першу ніч, решта команди заступатиме по черзі. Довгі нічні години дають змогу довести до кінця різні маленькі завдання; у хатині доволі тепло, хоча вогні згашені.

Поки нас не було, Сімпсон вправлявся із меторологічними кулями. Сьогодні зранку він запустив одну з них на пробу. Куля зроблена з шовку і має об'єм 1 кубометр. Вона заповнена воднем, виготовленим у спеціальному генераторі.

Виготовлення його – простий процес. Є посудина, заповнена водою, у ній стоїть інша – перевернута; від цієї другої посудини іде трубка до кулі і прикріплено каучукову трубочку, в якій міститься гідрат кальцію. Нахиляючи трубочку, можна залити до генератора необхідну кількість гідрату кальцію.

Коли виділяється газ, він прямує до кулі або збирається у внутрішній посудині, яка служить таким собі ковпаком, коли кран кулі закритий.

Пристосунки для використання кулі досить вигадливі.

На шовковій нитці попід маленьким прапорцем футів за 10-15 нижче кулі закріплено прилад для запису температури та тиску, що важить всього 2¼ унції; ця шовкова нитка такої прекрасної якості, що 5 миль її важать тільки 4 унції, тоді як потрібне навантаження в 1¼ фунти, щоб її порвати.

Нижня частина приладу знову прикріплена до шовкової нитки, хитромудро намотаної на конічні котушки, із яких куля, підіймаючись, розмотує її без затримок і тертя.

Щоб нитка не порвалася від ривків, коли куля підіймається, навантаження між нею та приладом тримають на собі два шнурка, з'єднані повільним ґнотом, поки той не згорить.

Куля надувається приблизно за чверть години; після цього запалюють повільний ґніт і відпускають кулю; маючи вагу в 8 унцій та підйомну силу у 2,5 фунти, вона здіймається миттєво. Коли куля ховається від неозброєного ока, за нею можна стежити у далекогляд, поки нитка розмотується миля за милею.

Теоретично, якщо напружити нитку між кулею та приладом, вона може порватися і відправити прилад у вільне падіння; тоді за ниткою можна відстежити місце падіння і відновити прилад разом із його записами.

Сьогодні випробували цю процедуру із муляжем замість приладу, але нитка порвалася поблизу котушок. По обіді випробували подвійну нитку, цього разу все вийшло.

Сьогодні призначив заняття із поні. Окрім Антона і Отса, з тваринами пішли Боверс, Черрі-Гаррард, Гупер, Кліссолд, петті-офіцер Еванс і Крін. Довелося попередити всіх, що зрештою їм не конче дістануться ті самі поні, з якими вони працюють зараз.

Вілсон зайнятий замальовками.

Вівторок, 25 квітня

Вчора весь день та вночі було відносно тихо, а сьогодні були тільки легкі подуви вітру з півдня. Температура спершу була порівняно висока, -5ºF, але поступово впала до -13ºF; як наслідок, протока нарешті промерзла і, схоже, вже недовго до повернення партії з Гат-Пойнту. Якщо хуртовини вгамуються хоча б днів на три, то переходити вже буде цілком безпечно, хоча навряд чи Мірз квапитиметься.

Хоча на Гат-Пойнті в нас були надзвичайно мальовничі захо́ди, Понтінг та інші розчаровані з того, що на мисі Еванса таких зорових ефектів немає. Це, мабуть, через постійний вплив морозного курива; однак, відколи ми повернулися, а особливо вчора і сьогодні, небо та море неймовірно гарні по обіді.

Понтінг зробив кілька кольорових знімків, але не надто вдалих: усі пластини у плямах; Вілсон весь час із олівцем та пензликом.

Аткінсон розпаковує та встановлює свої стерилізатори та інкубатори. Райт бореться із електричними приладами. Еванс зайнятий оглядом мису та околиць. Отс перероблює стайні, роблячи більші стійла тощо.

Черрі-Гаррард будує кам'яний будиночок для таксидермії і щоб отримати досвід для спорудження зимівника на мисі Крозьє. Дебнем і Тейлор, користуючись останнім сонячним світлом, досліджують топографію півострова. Насправді всі надзвичайно зайняті.

Після повернення у мене склалося враження, що зимові прогулянки тут будуть не такі цікаві, як на Гат-Пойнті, однак зараз уже різко змінив свою думку; можливо, трохи бракуватиме підйомів на пагорби, але і без них тут, куди не глянь, цікавинки розкидані, як з рогу достатку.

Сьогодні пройшовся по берегу північної бухти, досліджував кенітові скелі та великі скупчення морен [Скупчення несортованого уламкового матеріалу, перенесеного і відкладеного льодовиками – І.С.] глетчера Барна, а тоді пройшовся під величезними блакитними крижаними бескидами самого глетчера. У призахідному світлі, з глибокими тінями – чорні острови та білі айсберги являли картину неймовірної краси.

Сімпсон та Боверс сьогодні запустили кулю на подвійній нитці, уже з приладом; відпустили зо три милі і зупинили, а невдовзі після того побачили, що прилад від'єднався.

Спершу під легким південним бризом куля йшла на південь, а на висоті 300-400 футів повернула на південь, але не різко; коли розкрутилося вже дві милі нитки, куля чи-то знову повернула на північ, чи-то підіймалася по прямій.

По обіді Сімпсон і Боверс пішли по свій скарб, але десь на південь від Неприступного острова виявили, що нитка порвалася, а світла вже було недостатньо для пошуків.

Завалилися стінки кухонного комину: треба було зробити кам'яні бокові стінки, щоб уникнути цього; зробили трохи цементу з вогнетривкої глини і заліпили сторони. Сподіваюсь, цього вистачить, але сумніваюсь.

Середа, 26 квітня

Тихо. Обійшов мис Еванса – прекрасне видиво на краю глетчера дарують бурульки, утворені від бризок південних бур.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.