Її сторіччя: 125 років Надії Суровцевої

Однією з табуйованих легенд Умані була постать цієї жінки, їм‘я якої промовляли лише пошепки: «антирадянщина, буржуазна націоналістка». Вона, Надія Суровцева, ще жила тоді сама у одноповерховій хаті, метрів за 500 від будинку мого дитинства

 

Коли мені було років 10-12, а тоді ще не почалась горбачовська перебудова, однією з табуйованих легенд Умані була постать цієї жінки, їм'я якої промовляли лише пошепки: "антирадянщина, буржуазна націоналістка". Вона, Надія Суровцева, ще жила тоді сама у одноповерховій хаті, метрів за 500 від будинку мого дитинства.

Дожила майже до 90 років. І хоча вона була реабілітована ще за хрущовської відлиги, її до самої смерті пасли агент КДБ, а наближатись до будинку, заглядати у подвір'я було негласно заборонено. У 80-ті вона вже майже не виходила з хати. За життя я її особисто так і не побачив.

В часи демократичного національного пробудження кінця 80-х її вже не було, тож її ім'я щезло з моїх радарів, попри занурення у вир перших мітингів, уманського гайд-паркану і самвидаву.

Потім доводилось чути про те, яку роль особа Суровцевої відіграла у формуванні перших уманських дисидентів, майбутніх рухівців та УРПістів...

 

І ось днями ця несподівана зустріч у настільному календарі "Українські жінки ХХ століття".

Політична активістка, дипломатка МЗС УНР, патріотка і людина світу, феміністка, поліглотка, досталінська марксистка, добандерівська націоналістка, майже 30 (!) років у сталінських таборах, потім - екскурсовод у "Софіївці", довге життя в Умані, смерть якраз напередодні світанку.

Такий собі хеппі-енд: в її хаті нині відкрито маленький музей, після Революції Гідності її іменем названо одну з центральних, хоч і маленьких, вулиць міста.

Захоплююча життєва історія маловідомої України.

 

У декілька кліків знайшов її феноменальні спогади, які є унікальним джерелом, зокрема, історії мого рідного міста початку 20-го століття - історії, яка була так само табуйована в радянські часи, як і сама пані Надія.

Тиждень тому - 125 років з дня її народження. А мені знову згадується дитячий ореол страшної таємниці навколо забороненої старої жінки по-сусідству часів кінця імперії. Може, хто зна, в тому числі завдяки її аурі я став таким ярим антісовєтчіком ще в шкільні роки?

Вона залишила прекрасні спогади, опубліковані вже в часи незалежності, дуже раджу.

Подяка Українському інституту національної пам'яті, який створив привід, випустивши календар "Українські жінки ХХ століття", який невипадково опинився у мене на столі.

 

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?