ЦРУ, КҐБ, Щаранський, синагога і Путін
Як може людина, яка боролася проти радянської гебешної системи, сьогодні допомагати їй у вигляді підтримки проросійського, чи якщо хочете "путінського" проєкту BYHMC?
Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" розпочав роботи зі зведення синагоги на території Кирилівського православного цвинтаря, що входить безпосередньо до складу Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр".
Так, це саме той проросійський проєкт BYHMC, який відзначився рядом скандалів у 2020 році і який зараз будує синагогу на території православного кладовища. Це той самий проєкт, наглядову раду котрого очолює Натан Щаранський, радянський дисидент, ізраїльський державний та політичний, віцепрем'єр-міністр, міністр в кількох урядах Ізраїлю, депутат Кнесету.
Та про це дещо згодом. Як і про самого Щаранського, так і про BYHMC, і про синагогу. А зараз пропоную перенестися у Колумбію.
У січня 1974 року ЦРУ завербувало радянського дипломата, який проходив службу у Боготі – Олександра Огородника. При вербовці він повідомив офіцеру ЦРУ, що ненавидить КҐБ та мріє змінити радянську систему. За першу матеріальну нагороду від ЦРУ він купив смарагдові ювелірні прикраси для своєї матері і контакті лінзи, що були недоступні в СРСР, для себе.
Огородник із задоволення пірнув у шпигунське мистецтво. Його підготовка, що могла зайняти місяці навчання і роки вдосконалення, тривала всього кілька тижнів завдяки умінням Олександра.
Того ж року Огородника перевели назад до Москви, де він опинився на роботі в МЗС навіть в кращих, як на агента ЦРУ обставинах. Перед від'їздом до Союзу він передав у Ленглі єдиний запит: надати йому таблетки з отрутою для самогубства на випадок провалу.
Вже у Москві до цієї історії долучилося ще кілька людей. Та для нас цікава Марта Пітерсон. Вона була вдовою оперативника ЦРУ, а зараз у 1974-му сама була співробітницею резидентури розвідки США у столиці СРСР.
Коли Марта прибула до московського бюро, то операція із Огородником уже йшла повним ходом. Олександр, або ж агент "Trigon" (трикутник), отримав посаду в МЗС і прямий доступ до секретних телеграм і телетайпограм, якими міністерство обмінювалось з посольствами всього світу. Для ЦРУ – це був просто ідеальний варіант.
У 1976-му почали виникати проблеми із "Трикутником". Він з невідомих причин пропустив контрольні сигнали у лютому та березні. Були підозри, що КҐБ викрив його…Тоді у квітні Марті доручили залишити для нього пакунок в умовленому місці ("закладка", "тайник"). Це було її перше оперативне завдання у Москві. Тоді агент із певними труднощами таки вийшов на зв'язок, але за рік історія повторилася.
Цього разу Пітерсон мала залишити для агента "закладку" на мості через Москва-ріку. У неї в сумочці лежав уламок чорного асфальту, в якому було зроблено приховану порожнину для повідомлення та мініатюрної камери, призначеної Огороднику. Марта залишила "закладку", почала спускатися сходами і раптом побачила, що до неї наближаються троє чоловіків у білих сорочках…Це були люди із КҐБ… Її вистежили…
Вже будучи на допиті у КҐБ, Марта зрозуміла, що Огородник скоріш за все заарештований (тоді вона ще не знала, що при арешті та допиті, йому вдалося прийняти отруту та покінчити із життям, так і не розповівши майже нічого КҐБ).
Марту оголосили персоною нон грата і вже менше, як за 72 години вона була в США і прямувала до Ленглі, а наступного дня у супроводі директора ЦРУ Стенфілда Тернера була в Овальному кабінеті президента Джиммі Картера, де розповіла всю історію про "Трикутника" та провал. Президент був захоплений.
Того ж дня Тернер надіслав їй подяку із рукописною приміткою: "Ви єдина людина у світі, яка зустрілася обличчям до обличчя із КҐБ і президентом США протягом трьох днів. Я захоплююсь Вами і вітаю Вас".
Та все ж ЦРУ, і саму Марту цікавило де був прокол? Чи в самих оперативниках розвідки? Чи в агенті "Трикутник"?
Згодом стало відомо, що Огородника зрадив Карл Кехер, чех, який приїхав до Штатів 1965 року і стверджував, що втікає від комуністичної влади, але насправді працював на чехословацьку розвідку та КҐБ.
У рамках свої службових обов'язків він займався перекладом розшифровок телефонних прослушок. Деякі із цих розмов вказували на те, що в ЦРУ є надійне джерело – радянський дипломат у Боготі. Отримавши цю інформацію, КҐБ почав полювання, яке врешті-решт привело до Огородника. Його заарештували, ймовірно, на початку літа, ще до того, як Марта потрапила у засідку на мості.
Кехера викрили у 1984-му. Його засудили до довічного ув'язнення. А у 1986-му його разом із дружиною і ще 7-ма агентами обміняли на ув'язнених в СРСР, у тому числі дисидента Анатолія (Натана) Щаранського.
А тепер повертаємось до днів наших насушних. Тобто голова наглядової ради BYHMC є радянським дисидентом, який встиг "посмакувати" ГУЛАГівської тоталітарної системи. Власне своєму звільненню (як випливає із історії, що описав вище) він завдячує, як мінімум життю одного із агентів ЦРУ – Олександра Огородника. Це вже не розповідаючи історії інших, обміняних у 1984-му агентів.
І тут щось у моїх роздумах ламається. Як може людина, яка боролася проти радянської гебешної системи, сьогодні допомагати їй у вигляді підтримки проросійського, чи якщо хочете "путінського" проєкту BYHMC.
Бо ж коли минулого року піднявся скандал із художнім керівником BYHMC Іллею Хржановським та його баченням того, що територію Бабиного Яру потрібно перетворити у "діснейленд", то Щаранський відмовився робити будь-які кроки у цьому питанні. Тоді він заявив, що питання відповідності займаній посаді художнього керівника центру "Бабин Яр" Іллі Хржановського буде вирішуватися на підставі його діяльності, а не інформкампанії в пресі.
Йосиф Зісельс дуже влучно говорить про цей Меморіал: "підхід – російського проєкту, – який не звертає увагу на такі "дрібниці", як традиції різних народів, релігійні, народні, який іде дуже брутально до своєї мети, що тільки підтверджує мою думку, що це є троянський кінь, якого Путін підкладає в Україну, і ми потім будемо довго чухати потилиці, що робити з тим, якщо це дійсно відбудеться – будівництво, яке вони планують".
Приватний проєкт меморіалізації Бабиного Яру є "троянським конем" Путіна – Зісельс
І ось сьогодні, тобто 2 дні тому, свіжий кейс від BYHMC, а саме початок будівництва синагоги на території православного кладовища.
Віталій Нахманович дуже чітко наголошує, що передувало цьому. Дозвіл на проведення робіт надав 22 січня особисто Міністр культури України Олександр Ткаченко.
Деякий час тому в Офісі Президента України відбулася нарада, на якій було вирішено попередньо отримати згоду на це будівництво в очільників християнських конфесій. Але оскільки перспективи отримання такої згоди були вкрай примарними, керівники Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" пішли іншим шляхом і... перейменували синагогу на Меморіальний об'єкт "Місце для роздумів".
При цьому у минулий понеділок, 25 січня, було презентовано нову Творчу концепцію Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Цією концепцією не передбачено створення жодного "Місця для роздумів", натомість докладно описано проєкт "Синагоги у Бабиному Яру".
І ось тут у моїх роздумах виникає ряд питань, звісно, що і до Ткаченка, і до Зеленського, і до Єрмака. Але так, як сьогоднішня історія стосується дисидента та голови наглядової ради Натана Щаранського, то до нього…
Як так стається, що здавалося б "good guys" починають бути – bad? Чому людина із такою життєвою історією боротьби проти совкової та гебешної системи, тепер почала її підтримувати у вигляді пропутінського "діснейленду" BYHMC? І що зробити нам, щоб відкрити їм очі на цю всю аферу? Чи вони і так відкриті і просто бачити не хочуть?
Ось такі думки. А навіяні ці думки книжкою Девіда Е. Хоффмана "Шпигун на мільярд доларів" та ситуацією, що закрутилася нещодавно довкола синагоги і BYHMC…
