Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Новий записник. 1910-11.

У даль прямують взір

Герої ті, що йдуть,

як предок наш, сія́ть

своє ім'я

серед сузір,

що не відомі тут.

"Вірджинський вояж", Дрейтон.

"Але облишмо діячів і поговорімо про діяння, а саме про справдешню велич Королівств і держав та про засоби її досягнення". Бекон

Середа, 28 грудня 1910

Спост. Опівдні – 69° 17' пд., 179° 42' зх.

Дійсний курс від 26-го – S, 74W, 31'; мис Крозьє – S, 22W, 530'. Буря вщухла. На серединній вахті небо почало розвиднюватися; підбадьорені яскравим і теплим сонячним промінням (темп. 28º).

Тоді ж до 2-3 балів стих вітер. На серединній ми пройшли 1,5 милі і додали ще милю після неї. Цей рух вивів нас до значно менших крижин, пак помітно ослаб.

З воронячого гнізда [Вороняче гніздо – спостережний пункт на верхівці щогли – І.С,] видно, що умови наші сильно покращились. Нас досі зусібіч оточує крига, але значний відсоток крижин – тонкі, та й навіть товстішу кригу, здається можна проламати.

Щодо умов можна бути певним тільки на три милі чи близько того – така межа огляду з воронячого гнізда; але немає сумнівів, що до цієї межі корабель здатен дійти без проблем. Далеко попереду у південному небі видно невиразні ознаки відкритої води.

Під час бурі ми пробивалися і дрейфували на південь і схід і тепер знову перебуваємо близько 180-го меридіану. Просто неймовірно, щоб до південної межі паку було ще далеко.

Покладаючись на ці спостереження, ми вирішили піддати пари. Вірю, що ці зусилля допоможуть прорватися.

Вивели на свіже повітря поні, який впав учора. Бідолашна тварина у жалюгідному стані, змарніла, слабує на задні ноги і потерпає від якоїсь дошкульної шкірної хвороби, через яку в нього швидко випадає шерсть.

Думаю, пара днів на свіжому повітрі має йому допомогти; один чи два поні під баком також у поганому стані, але все ж у кращому, ніж цей. Отс опікується тваринами невтомно, але я не певен в його цілковитому розумінні того, що відкрита палуба зупиненого паком корабля дає змогу хворій тварині трохи розім'яти м'язи.

Якщо цим ривком ми зможемо пробитися крізь кригу, то, може, вберегти всіх поні нам і вдасться, але якщо втратимо ще двох-трьох, то великою несподіванкою для нас це не стане.

Як і надмірні витрати вугілля, ці тварини тепер викликають велике занепокоєння.

Сьогодні зранку навколо корабля й під ним чимало пінгвінів пірнало по їжу. Це вперше за весь час у паку вони підійшли так близько до судна; поза сумнівом, хоробрості їм надає нерухомий гвинт.

На суходолі й на кризі пінгвіни Аделі являють собою просто сміхотворне видовище. Коли вони сплять, б'ються чи бавляться, коли вони допитливі, налякані чи розлючені, – за будь-яких обставин спостерігати за ними неабияк весело.

Але пінгвін Аделі у воді – то вже геть інша справа. Коли він шугає туди-сюди у воді на глибині один-два сажні, по-дельфінячи вистрибує у повітря або ковзає по хвилястій поверхні води, він викликає тільки щире захоплення.

Рух пінгвінів, мабуть, видається швидшим, ніж є насправді, але їхня здатність вигинатись і обертатись та загальна вправність у воді – це красиво і дивовижно.

Дивлячись на безплідні простори паку, інколи важко усвідомити, яке бурхливе життя вирує просто під його поверхнею.

Невід дуже швидко наповнюється діатомовими водоростями, показуючи, що рослинне життя тут значно багатше, ніж у морях помірних і тропічних широт.

Ці діатоми переважно складаються із трьох-чотирьох добре відомих видів. Ними годуються незліченні маленькі креветки (Euphausia): їх можна побачити на краю кожної крижини і на поверхні всіх перевернутих.

Вони у свою чергу теж є їжею для великих і малих істот: для крабоїда або білого тюленя, пінгвінів, антарктичних і снігових буревісників і для невідомої кількості риб.

Риби тут має бути багацько, судячи з того, що ми спіймали одну просто на перевернутій крижині, а два дні тому матроси, перехилившись через корму, побачили ще кілька.

Вони вигукнули одночасно, а після наших запитань дійшли згоди, що бачили не менше як пів дюжини рибин у фут завдовжки, які випливали з-під крижин. Тюлені й пінгвіни цю рибу ловлять і, безумовно, те саме роблять поморники і буревісники.

Щодо ссавців, то час від часу можна побачити довгих і гнучких морських леопардів, грізно озброєних лютими зубами; без сумніву, в їхніх шлунках завжди є один-два пінгвіни або й молодий тюлень-крабоїд.

Ненажерливих косаток (Orca gladiator), які пожирають або намагаються пожерти кожну меншу тварину, біля паку небагато, але чимало їх на узбережжях.

Насамкінець тут є багато китів різних видів від величезного синього кита (Balænoptera Sibbaldi) – найбільшого ссавця усіх часів – до менших і не таких поширених пляшконосів та інших видів, яким іще назви нема.

Цих велетенських тварин тут дуже багато; зрозуміло, що вони потребують шаленої кількості їжі, а отже в цих морях має бути сила-силенна маленьких тварин. Під безтурботними крижинами та під спокійною поверхнею води безперервно триває одвічна природна війна за виживання.

Зранку і вдень яскраво світило сонце, по обіді вільні матроси на юті вляглися поніжитися на сонці. Щасливий, безтурботний гурт.

22:00

Рушили о восьмій і поки що все йде гаразд. Крига нам трапляється відносно тонка, крижини всього 2-3 фути завтовшки, окрім тих, що мають тороси; між ними є великі пласти завтовшки від 6 дюймів до 1 фута і численні проталини.

Корабель пре добре, покриваючи щонайменше 3 милі за годину, хоча час від часу майже зупиняється під впливом торосистих крижин. Небо затягнуте хмарами: з NNE надходять шаруваті хмари, у тому ж напрямку від початку нашого руху дме вітер.

Це можна вважати перевагою, адже вітрила дуже допомагають просуватися, а вартовим легше виглядати, коли сонце не сліпить очі. В ту мить, як я це пишу, пак стає трохи ближчим; молю небеса, щоб він не закрився знову: жодних ознак відкритої води на півдні. Халепа!

Опівночі

Бачив двох морських леопардів, що бавились у кільватері.

Четвер, 29 грудня.

Сонця нема. Нарешті настала переміна, якої я так нетерпляче чекав: ми йдемо на парах поміж крижинами невеликого розміру (очевидно, розколотими брижами), краї яких стерті від дотиків. Перехід виявився майже раптовим.

Вночі ми добре просувалися, зробивши тільки одну чи дві зупинки: нам пощастило натрапити на великі обшири відкритої води. В одному з них ми без перешкод ішли цілу годину, здолавши добрих 6 миль.

Вранці ми йшли через великі поля криги завтовшки від 6 дюймів до 1 фута, а час від часу натикалися на проталини та гурти важчих крижин. В обід такі розклади тривали, от тільки тепер пласти тонкого льоду кришилися на умовно рівні уламки не більше 30 ярдів у поперечнику. За весь час надія на відкриту воду такою сильною ще не була.

Вітер і далі дме з півночі, допомагаючи нам; небо вкрите хмарами, падає легкий мокрий сніг. Сонце пару разів намагалося пробитися, але без успіху.

Минулої ночі мали гарну нагоду поспостерігати за явищем, званим "ожеледь". Корабель усюди, від найменшої ниточки мотузок до всіх твердих частин, був укритий тонким шаром криги, який виник через морозний дощ. Видовище було гарне і цікаве.

З точки зору зоології прохід через пак видався нуднуватим, бо ми зустріли вкрай мало рідкісних видів тварин і винятково оперених птахів.

Нам трапились дюжини крабоїдів, але жодного тюленя Росса, а до того ж нам так і не вдалося вбити морського леопарда. Сьогодні бачили кількох пінгвінів. Боюсь, визначити наше розташування за світилами неможливо.

Свобода після двадцяти днів у паковій кризі.

П'ятниця, 30 грудня.

Спос. – 72° 17' пд. 177° 9' сх.

Дійсний курс за 48 годин – S, 19W, 190'; мис Крозьє – S, 21W, 334'.

Нарешті після тривалого полону ми вийшли із паку. Тепер можна видихнути; з'явилася надія, що нам таки вдасться впоратися зі своїм головним завданням, але з вугіллям треба бути обачним.

Вчора по обіді небо затягло щільним снігом. Барометр значно впав і вітер з ENE зріс до 6 балів. Увечері сніг валив ще сильніше, а стовпчик барометра продовжував падіння.

В будь-якій іншій частині світу можна було бути певним, що буде буря. Але з нашого досвіду ми знаємо, що тут барометр погано віщує вітер.

Вдень та ввечері просторі води стали траплятися значно частіше, і ми йшли на пристойній швидкості. Під кінець першої вахти смужки криги вже траплялися вряди-годи; вітер перемінився на північний, а барометр припинив падіння.

На серединній вахті снігопад припинився, а невдовзі по тому – о першій годині – Боверс провів нас повз останній клаптик криги.

О шостій ранку ми вже були глибоко у відкритому морі; небо важко затягнуте хмарами, інколи трапляються клапті туману. Оминули невелику крижану гору по правому борту, на одному її боці сидів гурт антарктичних буревісників, а на другому – зграя снігових.

 

Схоже, що ці птахи покладаються на море і брижі в надії, що ті виноситимуть їм їжу на виступи криги; небагатьом вдається роздобути їжу у паку: хоча її там і в достатку, та дістатися до неї непросто.

Якусь віддаль нас супроводжував антарктичний буревісник, який ширяв туди й назад над кораблем, а не йшов у кільватері, як роблять птахи на півночі.

[Приємно] втекти з полону пакової криги і відчувати, що вже за кілька днів ми доберемося до мису Крозьє, але сумно згадувати жахливі збитки, яких боротьба останніх двох тижнів завдала нашим запасам вугілля.

14:00

Пізно вранці вітер ущух. Ми взяли вітрила на гітови і об одинадцятій зупинилися виміряти глибину. Зондування показало 1111 сажнів – здається, ми вже на межі континентального шельфу. Нельсон зібрав зразки і виміряв температуру.

Сонце пробивається крізь імлисте небо і розігріває повітря. Снігова буря вкрила мотузки шаром льоду, а тепер він відшаровується і з гуркотом падає на палубу, з якої вся сльота швидко випаровується.

За кілька годин корабель на нашу превелику втіху висохне. Противно, коли під ногами та на всьому, до чого можна дотягнутися, лежить слизький мокрий сніг, як це було вчора вночі.

Ми просунулися значно далі, ніж думали. Я був упевнений, що ми недооцінюємо свою швидкість минулі два дні, і так воно й виявилося. Маємо дістатися до мису Крозьє на Новий рік.

20:00

Незабаром наш спокій добіг кінця: о 15-ій почався сильний, до стукоту зубів, бриз з SSW – звичайна південна хуртовина. Плентаємося зі швидкістю заледве 2 вузли.

Цікаво, чи фортуна колись змінить гнів на милість, бо поки що за першої-ліпшої нагоди вона завжди стає супроти нас. Без сумніву, поні страшенно потерпають від короткої, різкої хитавиці, огидної навіть для нас.

Стислий огляд паку.

Можна сказати, що ми увійшли до паку о 16-й годині 9-го числа на широті 65,5º. Вийшли з нього о першій ночі 30-го на широті 71,5º. Знадобилося двадцять днів і кілька годин, аби пройти крізь нього.

Навпростець ми здолали 370 миль, у середньому по 18 миль на день. Увійшли до паку з 342 тоннами вугілля, а покинули його із 281 тонною. Отже, на прорив ми витратили 61 тонну, у середньому 6 миль на одну тонну.

Споглядати на ці цифри неприємно, але, враховуючи виняткові обставини, які нам довелося пережити, я припускаю, що могло б бути і гірше.

9-те. Просторі розводдя; на парі.

10-те. Щільний пак.

11-те. 6:00 – щільний пак, зупинились.

12-те. 11:30 – рушили.

13-те. 8:00 – тяжкий пак, зупинилися; 20:00 – згасили топки.

14-те. Топки згашені.

15-те. ...

16-те. ...

17-те. ...

18-те. Опівдні – тяжкий пак і розводдя; на парі.

19-те. Опівдні – тяжкий пак і розводдя; на парі.

20-те. Пізно вранці – згасили вогні.

21-ше. 9:00 – рушили; 11 – згасили.

22-ге. ...

23-тє. Опівночі – рушили.

24-те. 7:00 – зупинились.

25-те. Згасили вогні.

26-те. ...

27-ме. ...

28-ме. 19:30 – на парі.

29-те. На парі.

30-те. На парі.

Ці записи свідчать, що ми йшли а парі дев'ять днів із двадцяти. Мали дві тривалі зупинки: одну на п'ять днів, другу на чотири з половиною дні. Ще тричі зупинялися ненадовго, не гасячи топки.

Попросив Райта нанести пак якимись символами на мапу, підготовлено Пеннеллом. Із цього вийде дуже наочне відображення нашого досвіду.

"Ми встановили рекорд, досягнувши північного краю пакової криги, але до відкритого моря Росса іншим до нас три-чотири рази вдавалося дістатися швидше.

Важко собі уявити більше випробування терплячості, ніж багатоденне марне очікування. Як би не було досадно споглядати за таненням запасів вугілля при такій скромній пройденій віддалі, та все ж, спалюючи його, відчуваєш принаймні втіху від самої боротьби і від надії на кращу долю.

А от ліниво чекати – найгірше зі становищ. Можете уявити, як часто і з яким занепокоєнням ми забиралися до воронячого гнізда та оглядали місцевість.

На подив, зазвичай можна було зауважити певні зміни. Наприклад, за кілька миль попереду таємничим чином відкривалося розводдя або таким самим таємничим чином закривалося.

Величезні крижані гори безшумно скрадалися до нас чи проходили повз, і ми постійно спостерігали за цими грізними об'єктами із далекоміром і компасом, аби визначити їхній відносний рух; інколи виникали побоювання, чи зможемо ми їх обійти.

Коли ми йшли під парою, зміни обставин були ще помітнішими. Іноді ми входили у розводдя і безперешкодно долали милю-дві, інколи потрапляли у полотно тонкої криги, яка легко кришилася під ударами нашого кованого носа, а іноді навіть тонкий шмат криги зовсім не піддавався.

Бувало, що ми відносно легко відштовхували великі крижини, а бувало, що малі перекривали нам шлях із такою впертістю, що можна було б подумати, ніби вони одержимі злими духами.

Інколи ми проходили через цілі акри сльоти, яка шипіла, б'ючись об борти, а інколи шипіння без усякої видимої причини припинялося і ми помічали, що гвинт безплідно каламутить море.

Так, із постійними змінами в середовищі, минали дні руху під парою, які відкладуться у пам'яті, як дні невтомної боротьби.

Корабель показав себе просто чудово; жоден інший корабель, навіть "Дискавері", не тримався б так добре. "Німрод" точно не дістався б до південних вод, якби застряг у такому паку. Тепер у мене зародилася дивовижна приязнь до "Терри Нови".

Коли вона могутніми поштовхами трощила і перемелювала крижини, пробиваючи шлях, або повертала, ухиляючись від інших, то була схожою на живу істоту, що б'ється у великій битві. Якби ж тільки її рушії були ощадливішими, вона була б досконалою.

Пару разів ми забрідали в оточення крижин, що випирали на 7-8 футів над водою і мали тороси та вершини заввишки до 25 футів. Корабель точно не витримав би, якби ці крижини почали тиснути на нього, і спершу нас страшенно непокоїло таке становище.

Але близьке знайомство породжує погорду: у важкій кризі не було тиску і мені здається, що ніколи й не буде.

Протягом нашої мандрівки крізь пак погода часто мінялася. Сильний вітер віяв і з заходу, і зі сходу; небо часто було вкрите хмарами; траплялися снігові бурі, падав лапатий сніг і навіть легкий дощик.

За всіх цих обставин у паку було спокійніше, ніж поза ним. Там нас не страшила навіть найжахливіша погода. Однак нерідко траплялися і сонячні дні, які робили все навкруг яскравішим і радіснішим, навіть коли температура повітря була значно нижче температури замерзання води.

Сонце перетворювало хмари на дивовижне видиво; небо, хмари і крига грали неймовірними тендітними відтінками: щоб побачити цю гру, варто було здолати такий довгий шлях.

Хоча ми й чекали нетерпляче на звільнення, та все ж нізащо не проґавили б ці вистави, якими нас нагородили наші гостини у паковій кризі.

Понтінг і Вілсон намагалися зафіксувати ці видовища, але жодне мистецтво не спроможне відтворити такі кольори, як глибокий синій крижаних гір.

Вдалося дістати трохи наукових результатів. На шляху ми змогли зробити ряд замірів глибини, які показали підйом дна від океанських глибин до мілководдя континентального шельфу, а також його природу.

Завдяки зондуванню ми дістали чимало цікавих спостережень щодо температури у різних шарах морської води.

До того ж, ми сильно розширили знання про життя у паку, спостерігаючи за китами, тюленями, пінгвінами, птахами та рибою, а також за пелагічними [пелагічна зона – зона океану, що не межує з дном і берегом – І.С.] тваринами, що потрапляли у наші неводи.

Життя у різних формах надзвичайно багате у паку, і боротьба за виживання тут така само захоплива для вивчення, як і деінде у світі.

Також ми здійснили систематичне дослідження криги, як морської, так і гірської, – і зібрали чимало корисної інформації щодо неї. Пеннелл трохи дослідив магнетичні явища.

Але, звісно, цей короткий перелік діянь на благо науки дає тільки віддалене уявлення про роботу наших численних науковців. Багатьом із них поки що дісталося мало фахової роботи, а проте жоден не залишався осторонь інших робіт.

Усі науковці, коли не мають власних завдань, несуть нічну вахту. Я ще ніколи не бачив людей, які так завзято бралися б за роботу і так ревно її виконували.

Коли треба щось зробити, як-то: підняти чи опустити вітрила, поповнити запаси води, наколовши льоду з крижин, чи підняти лот, то без зайвих розмов за це беруться всі, хто не на вахті.

Жодних відмовок і жодних винятків. Так само буде, коли треба буде спустити на берег припаси або виконати якусь іншу тяжку ручну роботу.

Товариство заповзяте, як ніколи. Кожен прагне допомогти кожному, не чутно ані слова скарг чи злоби. Приємно думати про взаємини всередині нашої маленької громади: вони дивовижні, враховуючи надзвичайну тісноту нашого затвору.

Ставлення команди також гідне захоплення. На баку, як і в кают-компанії, завжди така сама колотнеча за право взятися до роботи, і така сама готовність пожертвувати особистими вигодами заради успіху експедиції.

Справжнє щастя мати змогу писати таку хвальбу своїм супутникам. Така підтримка просто мусить забезпечити успіх справи. Якщо таке поєднання знань, досвіду, навичок і завзятості не досягне нічого, значить, Фортуна й справді заповзялася проти нас".

Субота, 31 грудня.

Переддень Нового року. Спос. – 72° 54' пд., 174° 55' сх. Дійсний курс – S, 45W, 55'; мис Крозьє – S, 17W, 286'.

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Ніч тягнулась мляво й неквапливо. Я не міг заснути, думаючи про гірку долю наших бідолашних поні. На ранковій вахті вітер і море розбушувалися і перспективи стали зовсім похмурими, але о шостій ми виявили кригу попереду.

За звичайних умов найбезпечніше було б обійти її і стати зі сходу. Але в нашому випадку довелося заради поні піти на ризик і пошукати спокійні води.

Ми проминули смугу криги, над якою бурхливо розбивалися хвилі; це видовище наочно показало, як небезпечно опинитися у такому морі серед рихлих крижин. Але скоро ми дійшли до твердішої криги, а обійшовши її, здивовано побачили відносно спокійну воду.

Ми пройшли ще трохи, зупинилися і лягли в дрейф. Стоїмо у такій собі крижаній затоці: з навітряного боку крига тягнеться десь на милю, і її краї огортають нас, утворюючи затоку.

Море стихло до легких брижів, хоча вітер лютує, як і раніше. Тож розташувалися ми дуже зручно. Крига дрейфує трохи швидше, ніж корабель, тож час від часу доводиться потроху відходити на парі в підвітряному напрямку.

Поки що все гаразд. Ми були в загрозливому становищі, але тепер єдина наша загроза – марнування вугілля. Питання тільки в тому, що протримається довше: буря чи наш тимчасовий прихисток?

Реннік щойно наміряв 187 сажнів. У поєднанні з нашими вчорашніми заміри в 1111 сажнів та вимірюваннями Росса, які показували 180 сажнів, це дає цікаву інформацію про стрімкий підйом континентального шельфу. Нельсон збирається закинути восьмифутовий трал Агассіза.

На жаль, ми не змогли вивільнити трос для трала – він похований під кормом. Спробували опустити легку землечерпалку на маленькому манільському тросі, результату не досягли.

Спершу їй не вистачило ваги, аби опуститися на дно, а на другий раз, зі збільшеною вагою і подовженим тросом, вона тільки мимохідь торкнулася дна. Здобич її не надто цінна, але біологам доводиться миритися з такими труднощами.

Вечір.

Наш захист протягом дня поступово меншав, але захищав від тяжких брижів. О восьмій вечора ми розвели пару і пішли на захід у пошуках нового укриття: ознаки пакової криги були на заході та на півдні; брижі знову стишились.

Вітер, який вчора розпочався як південний, сьогодні перемінився на SSW, а основні брижі – з SE на SSE. Здається, є й інші брижі з півдня, але жодних із того напрямку, з якого дме вітер.

Вітер був шквальним, але зараз поступово слабне, небо розвиднюється і, здається, наші незгоди добігають кінця. Сподіваюсь, так воно і є, і новий рік буде до нас прихильнішим, ніж старий.

Якщо так, то я залюбки напишу востаннє: 1910. Земля!

О десятій вечора, коли хмари розійшлися, далеко на заході відкрився чудовий вид на великі гори, осяяні сонцем. Найпримітніші з них – гори Себін і Вевелл.

Гора Вевелл – прекрасна гостра вершина, такий же яскравий орієнтир, як і гора Себін. До гори Себін було 110 миль, коли ми її побачили. Але повітря було таким дивовижно чистим, що ми цілком могли б побачити її ще миль на 30-40 раніше.

Кінець 1910 року.

Неділя, 1 січня

Спос. – 73° 5' пд. 174° 11' сх. Дійсний курс – S, 48W, 13.4; мис Крозьє – S, 15W, 277'.

О четвертій ранку на легкій парі просувалися на SE. Коли ми оминули кригу, вітер перемінився на SW і послабився до 3 балів. Ми опинилися на коротких крутих брижах і кілька годин корабель нестерпно хитався.

О восьмій ранку ми вийшли з криги і рушили на південь під косим вітрилом. Корабель непогано тримається курсу, але все одно є певне відхилення, і воно було б іще більшим, якби ми спробували збільшити швидкість.

Отс повідомляє, що поні тримаються добре.

Скоро після восьмої небо розвиднілось і весь день яскраво сяяло сонце. Пізно вранці віяв вітер з NW, але по обіді ущух. На десяту годину прискорили хід до 55 обертів. Брижі вщухають, але не так швидко, як я очікував.

Вечір цілковито спокійний, сонце сяє просто чарівно. Кілька людей навіть сіли на палубі позасмагати з книгами об 11 вечора!

Землю видно чітко. Острів Колмана за 75 миль на захід.

Зондування о 19:00 – 187 сажнів.

Зондування о 4:00 – 310.

Понеділок, 2 січня

Спос. – 75° 3', 173° 41'. Дійсний курс – S, 3W, 119'; мис Крозьє – S, 22,W, 159'.

Була чудесна ніч, а за нею – чудесний ранок. Сонце сяяло майже безперервно. Декотрі з нас набрали морської води і помилися з солоноводним милом на палубі.

Вода, звісно, крижана, але було приємно висохнути на сонці. Звичай митися на палубі зійшов нанівець, коли ми перетнули антарктичне коло, але Боверс продовжував дотримуватися його за всякої погоди.

Море досі помітно брижиться; після денного затишшя це важко зрозуміти, особливо враховуючи, що з навітряного боку водний простір не сягає і 200 миль.

Вілсон побачив і замалював нового кита з білим черевом, якого ми бачили у паку.

О 20:30 побачили гору Еребус на віддалі близько 115 миль. Небо вкривають легкі купчасті хмари, здійнявся східний вітер силою 2-3 бали. Йдемо на всіх вітрилах і маємо дуже гарний поступ.

Вівторок, 3 січня, 10:00.

Умови не сильно відрізняються від вчорашніх. Ми за 24 години від мису Крозьє і виразно бачимо землю, хоча Еребус і огорнутий шаруватими хмарами.

На південь ніби ясніше, можливо, скоро вийдемо під сонячне сяйво. Щоправда, тривожить вітер і легкі брижі, які ніяк не впливають на хід корабля, але можуть сильно завадити висадці на берег.

На цю мить становище не обнадіює. Продовжуємо заміри глибини. Після мілини, яку ми проминули на 71-й паралелі, вода поступово глибшає; тепер маємо покази 310-350 сажнів проти 180 на мілині.

Заміри на "Дискавері" показували глибину до 450 сажнів на схід від острова Росса.

18:00.

Біда!! Халепа! Мис Крозьє з усіма його принадами відмовився приймати нас.

До Бар'єру підійшли опісля першої дня за п'ять миль на схід від мису. Брижі з ENE не припинялися. Бар'єр мав не більше 60 футів заввишки.

З воронячого гнізда відкривається гарний огляд понад ним і видно, що до краю веде пологий схил не менше милі завдовжки. Позаду виразно видно землю Чорного (чи Білого?) острова, яка нависає над величезними рядами витиснутих гряд.

Нанесли край Бар'єру від точки, де дійшли до нього, і до бескидів Крозьє. На позір він не сильно змінився від часів "Дискавері", а Вілсон вважає, що він упирається в бескид у тому самому місці.

Бар'єр різко розвертається за 2-3 милі від бескидів, тягнеться назад впродовж пів милі, а тоді знову прямує на захід, маючи досить рівну поверхню, і закінчується тільки за кількасот ярдів до бескидів.

Простір між ними займає суцільна гряда, здійнята високим тиском; ознаки тиску на краю значно менш помітні, ніж я очікував.

Понтінг дуже зайнятий кіно- і фотозйомкою. На розі поблизу бескидів Реннік виміряв глибину – 140 сажнів, а Нельсон виміряв температуру і взяв кілька зразків.

Коли опускали водну пляшку, то десь на глибині сто метрів вона зненацька зупинилася, а за кілька секунд зарухалася знову. Цікаво, в чому причина. Припускаємо, що пляшка вдарилась об тюленя чи кита.

Тим часом опустили один із вельботів і Вілсон, Ґриффіт Тейлор, Пріслі, Еванс і я попливли до берега. Вільні від вахти хлопці дуже люб'язно замінили справжню команду човна, тож на веслах сиділи Отс, Аткінсон і Черрі-Гаррард, останній навіть спіймав кількох крабів.

Брижі зробили висадку неможливою. Я сподівався побачити, чи є прохід між витиснутою грядою і бескидом – маршрут, по якому Ройдз колись піднявся до лежбища імператорських.

Підійшовши до рогу, ми побачили велику крижину, що застрягла між Бар'єром і бескидом і вигиналася, аж поки її нижній край не опинився на 3-4 фути над поверхнею води.

На її вершині ми побачили двох імператорських пінгвінів: старий линяв, а молодий скидав пух. (Пух уже зійшов з голови та ласт і почав сходити з грудей сторчовою лінією, схожою на звичайну линьку.)

Цей вік і ця стадія дорослішання пташеняти імператорського пінгвіна раніше були нам невідомі, тож було б величезною вдачею спіймати це пташеня, але – халепа! – нам було не до снаги до нього дістатися.

Іншим цікавим видовищем були ноги і хвости двох пташенят і ласта дорослого птаха, що стирчали з нижнього краю криги. Мабуть, вони замерзли, будучи зверху, а тепер вода вимивала їх знизу.

Не маючи змоги висадитися через брижі, ми трохи пройшлися уздовж бескидів. Ці бескиди Крозьє неймовірно цікаві.

Скеля, що складається переважно з вулканічного туфу, містить також шари стовпчастого базальту; тут можна побачити прекрасні візерунки стиснутих і перекручених стовпів, а також печери з цілими та половинчатими колонами: чиста тобі мініатюра Дороги Гігантів.

На брунатних бескидах трапляються яскраві жовті смужки; геологи вважають, що вони виникають під дією впливу солей на брунатні скелі. Подекуди бескиди нависають.

Де-не-де море прогризло довгі низькі печери глибоко під ними і продовжувало вриватися в них по пологим схилам. Повсюдно звисали бурульки, і на одній межі з них постійно накрапувала підтала вода, утворюючи крихітний водоспад.

Здавалося, ніби урвище поливають з великого шланга. Підійшовши близько до прямовисної скелі, ми почули виразну луну.

Згодом повернулися на корабель, який намагався розвернутися у затоці: йому це вдається не надто добре, бо дуже складно завести рушії як на передній, так і на задній хід.

Інколи минає кілька хвилин після команд, перш ніж в рушіях починається якийсь рух.

Тому становище завжди тривожне, коли доводиться пробиватися навпомацки через якусь складну місцину. Ми підняли вельбот і попрямували до пінгвінського лежбища; надії знайти тихе місце для сходження на берег майже зникли.

Біля лежбища багато маленьких крижаних гір, що сіли на мілину. Ми підійшли до них, по дорозі зондуючи глибину, отримали виміри від 34 до 12 сажнів.

Очевидно, біля підніжжя лежбища є досить протяжна мілина. За кількома горами, мабуть, є гарні місця для стоянки на якорі, але жодна з них не забезпечує гарним сховком для висадки на берег, об який зараз постійно б'ються хвилі.

На вивантаження припасів пішли б тижні, і тільки небесам відомо, як за таких умов спустити на берег поні та моторові сани. Неохоче і з великим сумом довелося покинути наш заповітний план; страшенно прикро.

Кожна дрібничка на березі обіцяла вигоди зимовій партії. Зручне розташування для хатини, крига для запасів води, сніг для тварин, гарні схили для бігу на лижах, широкі стежини у скелях для прогулянок.

Близькість до Бар'єра і до лежбищ двох типів пінгвінів; легкий доступ до гори Терор; гарний ґрунт для біологічних досліджень; різноманітні гірські вершини для спостережень; легкий доступ до Південного шляху без страху бути відрізаним тощо.

Страшенно прикро, що доводиться покинути таку точку.

Проминаючи лежбище, я подумав, що ми помиляємось, вважаючи, що все гуано здувається вітром. Гадаю, у кількох місцях мають бути величенькі його запаси.

З корабля дуже добре видно пінгвінів. На більшому лежбищі вони займають неосяжний обшир, який, здається, простягається вглиб аж доти, доки там можна знайти сховок.

Але на меншому лежбищі вони зовсім нечисленні, там ще є місце для розширення колоній. Цей незайнятий простір був би досконалим місцем для зимівника, якби ж тільки ми знайшли легкий спосіб спустити припаси на берег.

Я зауважив багато гуртів пінгвінів, які споглядають за морем зі сніговим схилів вдалині від лежбищ. Важко збагнути, чому вони блукають у таких місцях.

Кілька косаток підійшли впритул до корабля, коли ми були неподалік від лежбища. Їм тут, мабуть, чудово ведеться, з цими тисячами пінгвінів, що носяться туди-сюди у воді.

Побачили наш старий поштовий стовп з "Дискавері": такий само стрункий, як і в день його встановлення. Усе, що бачили, порівнювали зі старими світлинами. Здається, тут взагалі нічого ніде не змінилося, що для краю Бар'єра досить несподівано.

На захід від пінгвінського лежбища – неприступне узбережжя з високими крижаними урвищами, під якими де-не-де пробиваються голі скелі.

Навіть якби ми змогли висадитись, то виявилися б відрізаними від Бар'єра похмурими й потрісканими сніговими схилами. Не лишилося жодної надії знайти сховок раніше, ніж на мисі Ройдза.

Тим часом усі руки зайняті побіжним обстеженням. Нижче наведу приблизну його програму. Кілька годин тому Терор очистився від хмар і вигляд його кілька разів змінювався.

Здійнятися на нього майже напевне буде неважко. Затока на півночі від Еребуса значно глибша, ніж показано на схемах.

Сонце сьогодні уперто не хотіло показуватися і лише зрідка ненадовго визирало з-за хмар; це помітно відбивається на наших умовах.

Програма

Брюс безперервно перевіряє швидкість ручним лагом. Боверс вимірює висоту об'єктів, коли вони опиняються на траверзі. Нельсон нотує результати.

Пеннелл бере пеленги з носу та корми. Черрі-Гаррард нотує результати.

Еванс бере пеленги з траверзу. Аткінсон нотує результати.

Кемпбелл вимірює відстані з траверзу за допомогою далекоміра. Райт нотує результати.

Реннік вимірює глибину машиною Томсона. Дрейк нотує результати.

Острів Бофорта на вигляд дуже чорний з півдня.

22:30.

Наткнулись на пак біля мису Берда. Пробилися крізь кілька смужок і попереду видно відкриту воду, але боюся, що в цю пору року товста крига може виявитися і в протоці.

 

Середа, 4 січня, 1:00

Обігнули мис Берда і вже можемо бачити наш пункт призначення, але сумніваюся, що відкрита вода простягається аж так далеко.

Сильно просунулися, ідучи розводдями попід суходолом. Мис Берда – дуже округлий ріг із багатьма виступам, важко визначити, який саме з них і є, власне, мисом.

Однакове похмуре, непроникне, вкрите кригою узбережжя тягнеться від лежбища на мисі Крозьє до мису Берда. На захід від мису Берда – великий обшир сухододу, а на ньому один великий і кілька менших пінгвінських лежбищ.

На однорідній темній червоно-коричневій землі видно численні сірі цятки – це безладні гранітні валуни. Один із таких валунів можна побачити в далекогляд на вершині щонайменше в 1300 футів над морем.

Під пінгвінським лежбищем ліниво пірнав ще один гурт косаток: старий кит із високим прямим верхнім плавцем і кілька молодих. Спостерігали, як невеликий загін пінгвінів розсікав воду назустріч своїм ворогам.

Здавалося неможливим, щоб вони, часто вистрибуючи у повітря, не помітили загрозливих плавців, та все ж вони на них зовсім не зважали.

Далі ще дивніше: хоча пінгвіни і справді пропливали поміж косатками, ті жодним чином на це не реагували, і невдовзі можна було побачити, як пташки вибираються на берег з іншого боку. Припускаю, що кити просто були вже вгодовані.

Ми обійшли мис Берда і побачили старі, добре знані місця – гору Дискавері та Західні гори, – які невиразно проступали крізь імлу.

Приємно було побачити їх знову; може, зрештою, воно й на краще, що довелося піти до цього боку острова. Знайомі краєвиди дарують якесь домашнє відчуття.

4:00.

Круті голі схили пагорба на захід від мису Берда, коли обійти їх з півдня, схожі на високі урвища – це дуже виразний орієнтир. Ми проминули ці урвища та опинилися у смузі важкої затокової криги, маємо в ній гарний поступ.

По мірі нашого просування розводдя стають все меншими, а крижини – товстішими, щоправда вони залишаються такими самими рихлими.

"Багато хто з нас провів усю ніч на палубі, поки ми пробивалися через пак". Пройшли повз кілька дуже великих крижин, очевидно, замерзлих у протоці.

Це цікаво, адже всі попередні спостереження свідчили, що крижані поля на північ від мису Ройдза розчищаються ранньою весною.

Помітив кілька крижини із зовсім новим різновидом поверхні. Вони вкриті лускою, кожна лусочка складається з кількох маленьких скибок криги, накладених одна на одну, усі під однаковим кутом. Припускаю, що поверхня їхня має заструги і шари дрібного пилу, на який і налипає сніг.

Ми за 5 миль від мису Ройдза і повинні до нього дістатися.