Щоденники Скотта: тюленячі котлети та збори в дорогу

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Четвер, 19 січня

Хатина перетворюється на найзатишніше житло, яке тільки можна уявити. Ми возвели для себе воістину спокусливий дім, у якому безроздільно панують мир, спокій і затишок.

Таке шляхетне житло значно перевершує поняття "хатина", і ми досі не перейменували його тільки тому, що немає гідних пропозицій. Як його назвати?

"Слово "хатина" – оманливе. Наша оселя – це справжній будинок значного розміру; в усіх відношеннях найкращий з усіх, що колись зводили у полярних регіонах. 50 футів завдовжки, 25 футів завширшки і 9 футів до піддашшя.

Якщо зможете собі уявити будинок, що розгніздився попід маленьким пагорбом на довгій смузі чорного піску, оточений акуратними брилами ящиків з багатьма тоннами провізії, а під ним – море, що плеще по скрижанілому берегу, – тоді матимете сяке-таке уявлення про наш куток.

Що ж стосується просторів більш віддалених, то було б важко знайти підхожі слова, щоб описати їхню красу. Мис Еванса – один із багатьох відрогів Еребуса і один із найближчих до самої гори, тож над нами постійно нависає величава сніжна гора із задимленою вершиною.

На північ і південь від нас – глибокі затоки, за якими великі глетчери підіймаються по нижніх схилах і високими блакитними стінами впиваються в море.

Перед нами синє море, поцятковане осяйними горами чи крижинами, а далеко за протокою – такі зухвалі й пишні, що здаються зовсім близькими, – стоять прекрасні Західні гори з численними високими вершинами, глибокою крижаною долиною та виразно окресленими укосами; такому краєвиду непросто знайти достойних суперників.

Понтінг – найчарівніший із людей. Він запевняє, що це найпрекрасніше місце з усіх, що він бачив, і цілий день та майже цілу ніч займається тим, що називає "зборами", – з камерою та кінематографічним апаратом".

Весь день віяв шалений вітер, і це навіть на краще, бо він розніс рихлий сніг, навалений нещодавнім снігопадом, і допоміг поверхні затвердіти. Коням це, звісно, не подобається, але не варто давати їм поблажки, коли до виїзду вже так недовго.

Такий гарт годиться звірів, але не для людей: у першому випадку природа реагує на нього, напрочуд швидко відрощуючи густе хутро. Здається, кошлаті шубки наших поні уже покращуються. Пси ніби спокійно переносять мороз, але вони й краще захищені від нього.

Ситуація для поні могла б скластися краще, якби ми не були змушені тримати їх на прив'язі у снігу.

Боверс закінчив свою південну комору і протягнув з навітряного боку флігель впоперек ґанку, з'єднавши їхні дахи. Це просто неймовірне покращення і воно сильно відіб'ється на побуті тих, хто мешкає поряд із дверима.

Тесля встановлює балки та перекриття для даху стаєнь, які будуть завершені за кілька днів. Всередині справи поліпшуються так само швидко, як і раніше; здається, ніби щогодини відбуваються якісь зміни на краще.

Сьогодні вранці перебрав усі хутряні спальні мішки: вони у чудовому стані, а шкури просто бездоганні. Після того я намагався якось покращити сани, але голова моя в цьому питанні і в половину не така світла, якою мала б бути.

Призначив відправлення на 25-те число. Еванс займається підготовкою саней та обладнання, а Боверс спостерігає за наповненням мішків із харчами.

Ґриффіт Тейлор і його напарники питали порад щодо своєї мандрівки на захід. Вілсон, люб'язний хлопак, докладає всіх зусиль, аби належним чином їх підготувати.

Понтінг власноруч облаштував свою темну кімнату: усю теслярську роботу виконав надзвичайно швидко, викликавши загальне захоплення. Сьогодні пробив вікно у темній кімнаті за якусь годину.

Мірз захопився грамофоном. Виявили, що в нас прекрасна добірка записів. Заносимо по частинах піанолу, але я взагалі не впевнений, що вона буде варта цих зусиль. Отс невпинно доглядає поні – він невтомний у своїй бездоганній відданості тваринам.

Дей і Нельсон, витративши купу часу на те, щоб розпланувати свій закуток, нарешті взялися до справи. Жодних сумнівів, що ці метикуваті хлопці якнайкраще використають відведений їм простір.

Багато думав про осінні подорожі, для них ще багато чого треба підготувати. Враховуючи ймовірність опинитися відрізаними від зимівника, треба добряче запастись їжею для тварин і людей.

П'ятниця, 20 січня

Наш будинок тепер просто величезний. Боверс закінчив свою прибудову, дах і все інше цілком захищені від снігу – це чудове місце для зберігання вільного одягу, хутра та речей першої необхідності; а його подовження забезпечує цілковитий захист і для вхідного ґанку.

Стайні теж майже закінчені – це прибудова з міцним навісом, розташована з півночі хатини. Нельсон має маленьку прибудову зі сходу, а Сімпсон задумав завести і собі таку в його південно-східному кутку, тож наша головна будівля вже розкинула кінцівки навсібіч.

Сімпсон майже закінчив свою льодову печеру: світлонепроникну підкладку, ніші, підлогу і все таке. Райт і Форд майже закінчили хатину для магнітних спостережень – це клаптикова будівля, для якої ми привезли тільки каркас, але вона добре пасуватиме для наших потреб.

Ґран змастив полозки лиж "рекордом". Рекорд – це суміш овочевого дьогтю, парафіну, рідкого мила, лляної олії і якогось запатентованого інгредієнта, який, за словами Ґрана, запобігає замерзанню.

Сержант Еванс і Крін зайняті підготовкою саней; Еванс виявився напрочуд здібним, і в мене нема жодних сумнівів щодо придатності до роботи саней, які він наготував.

Ми частково розподілили санне спорядження і зимове взуття. Усім неабияк задоволені. Передусім видали валянки та повстяні капці від Jaeger, а також літні вітровки і хутряні рукавиці. Кращого годі й бажати. На додачу, сьогодні перебрали та роздали по дві пари каньг (хутряних черевиків) кожному мандрівнику. Якість – бездоганна.

Спершу здалось, що вони замалі, але мене ввела в оману жорсткість, спричинена морозом і сухістю. Трохи розтягнути – і вони сидять, мов улиті. Просто чудові черевики. Подумую над тим, аби прикріпити обмотками вітрові штани до каньг. Та й взагалі весь час вигадуємо, як полегшити мандрівку.

"Ми вже оглянули майже всі припаси, і поки що не виявили жодної речі неналежної якості або неналежно збереженої. Нам воздалося сторицею за всі зусилля, яких ми доклали при укладанні списку необхідних харчів та при пошуку постачальників різних припасів. Благослови Боже пана Ваєтта за старанне обстоювання наших інтересів у цій справі.

Одяг наш – краще не буває. Власне, я вже оглянув всю нашу форму від і до, і можу сказати з певною гордістю, що немає жодного предмету, який би я замінив".

Знайшли на мисі імператорського пінгвіна у періоді линьки, гарний взірець шкіри. Аткінсон знайшов у нутрощах цисти ціп'яків. Цілком очевидно, що цей паразит не був перенесений від іншого хазяїна, і що історія його не схожа на історію жодного іншого відомого ціп'яка. Фактично, Аткінсон записав на свій рахунок відкриття немалої ваги у паразитознавстві.

Вночі вітер перемінився на північний і дме досить сильно. Мені не подобається розташування корабля, бо крига дедалі більше кришиться. Небо чисте, за таких обставин вітер зазвичай недовго триває.

Реннік встановив піанолу. Він гарний хлопчина і зараз йому можна тільки поспівчувати: непросто йому буде повертатися на корабель, коли його вже майже були розподілили у берегову партію. Піанола була його особистою справою і приємно бачити, що він завдав собі стільки клопоту, аби налаштувати її для нас.

Дей пояснював, як збирається дати раду із моторовими саньми. Він сподівається, що з них можна буде мати користь, але, боюся, не варто сильно покладатися на машини.

Все виглядає обнадійливо для складської поїздки, тільки б нам вдалося переправити припаси та поні через язик глетчера.

На вечерю мали тюленячі котлети, зготовані так вправно, що їх і не відрізнити від найкращих яловичих котлет. Я сказав двом, що то яловичина, і вони ні словом не виявили сумнівів, допоки я не просвітив їх: тільки після того, як кожен з'їв по дві штуки.

Це вперше я куштував тюленину, не відчуваючи її виразного присмаку. Але навіть її власний смак прийнятний у руках нашого кухаря – він просто неперевершений.

Субота, 21 січня

Тривога щодо корабля виявилася небезпідставною. Передчуваючи лихо, я серед ночі вийшов із хатини і одразу ж побачив, що справи в нього кепські: крига ламалась під північними брижами та посиленим вітром, а корабель зносило до берега. На щастя, льодові якоря глибоко увійшли у крижину і деякі ще досі тримались. Пеннелл почав запускати рушій, а його матроси намагалися заново закріпитися якорями.

Ми підняли людей і відправили їх на підмогу. О шостій судно вже було на ходу і, на мою втіху, змінило навітряний бік, давши нам змогу вибрати якоря і троси.

Корабель трохи відсунувся на захід і одразу ж по тому на його попереднє місце встала величезна крижана гора.

Провели цілий день, відмірюючи їжу та розбираючи одяг для мандрівки; справа ця просувається добре.

По обіді корабель повернувся до північного краю криги. І далі віяв сильний вітер (приблизно з N, 30W), а по всій кромці лід був рихлий. Матроси спустилися з льодовими якорями і я побачив, як корабель знову пішов на захід. Згодом, коли я був на крижині, мені повідомили, що корабель сів на мілину. Ми з Евансом помчали до мису і переконалися, що повідомлення це було правдивим.

Було видно, що судно засіло міцно, і то в дуже незручній позиції. Здавалося, ніби корабель намагався обійти довкола мису, тож я припустив, що йшов він гарним темпом, бо течія швидко зносила його на південь. Пізніше Пеннелл розповів, що він намагався обійти крижану гору і якийсь час ішов кормою, перш ніж сісти на мілину.

Серце кров'ю обливалося, коли я дивився на корабель. Я відправив Еванса на вельботі виміряти глибину, знову вибрав льодові якоря, віддав розпорядження щодо роботи і безутішно пішов назад до мису спостерігати за цим дійством.

З нудотною настирністю моя уява почала малювати картинки про те, що кораблю не вдасться повернутися до Нової Зеландії і шістдесят людей залишаться чекати тут. Єдине, чим я міг себе розрадити від таких думок, – це рішучість продовжувати роботи на півдні, згідно з планом. Єдиним розумним виходом було сильно розвантажити корабель човнами, бо він сів на мілину під час припливу. Жахливо гнітюча перспектива.

Троє чи четверо нас похмуро дивилися з берега за метушнею на борту, де матроси переносили вантаж на корму. Пеннелл каже, що вони досить швидко перенесли 10 тонн.

Перший промінець надії з'явився, коли ми, пильно придивившись, помітили, що корабель помаленьку розвертається. Потім побачили, як матроси бігають від борта до борта: стало зрозуміло, що вони намагаються розгойдати корабель.

Спершу завдяки розгойдуванню судно стало обертатися швидше, а тоді неначебто знову застрягло. Але ненадовго: рушії весь час працювали заднім ходом, і тепер незначний рух став більш явним. Та все ж ми не могли бути певними, що корабель вибирається з халепи, аж поки не почули радісні вигуки на ньому і на вельботі.

Тоді судно рушило заднім ходом і вийшло на глибину. Неймовірне полегшення!

Поки корабель борсався на мілині, вітер ущух, тож він безперешкодно пришвартувався біля північної кромки припаю; сподіваюся, більша частина команди зараз відпочиває. Я просто зобов'язаний відзначити неймовірну вправність, із якою працюють ці матроси. Важко описати словами моє захоплення тим, як вони дають раду з управлінням у таких складних умовах.

Від Пеннелла і до останнього матроса – впродовж останніх кількох тижнів кожен виконував свої обов'язки просто чудово; приємно буде згадати цю безкорисливу і надійну допомогу, яку вони нам надають.

Сьогодні ввечері приходив Пеннелл і докладно все розповів; він мені подобається дедалі більше з кожним днем

Партія Кемпбелла повернулася сьогодні пізно по обіді, деталей ще не знаю.

Мірз та Отс пішли до язика глетчера і втішилися відкриттям, що крига там хороша. Їй треба протриматись ще якихось три дні, було б надзвичайно прикро, якби вона до того часу розтанула.

Неділя, 22 січня

Безтурботний день, записати майже нічого.

Корабель спокійно стоїть у затоці. Вранці віяв легкий північний бриз, але під вечір послабився до тихого вітру. Досить тепло, температура у хатині ввечері була 63º F. Весь день займалися одягом – усі старанно шили. Вранці повантажили на корабель поні східної партії.

Понеділок, 23 січня

Лагідні умови у цих регіонах тривають недовго. Я прокинувся о п'ятій ранку, погода була тиха і гарна, але, на мій подив, між землею і кригою в затоці відкрилась смуга води. Крига суцільною масою відпливала геть.

На кораблі це швидко помітили, підняли якоря, відправили шлюпку до берега і вийшли в море. Ми продовжили приготування, але незабаром Мірз доповів, що крига у південній затоці відходить так само швидко. Це виявилося перебільшенням, але від землі і справді відірвалася здоровенна крижина.

Ми з Мірзом пішли на оглядини припаю. На щастя, ми виявили, що він простягається на дві милі вздовж скель нашого мису, і навіть відкрили ймовірний шлях для поні спуститися до нього. Але було ясно, що там зможуть пройти тільки поні – без вантажів.

Відтоді усе завертілося, і в результаті вийшов чудовий робочий день. Весь фураж, нарти та обладнання ми повантажили на корабель. За годину, сподіваюсь, слідом вирушать і собаки з упряжками для поні. Це все, що необхідно для складської партії, окрім, власне, самих поні.

За нинішньою домовленістю, вони мають перетнути мис і завтра вранці спробувати пройти південним шляхом. Молюся, щоб та дорога протрималася ці кілька годин.

Вона пролягає між крижаною горою у відкритій воді з одного боку та великою проталиною у поверхні глетчера з іншого. В тій частині крига може виявитись нетривкою і будь-якої миті вузький перешийок може розламатись. Ми ледве встигаємо.

Якщо все буде гаразд, завтра зранку, вирядивши поні в дорогу, я піду на корабель, а тоді на язик глетчера.

Вівторок, 24 січня

Всю ніч люди у хатині готувалися до від'їзду, ми рушили о дев'ятій ранку. Поки поні вирушали з табору, по західну партію, включно зі мною, прийшла шлюпка з "Терри Нови". Мірз і Вілсон пішли перед поні, щоб перевірити колію.

На борту мені показали дивовижний улов морських тварин Ліллі: багато губок, рівноногих і пентаподів, великих креветок, коралів, тощо, тощо. Але справжній pièce de résistance (Скарб, найцінніша здобич (фр.) – І.С.) – кілька повних відер цефалодискусів, яких до того було спіймано тільки сім особин. Ліллі надзвичайно тішиться з цього, на його думку, уже однією цією знахідкою наша мандрівка виправдала себе.

Зранку ми обігнули острів і вийшли на глибину 30-40 сажнів на північ і захід від Неприступного острова. У далекогляд видно вервечку поні, що невпинно просувається по морській кризі повз острів Разорбек. Переконавшись, що у них все гаразд, ми рушили до язика глетчера.

Відкрита вода закінчилась одразу за рогом і корабель пришвартувався у вузькому закутку між морською кригою та глетчером, при цьому лівий борт був на одному рівні з поверхнею останнього.

Я вийшов зустріти поні, а Кемпбелл пішов дослідити широку розсілину в морській кризі на південному шляху. Поні без особливих труднощів дісталися на язик, тоді зійшли з глетчера і їх поставили на прив'язь на морській кризі неподалік від корабля. Тим часом Кемпбелл доповів, що розсілина має 30 футів завширшки.

Було очевидно, що обійти її треба через глетчер, тож я попросив Кемпбелла позначити кілками шлях, на якому немає тріщин. Отс повідомив, що поні готові рушити знову після чаювання, і тоді їх повели дорогою, позначеною Кемпбеллом, попередньо спустивши вантаж на кригу.

Все йшло добре, допоки Отс не завів тварин на тріщину в крижині, припорошену снігом. Його та наступний поні перебралися спокійно, але третій стрибнув невдало і загруз у ній по черево.

Він не міг ворушитись, а всі спроби вибратись призвели тільки до того, що він поринав ще глибше, аж поки над поверхнею не залишилась сама тільки голова і передні ноги. Доклавши зусиль, ми обв'язали ті ноги мотузками і, потягнувши разом, витягнули сіромаху. Він дрижав і назагал мав слабкий та нещасний вигляд.

Решту поні ми провели в обхід трошки далі на захід, безпечно вивели їх на крижину, нагодували і запрягли везти вантажі. Тим часом клопоти почалися з собаками. Опинившись на твердій кризі із легким вантажем, вони помчали нестримно, не зважаючи на жодні перешкоди – просто диво, що ми благополучно дісталися до крижини.

Вілсон і я їхали в одній упряжці, а Еванс та Мірз – в іншій. Поки що утримуюсь давати оцінку собакам, бо маю великі сумніви, що від них буде справжня користь, натомість користь буде від поні. Вони працюють надзвичайно настійно, крокують жваво і бадьоро, йдучи слід у слід.

Великим недоліком є та легкість, із якою вони тонуть у м'якому снігу: вони провалюються у багатьох місцях, де люди навіть слідів майже не залишають. Провалившись, вони відчайдушно борсаються, але спостерігати за цим нестерпно.

Ми вийшли з вантажами, переліченими нижче, але кожні сани на додачу мають по тюку з кормом (105 фунтів). Отаборилися за 6 миль від глетчера і за 2 від Гат-Пойнту. Холодний східний вітер; температура вночі 19º F.

25 січня 1911 вирушить осіння партія у такому складі.

12 чоловік, 8 поні, 26 псів.

Перший вантаж, приблизно на 5385 фунтів, включно з двотижневим запасом їжі і пального, поїде до складу №1.

Вантажі, які до язика глетчера доставлено кораблем:

130 тюків спресованого корму – 13650 фунтів;

24 ящиків собачих галет – 1400 фунтів;

10 мішків з вівсом – 1600 ? фунтів;

всього – 16650 фунтів.

Упряжки повернуться до корабля, аби доставити цей вантаж до складу №1. Собачі упряжки також підберуть 500 фунтів галет з Гат-Пойнту.

Вантажі на санях, запряжених поні.

На всіх санях:

сани з пасками та баком – 52;

збруя поні – 25;

речі погоничі (лижі, спальний мішок тощо) – 40.

Номери 1 і 5:

плита, примус та інструменти – 40;

бак із галетами – 172;

мішок вівса – 160;

намет і кілки – 28;

скелелазна мотузка – 5;

1 бляшанка пального і бляшанка спирту – 15;

всього – 537.

Номери 2 і 6:

пальне – 100;

вміст баку (торби з провізією) – 285;

готові торби з провізією – 63;

2 кірки – 20;

всього – 468.

Номери 3 і 7:

пальне – 100;

вміст баку (галети) – 196;

мішки з вівсом – 160;

2 лопати – 9;

всього – 465.

Номери 4 і 8:

ящик з інструментами – 35;

плити тощо – 105;

вміст баку (торби з провізією) – 252;

мішок вівса – 160;

3 довгі бамбукові палиці та вільне спорядження – 15;

всього – 567.

Вільне спорядження на людину:

2 пари нижніх шкарпеток, 2 пари верхніх шкарпеток, 1 пара хутряних шкарпеток, 1 пара нічних шкарпеток, 1 піжамна кофтина, 1 піжамні штани, 1 пара вовняних рукавичок, 2 пари кеньг, моток ниток – 10 фунтів;

книги, щоденники, тютюн тощо – 12 фунтів.

Одяг:

жилетка і підштанки;

вовняна сорочка;

светр;

балаклава;

вітровий костюм;

дві пари шкарпеток;

лижні черевики.

Вантажі на санях, запряжених поні.

Номер 1:

санні паски та баки – 54;

лижі та торби погоничів – 80;

плитка, примус та інструменти – 50;

вміст баку (галети) – 221;

скелелазна мотузка – 5;

лампи та свічки – 4;

2 лопати – 9;

торба з готовою провізією – 63;

санометр (лічильник пройденої саньми відстані – І.С.) – 2;

всього – 488.

Номер 2:

санні паски та баки – 54;

лижі та торби погоничів – 80;

вміст баку (торби з провізією) – 324;

намети та кілки – 33;

всього – 491.

10-футові сани: упряж для людей, додатковий намет.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.