Подорож до Сковороди
3 грудня – день народження діда української нації Григорія Савича Сковороди. Через два роки на державному рівні будемо святкувати його 300-ти річний ювілей. А ось як сьогодні виглядає садиба у Бабаях, де мешкав видатний філософ і творив свої "Байки Харківські". Не факт, що цієї зими історична пам'ятка зможе пережити інтелектуальний локдаун.
Про те, що садибу Сковороди у Бабаях під Харковом треба негайно рятувати, говорять вже не перше десятиліття. Але комусь, мабуть, вигідно, щоб аварійна будівля XVIII століття остаточно рухнула, і тоді на цьому місці в центрі селища можна побудувати комерційний об'єкт.
Принаймні, останнім часом, складається враження, що споруда навмисно руйнується і нікому із можновладців до неї немає діла. Між тим, це не просто Історична пам'ятка місцевого значення, а маєток, який пов'язаний з багатьма відомими діячами культури.
Садибу, де мешкав український Сократ, заснуваву середині XVIII століття Петро Андрійович Щербінин, який обіймав посаду Харківського губернського прокурора. Він був одним із найбагатших землевласників півдня Російської Імперії.
Тільки на Слобожанщині він володів Бабаями, Жихарем, Будами, Лідним, Роганью, Олексійовкою та іншими тодішніми селами навколо Харкова. Зі Сковородою Петро Щербінін мав дружні стосунки і подейкують, що саме він познайомив Григорія Савича зі своїм родичем-губернатором Євдокимом Щербіниним. Власне ця зустріч і посприяла відновленню філософа на посаді викладача Харківського колегіуму після кілька років опали.
Напроти маєтку Щербінинихв Бабаях тоді стояла Архангело-Михайлівська церква, де настоятелем храму був друг Сковороди, його учень і зберігач рукописів Яків Правицький. Зараз тут Будинок Культури, де в краєзнавчому музеї шанобливо зберігають пам'ять про великого українця.
У Бабаях кожен змалку знає, що у цих місцях роками мешкав мандрівний філософ і саме тут написав свої славнозвісні "Байки Харківські". Знать то знають, але, на жаль, нічого не роблять, щоб врятувати аварійний будинок, щодня проходячи повз нього в центрі селища.
Між тим, історична садиба і після смерті Сковороди була осередком культурного життя, яке вирувало тут на початку XIX століття. Вибух активності пов'язаний з онукамизасновника родового маєтку братами Щербіниними – Олександром і Михаїлом.
Старший Олександр, був героєм Вітчизняної війни 1812 року, отримав усі можливі нагороди і став одним із персонажів роману Льва Толстого "Війна і мир". Сімейна легенда розповідає, що коли разом з царем війська входили до Парижу, французи сплутали його з Олександром I, (з яким він їхав поруч в голові колони), та почали вітати як імператора.
Молодший брат Михайло був близьким приятелем поета Олександра Пушкіна, входив до знаменитого осередку "Зелена лампа" і став, між іншим, прототипом самого Євгенія Онегіна. У цьому маєтку були також молодший брат Пушкіна – Льова, Дельвіг, Каверін, Деларю, учасник першого кругосвітнього плавання граф Толстой ("Американець"), харківський генерал губернатор князь Долгоруков та інші відомі люди.
З історичних джерел відомо, що брати Щербінини славилися своєю хлібосольністю. У Бабаях вони поставили величезний флагшток, на який повісили родовий прапор. Кажуть, що його було видно із самого Харкова за 18 км. Наявність піднятого прапору сигналізувала потенційним гостям, що хазяї знаходяться вдома.
В "Описах Харківського намісництва кінця XVIII ст." панська садиба Щербіниних згадується як: "…довольно хороший деревянный на каменном фундаменте господский дом".
Взагалі, у Слобідсько-українській традиції стіни зазвичай вкривали штукатуркою та білили, тому що місцевий ліс був другого ґатунку. Зруби з нього мали не зовсім естетичний вигляд та великі щілини проміж вінцями. Але Щербінини могли дозволити собі ідеальний матеріал і, таким чином, природний дерев'яний вигляд екстер'єру.
За радянські часи у маєтку Щербініних був дитячий садок і будівля більш-менш підтримувалась в належному стані, але в період незалежності про свого генія влада геть забула.
До 2004 року тут ще існували залишки каміну XVIIIст. із оздобленням високохудожніми кахлями на яких по білому полю були нанесені ультрамаринові візерунки.
Потім одна фірма, (не зважаючи на протести громадськості), демонтувала ці кахлі й вивезла для демонстрації в приватному музеї керамічної плитки. Щодо приміщення, де творив Сковорода, то воно перетворилося в місце розпитку спиртних напоїв молоді та маргіналів.
Філософський напис всередині колишньої садиби "Життя – це справді доля", яскраво ілюструє ставлення місцевих мешканців і влади до цієї історичної будівлі.
Чи витримає ще одну зиму аварійний будинок, де жив український Сократ? Чи переселять із колишнього маєтку Щербіниних три родини, які тут досі мешкають? Куди врешті-решт діваються кошти, які періодично виділяються таки на збереження історичної спадщини (у минулому році кілька мільйонів цільових грошей замість пам'яті про Сковороду перекинули на боротьбу з коронавірусом)?
На всі ці питання в Бабаях ми не знайшли відповіді. Голова сільради з журналістами зустрічатися не побажав. Обізнані мешканці подейкують, що найближчим часом влада хоче змінити статус садиби, щоб аварійне приміщення перестало бути Історичною пам'яткою місцевого значення.
Тоді підвал можна буде переобладнати під ресторан, та й земля в самому центрі новоутвореного ОТГ – ласий шматок для будь-яких комерційних бізнес-проектів.
Звісно, все це дуже сумно, але чому тут дивуватись? Садиба Сковороди лише чергове нагадування ставлення держави до культури. Хоча, можливо, через два роки комусь таки прийдеться відповідати за зруйновану історичну споруду.
Оминути ювілей того, хто зображений на 500 гривневій купюрі, ніяк не вдасться та й світова спільнота не дасть спокою. А поки нам лишається наслідувати заповіт Сковороди, намагатися бути щасливими і дякувати Богові, що він потрібне зробив не важким, а важке непотрібним.
