Сотник Андрій Гаврюшенко: виклик сучасним стереотипам

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ. З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли

19

 19 грудня 1918 року український Харків прощався з вовчанським повітовим комендантом сотником Гаврюшенком.

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній, під час евакуації комендантського майна з Вовчої на Харків. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ.

З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли. Тридцять років було щирому українському патріотові…

Біографія сотника – справжній виклик сучасним стереотипам.

Місце народження – "Лисиче над Дінцем, де висне дим заводу". На Донбасі виріс, вчився, працював. Там і до українського руху долучився.

Ще у 1905-му, під час Першої російської революції.

За фахом – шахтар. Хто б там що не патякав про буржуазну природу українського націоналізму.

В 1917-му Андрій Гаврюшенко працював в українській раді Північного фронту, займався формуванням національних підрозділів. Потім збройно боровся з більшовизмом, влітку 1918-го зайняв посаду комендантського осавула при комендатурі Корочі (зараз територія РФ).

Там же, в нинішній "ерефії", тільки в сусідньому Білгороді, Андрій Гаврюшенко встиг ще попрацювати у місцевій "Просвіті". Досить активній, до речі.

З перших днів протигетьманського перевороту Андрій Гаврюшенко – у лавах республіканців. Спочатку був білгородським, потім – вовчанським повітовим комендантом.

…Сила-силенна народу прийшла до Михайлівської церкви віддати останню шану покійному. Був губерніальний комісар Тимошенко, козаки-дорошенківці, представники української комендатури, вищі чини харківської міліції.

Поховали Андрія Андрійовича Гаврюшенка з військовими почестями на Усікновенському цвинтарі. От тільки де була його могила, тепер уже не скаже ніхто.

Бо у сімдесяті радянська влада зрівняла всіх – білих, червоних, жовто-блакитних. У прямому сенсі слова зрівняла – з землею.

Колишній цвинтар став Молодіжним(!) парком. А Михайлівську церкву, де відспівували сотника, підірвали ще раніше – за часів Микити Хрущова.

Так знищували нашу ПАМ'ЯТЬ…

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.