Петлюра в кіно

Іконографія Петлюри слабко вивчена (і ще менше представлена публічно). Насамперед тому, що українські державні архіви в радянські часи сформовано як інституції цензури, а не збереження пам'яті. За рідкісним виключенням колекції держархівів відображають не історичний процес в усій його тяглості, а радше історію цензурних втручань в нього.

 
Позаду у характерному білому морському кашкеті – Святослав Шрамченко. За публікою – мури навколо Софійського собору 
Кадр із фільму "Рolonia Restituta"

Кінохроніки, що зафіксувала би історію української революції 1917-1920 років з української оптики, на жаль, не існує. Україна втратила тоді незалежність, а отже – право формувати власний історичний наратив. Тому за нас це зробили інші.



Переможці

В одному випадку – більшовики, які представили Українську революцію бандитським і антисемітським заколотом. Цей наратив доручили втілити в кіно талановитому режисеру Леоніду Могилевському в хронікальній монтажній стрічці "Документи епохи" (1928).

Завдяки його іронічному погляду навіть крізь полум'яні гасла титрів прозирала українська державотворча енергія, на тлі котрої більшовицькі герої тьмяніли. Ми показували "Документи епохи" минулого року з нагоди 100-річчя УНР.

В іншому випадку свій кінонаратив Української революції представили поляки. Юзеф Блешинський того ж 1928 року створив стрічку "Polonia Restituta" на багатющому хронікальному матеріалі, чи не третина якого зафільмована в Україні.

На відміну від більшовицького, польський наратив створено з повагою до української державності, можливо навіть з більшою, ніж вона в 1920 році заслуговувала: Армія УНР в цей час уже мало скидалась на регулярну армію, а державні інститути майже не працювали.

В обох фільмах чимало кадрів з Петлюрою.

 
Українські та польські старшини і урядовці на спільному молебні. Станіславів, початок липня 1920 року 
Кадр із фільму "Рolonia Restituta"

І якщо в "Документах епохи" в сцені проголошення 4 Універсалу на Софійській площі в Києві Петлюра енергійний і рвучкий, хоч і тьмяніє поруч з імпозантним павичем Винниченком, з яким змагається за владу в Директорії, то в "Полонії" ми бачимо вже доволі втомлену, змарнілу людину, далеко не ровню польським генералам у французьких обладунках.

Петлюра був людиною фізіогномічно радше неприємною, з асиметричним нервовим лицем. Але для мене досі лишається загадкою де він брав сили боротися за українську державність навіть тоді, коли всі навколо вже кидали цю справу як безнадійну (і один із перших – Винниченко).

Непоказний, неспівмірний викликам часу чоловік (на чолі ще менш свідомого викликів народу), який з подиву гідним завзяттям ішов до мети, яку ми тільки зараз усвідомлюємо не як його персональну, а нашу спільну.

"Рolonia Restituta" ми покажемо сьогодні о 20.00. Це буде українська прем'єра стрічки в живому музичному супроводі.


Дивіться також: 1920. Армія УНР у польському фільмі "Polonia Restituta"

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.