Надія Никонівна Лук'яненко

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Померла Надія Никонівна Лук'яненко.

Останнім часом вона важко хворіла після перелому шийки бедра і для неї, завжди активної та рухливої, було неймовірно важко лишатися прикованою до хати, до ліжка...

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Власне, відібрала і право на спокійне, мирне життя - вона все життя була в опозиції до комуністичної влади. Не знаю, звідки така козацька налаштованість у Хрипівці, що звідти вийшли такі непокірні українці - Лук'яненки, Бугаєвська...

Надія Никонівна не скаржилась, але не сприймала гебістів і комуністів на дух. Тому зразу і прийшла в товариство української мови імені Тараса Шевченка, зразу ж підтримала ідею української автокефальної церкви, тим паче, що в її очільниках був єпископ, а згодом патріарх Володимир Романюк, з яким вона листувалася, коли той карався по сибірах.

Листувалася, до речі, і зі Стусом - казала мені, що листи віддала його синові. Щойно, на день св. Параскеви , я писав, як Надія Никонівна виборювала українську церкву. І коли це сталося - була постійною прихожанкою спершу П'ятницької церкви, а згодом - церкви святих Михайла і Федора, в молитовній громаді якої лишалася до останніх днів.

Наставляла священиків, бо добре знала службу - її жартома називали інспектором...

 
Надія Никонівна Лук'яненко
Фото Віри Курико

...У неї не було зла. Скажімо, знаю від неї та брата Левка Лук'яненка про одну чернігівську пані в капелюшку, яка втерлася, було, в довір'я, перейшла на українську мову, часто товклася у Надії Никонівни в хаті, та одного разу не витримала і на порозі злісно засичала: "Пусть он сидит (мова про Левка Лук'яненка - В.Ч.), а тебе чего не хватает от советской власти?!".

Звісно, після того шлях їй до хати був закритий. Але коли почалася перебудова ця пані в капелюшку стала активісткою майже всіх українських справ - до ОУН включно. І таки дійсно щось робила корисного.

І Надія Никонівна ніколи публічно не дорікнула їй, не стала кричати про агентів КГБ, як це люблять робити ті, що насправді самі замазані...

Вона не дожила до 90-а, але прожила довге і трудне життя. Заслужила спочивати з миром!

За повідомленням старости церкви святих Михайла і Федора Василя Федорчука, відспівування покійної заплановано на 13 листопада, в храмі, орієнтовно з 9 чи 9.30 ранку (хто не знає - церква біля шпиталю). Поховання буде здійснено в селі Хрипівці Городнянського району.

Богдан Панкевич: Перший грандіозний протест

До цього часу "вибори" в СРСР були виключно фейковими – у бюлетенях був лише один кандидат на одну посаду. А тут вибори вперше в історії СРСР мали відбутися на основі нового законодавства – на альтернативній основі. Тому партійні органи всіма силами намагалися не допустити до висунення і реєстрації невигідних їм альтернативних кандидатів. Однак дух свободи вже витав у повітрі.

Юрій Юзич: Катерина Здориченко: зброєю і співом боролася за Україну

Воювала в складі студентського полку Січових Стрільців, який входив до корпусу на чолі з Євгеном Коновальцем. З діючої армії відряджена до Республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, де співала в альтах. Її закордонний паспорт громадянки УНР був забитий відмітками про відвідування країн, де державний хор УНР популяризував Україну.

Володимир Притула: Трагедія в Сагрині і дивовижна родинна історія «порятунку в пеклі»

10 березня виповнюється чергова річниця трагічної події – знищення у 1944 році бойовиками польських парамілітарних структур українського села Сагринь на Холмщині. Я напишу лише те, що почув від тата і від дідуся – Олексія Притули. Доля була водночас і жорстока і лагідна до них, кілька разів подарувавши їм "порятунок в пеклі", як називав мій тато ці події у жахливу березневу ніч 1944 року.

Юрій Юзич: "Мирні переговори" диктаторів

Останнім часом багато пишуть про Мюнхенську змову 1938 року тоталітарного і демократичного світу. Але те, що зараз відбувається, більше нагадує наступний етап тої історії - "Віденський арбітраж" 2 листопада 1938 року. Де вивісили навіть синьо-жовтий прапор, але українців не допустили за стіл переговорів.