І ці люди забороняють нам колупатися в носі?!
Учора до польського Інституту національної пам'яті надійшов лист від української сторони із пропозиціями програми та складом делегації. Після цього з'ясувалося, що і голова Інституту і його заступник захворіли і планують хворіти ще днів 10. А відповідно уклінно просять українського колегу приїхати колись потім. 29 пунктів Шарека заграли новими барвами
Тут доволі курйозна ситуація намальовується.
Два дні тому польський Інститут нацпам'яті опублікував заяву з довгою назвою і в складі 29 пунктів. Щодо "польсько-української співпраці в контексті ексгумацій, поховань і вшанування пам'яті жертв війни та геноциду".
І ці 29 пунктів Шарека написані в такому тоні та містили такі твердження, що дехто в Україні не знав, що і думати. Бо вони перекреслювали недавні домовленості президентів двох країн щодо розв'язання "історичних" суперечок.
Деякі пункти були сформульовані так, що в Україні почали було вголос говорити, що голові Українського інституту національної пам'яті Антону Дробовичу нема чого їхати до Варшави. Візит був запланований на початок листопада і передбачав зустріч голови Українського інституту національної пам'яті із польським колегою Ярославом Шареком.
Але Дробович приймає рішення попри усе поїхати і поговорити з колегою. І ось вчора пізно ввечері з-над Вісли почалися ширитися дивні чутки, мовляв польська сторона скасовує візит.
Наскільки можна реконструювати ситуацію з різних джерел, вчора до польського Інституту національної пам'яті надійшов лист від української сторони із пропозиціями програми та складом делегації. Після цього наприкінці дня з'ясувалося, що і голова Інституту і його заступник захворіли і планують хворіти ще днів 10.
А відповідно уклінно просять українського колегу приїхати колись потім.
29 пунктів Шарека заграли новими барвами.
Виглядає так, що цю заяву опублікували із свідомим розрахунком, що Дробович образиться і оголосить, що скасовує візит. А він вирішив, що емоціонувати недоцільно, а треба попри всі складнощі - сідати до розмови і намагатися домовлятися і імплементувати домовленості, які були озвучені під час візиту Президента Польщі Дуди.
І ось до такого повороту польська сторона виявилася не дуже готовою. Тому Шарек з із заступником раптово захворіли.
Бо знову запахло смаженим.
Раніше польська сторона взяла на себе зобов'язання відновити знищену польськими вандалами таблицю на могилі польських громадян українського походження, які загинули в боях із загонами НКВД.
Бій стався на самому початку березня 1945 року в околицях села Верхрата. Наймолодшому з вояків було 16 років. Переважній більшості - 20-25. Ця могила на вершині гори Монастир, як я вже писав раніше, руйнує усі міфи про "страшних бандерівців". Бо перетворює чорні силуети м'язистих бандитів на необстріляних зелених місцевих хлопців, які воювали проти чергових зайд на своїй землі.
"Месники" на горі Монастир
Могильна плита із зазначенням місць народження хлопців у навколишніх селах та дат народження тих хлопців - 16-17-18-19-20-21-22 роки - вочевидь мозолила польським правим очі. Бо виходило, що УПА - це не зайди звідкілясь, а місцеві, родини яких жили в тих околицях століттями.
Розбита меморіальна дошка з іменами українських воїнів перед "відновленням"
Але могила багато років тому була визнана польською державою цілком легальним місцем пам'яті. І під час попередніх переговорів було домовлено, що українська сторона "розблоковує" процес погодження пошукових робіт польських колег на українській території, а Польща - відновлює могильну плиту на цьому цілком легальному місці пам'яті.
І ось напередодні візиту Дуди до Києва над могилою на горі Монастир з'являється нова плита. Тільки імена похованих на цьому місці з могили стерли. Замість відновлення таблиці відбулася підміна.
Хто похований на горі Монастир?
Під час зустрічі Зеленського із Дудою за участі делегацій прозвучало питання: а стирати імена людей з каменю на їх власній могилі - це як?
Дуді не було що відповісти. І Зеленський на підході до преси ще раз повторює, що сторони домовилися, що таблиця із іменами загиблих буде відновлена. Дуда не заперечував.
Хтось підставив польського президента і поставив його у вкрай незручну ситуацію морально слабкої позиції: cтирати імена з могильних плит - це не дуже схвально сприймається на Європейському континенті.
Цей Хтось вирішив, що Зеленський геть не розбирається в темі та як людина від історії далека не зверне уваги на підміну. Але прорахувалися, бо Зеленський, вочевидь, не знається на складних сторінках польсько-української історії, але є людиною емоційною, тому історія, як з могил людей стирають їх імена, обурила його та закарбувалася в пам'яті.
Отже "великі комбінатори", які придумали, підмінити надмогильну плиту на горі Монастир, сіли в калюжу, заразом підмочили і репутацію голови польської держави.
Треба було якось реагувати, принаймні, рятуючи власну репутацію. Голова Інституту національної пам'яті Польщі Ярослав Шарек виходить на наступний день із досить дивною заявою, яку оприлюднює найбільша польська пресова агенція РАР.
Цитую:
"Наш попередній досвід з українською стороною показує те, що ми дивимось на ці слова з певною стриманістю, оскільки в Україні є довгий шлях від декларацій вищих органів влади до реальних рішень та дій відповідних установ, " - сказав Ярослав Шарек.
Шарек публічно оголосив про недовіру і Зеленському, і Дробовичу.
І ця заява є ланцюжком для розуміння, що сталося. Це виглядає, ніби Шарек вже тоді почав готувати зрив домовленостей, які були досягнені на найвищому рівні.
Як я вже писав вище, наступним кроком була публікація 29 пунктів Шарека у неприйнятному тоні в розрахунку на емоційну реакцію Дробовича. Якби так сталося і українська сторона скасувала візит - Шарек міг би оголосити щось подібне до такого: ось бачте - українці неспроможні до діалогу і зривають усі домовленості. Грунт для цього був підготовлений попередньою заявою.
Але вийшло навпаки. Тепер і крихти вини за зрив домовленостей неможливо покласти на українську сторону.
Але переконаний, що наші стратегічні партнери ще спробують це зробити.
Це не перший випадок, коли Польща не виконує свої зобов'язання, а Інститут національної пам'яті Польщі зриває домовленності, які були досягнені на найвищому рівні.
Ось, наприклад, у квітні 2018 року шеф канцелярії Президента Польщі урочисто обіцяє відновити пам'ятник в Грушовичах. "Чітко сказано: якщо у польських Грушовичах є поховані українці, – пам'ятник буде відновлений, тому що ми захищаємо цвинтарі. Це не проблема", – сказав Кшиштоф Щерський.
Інститут національної пам'яті Польщі провів розкопки на місці знищеного пам'ятника в Грушовичах і знайшов там кілька поховань. Але знайдені рештки не встали з гробів і не прокричали "Слава Україні!", портретів Бандери в могилах теж не знайшли. Які ж підстави було вважати, що в могилах лежать українці, а не скажімо, евенки?!
Пункт 27 з "29 пунктів Ярослава Шарека" звучить так:
"Здійснені у 2018 році з ініціативи Інституту національної пам'яті археологічні дослідження на комунальному цвинтарі в Грушовичах довели, що підставою усіх домовленостей щодо форми і змісту вшанувань мають бути ретельні наукові дослідження".
В пунктах 21, 22 та 23 польський Інститут національної пам'яті пропонує розкопати могилу на горі Монастир у Верхраті і подивитися, чи є там рештки тіл та скільки їх там.
Можу запевнити польських колег, що поховані на горі Монастир теж не кричатимуть "Слава Україні!" Верифікувати список загиблих у бою в лісах біля Верхрати можна значно простіше.
Матеріали щодо кількості загиблих і похованих на горі Монастир знаходяться у Архіві... Інституту національної пам'яті Польщі. Їх дуже легко перевірити. Копії цих архівних матеріалів були люб'язно передані українській стороні тоді, коли цією установою керували люди, в яких слова про партнерство не розходилися із справами.
Щодо загального духу заяви. Ці 29 пунктів переклададають відповідальність за невиконання угоди 1994 року "Про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій" на українську сторону.
Нагадаю, що від 2014 року у Польщі було здійснено майже два десятки актів вандалізму над місцями пам'яті українців Польщі. Але це не зустріло жодного засудження з боку польської влади. В Україні усі подібні акти вандалізму були засудженні, а їх наслідки - ліквідовані (інколи того ж самого дня, коли той акт стався). З іншого боку, позиція офіційних інституцій Польщі полягала у мовчазній згоді на знищення місць пам'яті українців Польщі.
У 2017 році згаданий пам'ятник в Грушовичах був знищений вже не "невідомими виконавцями", а з відома місцевої влади та під схвальні коментарі офіційної Варшави.
У такий спосіб Варшава de facto відмовилася від виконання своїх зобов'язань за угодою 1994 року "Про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій".
Але так не буває, щоб угоди виконувалися односторонньо. Ключовий принцип дипломатії - це принцип взаємності.
Власне, наслідком того, що офіційна Варшава протягом кількох років ухилялася від виконання своїх зобов'язань, стало рішення офіційних українських установ призупинити усі дії, передбачені цією угодою: бо так не буває, щоб ось тут угода працює, а інша її стаття - ні.
Ще раз повторю: "29 пунктів Шарека" усю відповідальність за невиконання угоди перекладає з хворої польської голови на здорову українську: мовляв Україна не демонструє взаємності дружнім крокам польських друзів.
Це був один з багатьох пассажів, які мали б роздратувати і Липську і Банкову. Ось тільки аналізувати кожний з пассажів тих "29 пунктів" – це означає просто вийти на новий рівень суперечок практично по кожному реченню.
Там насправді багато різних пассажів, що є вразливими для критики. Наприклад, у пункті 12:
"...не має бути місця для подібних проявів вшанувань будь-яких формацій і з'єднань поліцейських, що перебували на службі Третього Рейху".
Тут є проблема. Вона називається - подвійні стандарти. На фото - Прем'єр-міністр Польщі Моравецький покладає вінок на могилу так званої Бригади Свєнтокшиської. Того дня польська преса рясніла заголовками: "Прем'єр Моравецький вшанував пам'ять нацистських колаборантів!"
Ці люди забороняють нам колупатися в носі?!
