Стус справді був завжди вільним

Тиранія Радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі

 
Українcький народ продовжує виборювати право знати свою історію – справжню, а не системно фальсифіковану державою-агресором з усіма її міфами та втаємниченням правди. На жаль, справедливість цього твердження ще раз доводить резонансне рішення суду щодо заборони книги "Справа Василя Стуса".

Відтак суспільство змушене протистояти посяганню на свободу слова, як на основоположне право людини, без якого неможлива правова країна, у якій ми всі прагнемо жити.

У ці дні кожен, хто боронить правдиву українську історію та пам'ять про Василя Стуса, відгукується на заклик великого поета та дисидента: "Усі, хто проти диктатури, – встаньте!". Реакцією на рішення суду український народ доводить: тиранія радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі, як би цього не хотіли і не домогались совєцькі адепти.

А правда про їхню негідну діяльність вже добре відома і буде поширюватись й далі – її неможливо ув'язнити, заборонити чи приректи на несправедливу смерть.

Ми неодноразово були свідками, як українську історію замовчували, змінювали, маскували. Зокрема, як спотворювали історію нашої Церкви. Та правда завжди перемагає, вона є тим світлом, що долає будь-яку темряву.

Ба більше, що ретельніше її намагаються приховати, то більш яскравою та очевидною вона стає. Саме тому світла пам'ять про Стуса завжди житиме в українському серці, незважаючи на будь-які заборони. Адже Стус справді був завжди вільним, навіть під час свого ув'язнення в радянській камері.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.