Зубний біль польсько-українських стосунків

Ну, що? Вже можна підбивати підсумки "історичного треку" візиту президента Польщі Анджея Дуди.

 

Символізм дуже сумнівний.

Бо польська сторона знову спробувала схитрувати з пам'ятником на могилі на горі Монастир. 5 років тому вандали її вперше зпрофанували. Потім було кілька років обіцянок відновити . Але замість відновити таблицю із переліком загиблих – приліпили іншу, зміст якої відрізняється. Забрати імена загиблих з їх власної могили – це було нещиро і навіть огидно.

 
Більше про ситуацію із пам'ятником на горі Монастир читайте у публікації - Хто похований на горі Монастир? 

І про це було наголошено українською стороною і під час переговорів, і публічно – під час брифінгу обох президентів. Тобто з українського боку ситуацію "не проковтнули", як багато хто (я теж) остерігався перед візитом.

Я вже писав, що символічне значення цього пам'ятнику – ламає польські стереотипи про "бандерівців".

По-перше, більшості хлопців було 20-22 років, наймолодшим було 16 та 17 років. Тобто замість карикатурного образу бандита-велетня, з'являються звичайні місцеві хлопці.

 
Наймолодший учасник УПА, що похований на горі Монастир. Литвин Михайло - "Шурай", ур. с. Борхів Любачівського повіту, тепер в гміні Олешичі, 16 років, (29 вересня 1928 — 2 березня 1945). Стрілець 1-ї чоти сотні "Месники-2". У лавах УПА з 29 вересня 1944 року. Загинув у бою із спецвідділом НКВД у с. Мриглоди Томашівського повіту. Похований у с. Монастир Любачівського повіту 
Джерело: Archiwum IPN BU-1552 – Депозит Мирослава Онишкевича

По-друге, іншого громадянства, ніж польське ці хлопці не мали. Тому Польщі належить навчитися сприймати власну історію у повноті її складності.

Більшість повстанців УПА не мали іншого громадянства, ніж польське.

І ось усвідомити і прийняти цей факт – є наразі найскладнішою справою для тієї частини польського суспільства, яку репрезентує президент Дуда і його політична сила.

Боротьби за Незалежність України не було б, якби в України цю незалежність не відбирали.

По-третє, ситуацію навколо могили на горі Монастир можна описати одним реченням: польська держава не хоче пам'ятати про своїх громадян, які боролися із більшовицькими зайдами.

Розумію, що у правих в Польщі від цього формулювання палають запобіжники, але на те нема ради. Вчіться не ділити громадян своєї країни на кращі і ліпші сорти!

І тут ми переходимо до другого епізоду програми президента Дуди у Києві – відкриття погруддя Анни Валентинович на території Посольства Польщі.

Її доля – це як раз історія того, як в Польщі ставилися до українців як до людей другого сорту. Анну підлітком під час війни викрала в батьків польська родина, в якій вона працювала прислугою.

Ясна річ, не йшлося про те, щоб в голос сказати, що її брат воював в УПА. Ставлення поляків до українців було таким, що вона до самої смерті не наважувалася в голос говорити, що вона – українка.

Так от і президент Дуда вчора не наважився в голос прямо сказати: "Дякуємо Україні за Матір Солідарності!"

Анна Валентинович – українська матір польської "Солідарності".

 
Часопис "TIME" назвав Українську мати польської "Солідарності" Анну Валентинович - однією з найвпливовіших жіноу ХХ століття 
ФОТО: TIME

Ще кілька років тому такі формулювання викликали агресію у правих середовищах і звинувачення у брехні: як так – найвидатніша жінка Польщі ХХ століття є українкою?! Цього не могло бути.

Ще кілька років тому навіть дехто з істориків заперечував, що Анна Любчик-Валентинович не мала і краплі польської крові.

Тепер – після статті Igor Hałagida, яка "прорвала" змову мовчання з'явилася книжка, виставка Польського інституту та погруддя на території польської амбасади. Тобто "крига скресла". Українське походження найвидатнішої жінки Польщі ХХ століття визнано через 10 років після її смерті.

Ось в цьому і проблема: з польського боку ми часто чуємо, що українці не дозріли до сприйняття складних сторінок власного минулого. І це почасти так.

Та чути повчання менторським тоном з боку суспільства, яке не провело необхідної роботи над прийняттям власних складних сторінок минулого, і політики якого сповідують подвійні стандарти в цій галузі – чути повчання з цього боку звучить дисонансами з реальністю.

Щоб повчати – треба мати моральну силу, якою представники теперішньої польської влади не мають.

Вочевидь, розрахунок посла Ціхоцького був на те, що зараз при владі в Україні щось незрозуміле і можна легко буде підкласти фальсифікат. Але це не пройшло. Підкладання фальсифікатів не сполучається із гучними заявами про стратегічне партнерство.

Тому візит справляє враження песимістичне. З одного боку – відбувається певний поступ. Але замість зробити повний крок уперед – польська сторона робить півкрочка. І з таким видом, ніби вони не на зустріч до друзів ідуть, а до стоматолога ремонтувати зуби.

Візиту не вистачило щирості.

Прориву у стосунках не вийшло. Не можна робити проривів із таким виразом на обличчі, ніби у вас болять зуби.

Ігор Кулик: (Не)досліджена тема Революції Гідності – нове "прочитання" студентською молоддю!

Всеукраїнський конкурс наукових студентських робіт на тему Революції Гідності на честь Героя України Сергія Кемського започаткував і проводить Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності та громадська організація "Родина Героїв Небесної Сотні".

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.