Гонгадзе і сумбурні думки
Гія дав в результаті суспільству і зачатки політичної огиди, і початкову волю до протидії злу, і більше демократії, і зовсім іншу свободу слова, і в цілому - багато-багато передумов до руху вперед, до прогресу
Хлопець не набагато старший, веселий, двіжовий, з хорошою такою посмішкою і цікавою історією, хороброю.
Ми не знайомі. Але відразу видно, що правильний, наш, різко несервільний, і при цьому не нахаба. Спільні знайомі теж такі.
Кучма, телевізор, "П'ятий кут", "Епіцентр" (незручна! полемічна! програма Піховшека!, як тобі таке?)
Переобраний Кучма починає загвинчувати гайки (в першу чергу пресі) і хоче ще більше сконцентрувати і без того сконцентровану владу. Керований референдум, ось це все.
"Українська правда", Дон Кіхот на логотипі. Гія "кидає в інтернет" перші журналістські розслідування онлайн. Не так щоб прямо ОГО! (хіба, за нинішніми мірками), але багатообіцяюче та й взагалі некомпліментарні тексти.
Інтернет поки що лише дратівливий чинник "як він посмів". Шалених грошей коштує окрема лінія в 64к людей на 30 (альбом музики 100 Мб качати треба всю ніч). Це - небачена розкіш, в побуті суворий dial-up, картинка вантажиться хвилину, так, "забава для тих, кому до 30". Статті не шерять, їх роздруковують і роздають, майже як самвидав.
В цей рік все має назву "2000", навіть пиво.
У липні в Слов'янську на смерть забили Александрова, але особливого резонансу це не викликає. Ми все ще в 90-х, притупилося людське та й, взагалі, це, типу, "в провінції, місцеві розборки", якийсь Янукович і братки.
(Upd: бачу, що наплутав, це вже 2001, а відклалося ніби до Гонгадзе. "До" було лютневе побиття депутата Єльяшкевича прямо під готелем "Москва", тепер - "Україна")
Вересень.
Гія вийшов на вулицю і зник. Шукають. Плакати з фото в метро. Портрети в газетах. Шукають.
"Плівки Мельниченка", сором і мерзота.
Голоси, "до відрази ідентичні натуральним Кучмі, Кравченку (МВС), Деркачу-старшому (СБУ), Азарову (Податкова), Литвину (АП)". Дрібні інтриги, наклепи на тлі великого розподілу сфер, непомірне почуття власної важливості, мат-перемат, але то таке, сам можу, а найгірше - гросмейстерський тупняк, як з життя жуків.
Кучма, Кучма, Кучма, відмазки фігурантів крізь криво натягнутий покерфейс.
Знаходять без голови. Упізнають за непрямими ознаками. Якась скотиняча принизлива метушня із зразками для ДНК-аналізу.
Беззвучно плаче Леся Гонгадзе і чергова міліцейська балаканина. Мирослава Гонгадзе з малими дітьми їде звідси.
"Україна без Кучми", спочатку навіть разом з комуністами, які, як завжди знайшли потім ну дуже трушний привід підіграти владі.
Наметове містечко на Майдані, ті ж дорослі студенти, що і в 1990 зробили "Революцію на граніті".
Мітинги, походи, відчуття, що ось-ось країна різко покращає.
Україна на передових статтях усіх світових видань.
Різко виникла ідея реконструкції Майдану, паркан спочатку тільки з одного боку, а потім і з обох: без проєкту, без нічого, просто щоб зігнати намети.
Намети на Хрещатику, від Майдану і до Бессарабки по непарній стороні. Дуже багато киян співчувають та допомагають. Коменданти містечка Луценко і Філіндаш (соціалісти). В одному наметі можуть жити націоналіст, соціаліст і комуніст. Багато овчини в одязі, специфічний запах.
Ляшко - редактор дуже непоганої газети "Свобода", а Луценко - "Грані +", яким раз по раз відмовляють друкарні, а тиражі -виловлюють.
Наближається Новий рік, суд забороняє намети "щоб не заважали святкувати" (приблизно така мотивація). Предтеча "йолки". Судилися далі, в 2002 році Верховний це рішення по написаній мною скарзі скасував.
Розгін, без мордобою, просто дуже швидка зачистка з "лёгким винтиловом". Найбільший шок - мєнт волочить по тротуару прапор, як брудну ганчірку, кидає, комунальник замітає прапор в совок (здається, потрапило в телевізор). І це дає паскудненьке таке, тепленьке, як свіжа сеча паралітика, почуття безсилля.
Хвилин через 20 знаходимо під бордюром фото Георгія, купленим в аптеці пластиром ліпимо до тумби ліхтаря на розі з Городецького, кладемо дві квітки. Відчуваємо себе трохи партизанами. Мєнти поглядають люто, але фізично не реагують.
Новий рік, потім якось відразу весна, дуже холодні 7-9 березня, після якого відразу +16.
А 9 березня сутички з міліцією навколо парку Шевченка (вінок ще цей кучмин розтерзаний, якусь тітку потім додумалися за це судити). Чемерису мєнт дав кийком по голові ні за що, ні про що. Камені, палиці, хитання огорожі - в порівнянні з 2014 тепер майже дитячі ігри. Але я дивлюся на це чужими очима, з відрядження.
Дивні "антифашистські" заяви Кучми, Юща і Плюща (цим ще не раз згадають, як сподівалися, що хоча би прем'єр підтримає).
Тотальна зачистка УНСО, розгром їх штабу, суд в кінотеатрі "Загреб". Зовсім інша, глибоко вагітна Монтян, і її неабияка бійка з мєнтами, які не дали передати записку підзахисному.
Десь там же відставка і переслідування Юлі, зняття Юща "за досягнуті успіхи" по волі олігархату і руками парламенту, який з цього дрібного олігархату здебільшого і складається.
10 років Незалежності, нашвидкоруч наполовину дороблений Майдан, колона ця імперська з золотом, Кучма в "авіаторах", нова синя форма міліції (можемо не впізнати?). І особлива чорна à la группенфюрер у Кравченка на трибуні.
Потім в пам'яті це все перетікає у парламентські 2002 року. "За ЄдУ", спікера Литвина з енної спроби, що в контексті "плівок" і долі Гії особливо огидно. А там вже і казна-звідки взявся Янукович, і Помаранчева революція ...
Окремо: суддя Василенко порушує проти Кучми кримінальну справу за вбивство і ще по десятьом статтям. Верховний справу закриває "ну ніззя ж, імунітет", довга дискусія про момент початку кримінального переслідування.
Кілька років поспіль (звичайно, при Кучмі ще - та й потім) у складчину з Мішею Свистовичем нагадуємо, що 16 вересня - страшний день. Велике "ГІЯ" свічками в стаканчиках на Майдані.
Кравченко застрелився (ага, двома пострілами в голову).
Дивним чином зберігся Пукач. Не менш дивним чином його знаходять і віддають під суд. Якісь офіцери з "ескадрону смерті" ну дуже вчасно вмирають у вʼязницях.
Замовників назвати, а точніше - тицьнути пальцем ніхто процесуально не наважився. Хіба що пустили тему (для віджиму і підпорядкування, звичайно) при ранньому Януковичу.
Зло так і залишилося до кінця не покараним, але, саме того не бажаючи, дуже змінило всіх нас.
Здається, вийшло так, що Гія (або ім'я його?) дав в результаті суспільству і зачатки політичної огиди, і початкову волю до протидії злу, і більше демократії, і зовсім іншу свободу слова, і в цілому - багато-багато передумов до руху вперед, до прогресу.
І виявився після смерті набагато сильнішим своїх убивць, в помислах і на ділі. На відміну від них, він - не тінь минулого, він - надійний міст, перекинутий в теперішнє. Без нього ми б ще довго блукали в сутінках тоталітарного постбандитизму. Досить глянути на деяких сусідів. А можливо, ми просто краще зрозуміли ідею моста.
Чи це парадокс символу, який навіть через 20 років вперто не сприймається мальованим?
Спасибі, Гіє, спасибі за все це!
