Сто років бою біля Чорного Острова

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

У перших числах липня 1920 р. радянська 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва Віталія Примакова прорвала позиції польської 6-ї армії в районі Бара, після чого пішла в рейд по глибоких тилах польсько-українського угруповання.

Дивізія попрямувала на Проскурів, де тоді знаходився штаб 6-ї армії та вищі органи державного й військового управління УНР, зокрема сам Головний Отаман та український Генеральний штаб. Несподівана поява ворожої кінноти спричинила їхню швидку евакуацію з Проскурова до Волочиська.

Однак не всім вдалося щасливо дістатися до нового місця призначення. Уранці 6 липня поблизу станції Чорний Острів на підірваному ворогом містку зійшов з рейок потяг, у якому їхали працівники 1-го Генерал-квартирмейстерства українського Генштабу разом зі своїм начальником полковником Євгеном Мишковським.

Полковник Євген Мишковський
Полковник Євген Мишковський

Зав'язався запеклий бій, один з учасників якого, сотник Василь Чабанівський, залишив його детальний опис:

"Ворог відкрив кулеметний вогонь по потягу. Зараз же було наказано всім зі зброєю зібратись і зайняти позицію біля потяга з тим, щоб боронити його до підходу підмоги. Усі старшини і козаки як українські, так і польські зараз же розібрали зброю і набої, згуртувались біля потяга і зайняли позицію: праве і ліве крило для забезпечення несподіваного нападу з боків, а центр під командою полковника Мєшковського перейшов у наступ у напрямі на Чорний Острів й було захопив його.

Полковник Мишковський персонально керував лавою, тримався надзвичайно відважно і під шаленим ворожим вогнем, не жалуючи життя, підбадьорюючи старшин і козаків, бадьоро йшов вперед, але був поранений у ногу в самому Чорному Острові на переправі; через декілька хвилин після поранення в ногу полковник Мишковський був поранений удруге в ліву руку. У той час, коли полковник Мишковський був поранений, більшовики були підсилені новими частинами…

Полковник Мишковський був винесений з-під вогню до нашого потяга, де йому було зроблено перев'язку в присутності його дружини. Зараз же було передано в Проскурів в штаб 6-ї армії, аби вислали авто або санпотяг. Тим часом ворог відкрив вогонь з батареї, обстрілюючи як потяг, так і наші лави частим вогнем…

Тим часом на нашому лівому крилі з боку села Педоси ворожа кіннота почала гуртуватись з очевидною метою напасти на потяг і нас прижати до болота. Польська компанія в 40 чоловік, що підійшла, була настільки стомлена, що не змогла перейти в наступ. Полковник Тютюнник, який лишився за полковника Мишковського, наказав відходити на лінію села Грузевиця, а поранених вивезти на підводах.

З трудом удалось перевантажити на підводи поранених, уже тоді, коли потяг обстрілювався кулеметним вогнем. У цю хвилю підійшов санітарний потяг і забрав поранених. Тоді всім було наказано полковником Тютюнником лишити потяг і відходити на Проскурів. Більшовики не переслідували нас, а наткнулись на потяг і розграбували його, їм допомогли селяни.

Полковник Мишковський санпотягом був вивезений до Проскурова, де йому була зроблена санітарна поміч і перев'язка. Через деякий час його перенесено у вагон штабу 6-ї армії. Генерал-квартирмейстерство теж помістилося в потязі штабу 6-ї армії. Бронепотяг "Кармелюк", висланий під Чорний Острів разом з польським відділом розігнали більшовиків і селян".

Попри всі зусилля лікарів, врятувати життя полковника Євгена Мишковського не вдалося. 9 липня від отриманих поранень він помер у Тернополі й був похований на місцевому Микулинецькому цвинтарі (його могила збереглася до сьогодні).

Могила полковника Євгена Мишковського
Могила полковника Євгена Мишковського

Полковник Євген Мєшковський, якого у 1921 р. посмертно було підвищено в генерала-хорунжого, став найстаршим за рангом і посадою українським військовим начальником, що загинув у бою під час кампанії 1920 р.

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич.

У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає. Принаймні я її не знайшов (може погано шукав).

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.