Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

 

В українській армії був начальником штабу І-го галицького корпусу. Під час походу УГА на Київ – шефом штабу II-го корпусу (саме цей корпус "взяв" Київ 31 серпня 1919 року).

Був теж певний час начальником оперативного відділу Начальної Команди Галицької армії. Українці надали йому черговий військовий ступінь – отамана (майора).

"З відомих мені воєнних подвигів Льонера в нашій армії згадаю врятування ІІ Галицького Корпуса перед цілковитим знищенням літом 1919 р. на Волині… армія Котовського вдарила на нас з-заду коло Житомира, а від півночі напирала головна сила большевиків. Якби не притомність ума і здібність Льонера, наш ІІ Корпус був би тоді знищений" - так згадував його один із ветеранів УГА.

Ф.Льонер оперативно встиг стягнути свій корпус, розтягнений на великих просторах, та не піддався ворогу. "Ще довго потому… большевицькі висщі коменданти, б[увші] царські офіцири, питали за Льонером, бо хотіли йому особисто по ґратулювати за його велику справність".

 

У 1921 році одружився з українською націоналісткою Іреною Вахнянин (1898-1978), подругою розвідниці УВО Ольги Басараб. З групою Генерала Кравса перейшов Карпати у Чехо-Словаччину. Кілька років працював у Військовій канцелярії Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, що розміщувалась у Відні.

"Мову нашу опанував дуже скоро, хоч не мав часу її вчитися. У штабі говорив по-німецьки із-за технічних висловів, а зі стрільцями все по-українськи. Знав також англійську і французьку мови. Притім був начитаний. Інтересувався новими творами письменства і мистецтва, але найбільше любив свій військовий фах".

У 1930-х роках працював у Москві – військовим аташе Австрії, відтак Великонімеччини (Третього Райху). Під час Другої світової війни був офіцером штабу 4-го повітряного флоту Люфтваффе, створеного у Відні.

Автор спогадів про українську визвольну боротьбу (у 1924 році став членом оргкомітету із написання історії УГА), які спалив перед приходом радянської армії до Відня у 1945 році.

У 1946-1951 роках Ф.Льонер знову працює у Міністерстві закордонних справ Австрії. Тепер вже військовим аташе у Німеччині.

Помер у Відні 24 грудня 1954 року (досі у енциклопедичних довідках подавався лише рік, до того ж помилковий – 1956). Саме за датою і місцем смерті вдалось відшукати його поховання.

Вихованець львівського Пласту Тарас Піняжко, тепер – віденський архітектор, буквально за кілька годин розшукав могилу (керуючись отриманою від мене інформацією).

 

Могила Ф.Льонера в стадії ліквідації із 1999 року (не проплачена). Поховання знаходиться на Мацлайнсдорфському лютеранському цвинтарі, що у 10-й дільниці Відня. У цій же могилі упокоєна також й дружина – Ірина Вахнянин. (координати могили на гуглмапс)



Для врятування поховання українського офіцера і його родини просимо звертатись на адресу Пласту у Австрії: Ukrainischer Pfadfinderbund in Österreich PLAST, Fred Zinnemann Platz 2/1/19, 1030 Wien, Österreich Austria. Електронна пошта: plast.in.austria@gmail.com. Сторінка в Інтернеті: www.plast.or.at.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.

Аліна Михайлова : Новій армії - нові ритуали. Без алкоголю

Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.

Віталій Яремчук: Чи заважає тягар історії українсько-польському порозумінню?

Рефлексії з приводу «Другого польсько-українського Комюніке».