Станція Гнівань: як не сталась найбільша залізнична катастрофа в історії України
7 червня 1991 року могло стати чорним днем в історії залізничного транспорту України. Якби не професіоналізм, винахідливість і, скажемо чесно, героїзм працівників станції Гнівань рахунок жертв залізничної катастрофи міг іти якщо не на сотні, то на десятки…
На початку липня 1991 року ми із мамою їхали до Києва фірмовим потягом "Львів" № 91/92 (у ті часи він іще курсував через Тернопіль та Жмеринку). З низки причин потяг цей сильно запізнювався (приблизно на 2 години). Тому коли він підходив до станції Гнівань був уже світанок.
Потяг стишив хід. Локомотив дав протяжний гудок. Із вікна я, тоді 12-річний хлопець, побачив купи розсипаного вугілля, понівечені вантажні вагони і платформи, розкидані бетонні шпали та бетонні опори… Мама запитала у провідниці, що тут сталося… Та відповіла: "Велика аварія… Могла бути і більша…".
Деталі історії, яка відбулася двадцять дев'ять років тому я довідався уже в середині 2010-х років від ветерана-залізничника Володимира Колотовкіна.
На світанку 7 червня 1991 року, о 6 годині 05 хвилин, на станцію Жмеринка Південно-Західної залізниці прибув вантажний потяг, який складався із 45-х вагонів, навантажених кам'яним вугіллям.
Як було встановлено розслідуванням, чергова по станції Жмеринка Валентина Кіряєва дала вказівку сигналісту станції Жмеринка Марії Мазур закріпити склад трьома гальмівними башмаками.
Через 10 хвилин після цього, машиніст локомотива, що привіз вугільний склад отримав вказівку на відчепленння. Оглядачі вагонів В.С. Малаховський та Б.М. Шполяр почали проводити огляд вагонів.
Сталося так, що сигналіст Марія Мазур наказ про встановлення гальмівних башмаківа чомусь проігнорувала.
Колія від Жмеринки в сторону Вінниці має ухил в сторону долини Південного Бугу. Розгальмовані вагони із вугіллям помалу рушили в сторону Вінниці. На щастя, рух некерованих вагонів побачили оглядачі Малаховський і Шполяр. Останній повідомив, про це чергову по станції Валентину Кіряєву.
Вона, в свою чергу, повідомила свою колегу – чергову по станції Браїлів Козловську. Станція Браїлів була наступною після Жмеринки в сторону Вінниці. Відстань між Браїловом та Жмеринкою – 7 кілометрів. Свідком руху некерованих вагонів став також машиніст маневрового тепловозу Чистяк.
Про інцидент він повідомив складача та викликав чергову по станції Валентину Кіряєву... Загалом про те, що вагони із вугіллям "втікають" зі станції, окрім Кіряєвої знали станційний диспетчер Войтов, складач Кузьмич та чергові станції Жмеринка Слободян і Сєрова.
Персонал станції Жмеринка розгубився, тому забув, що є вловлюючий тупик. Отож, інцидент міг закінчитися просто сходом із рейок групи вагонів на малій швидкості. Так само невдалою виявилася спроба надіслати для перехоплення некерованого складу тепловоз...
На станції Браїлів на момент отримання інформації про рух некерованого вугільного складу знаходився пасажирський потяг № 625 Київ - Могилів-Подільський. Він, вочевидь, рухався із значним запізненням, оскільки за розкладом мав давно пройти Жмеринку і проходив станцію Браїлів по 1-й колії. 3-тя і 4-та колія були зайняті вантажними потягами без локомотивів.
На 2-гу колію мав незабаром прибути швидкий потяг №36 Одеса - Київ. Чергова по станції Браїлів Козловська швидко відправляє пасажирський поїзд № 625 із першої колії. Стрілки переводяться за ним таким чином, щоб склад із некерованих вагонів із вугіллям пройшов по 1-й колії. Складач Воловод отримав наказ встановити на 1-й колії гальмівні башмаки - вугільний склад намагалися перехопити в Браїлові...
О 7 годині ранку склад із некерованих вагонів із вугіллям на великій швидкості пройшов станцію Браїлів. Персонал станції не зміг нічого вдіяти: складач не встиг встановити башмаки і чергова по станції Козловська повідомила диспетчеру Жмеринського відділення Пажетновій про ситуацію.
Повідомлення про інцидент від пані Козловської отримав також персонал станцій Гнівань, Тюшки та Вінниця. Після повідомлення чергової по станції Браїлів спрацювала система оповіщення. Чергова по станції Гнівань Ковальська довідалася про некерований склад о 07:02 ...
В той самий час, зі сторони Вінниці в сторону Жмеринки рухався швидкий міжнародний поїзд № 9 Москва – Белград. Цей потяг без зупинки пройшов станцію Гнівань і рухався на швидкості понад 50 кілометрів на годину в сторону Жмеринки.
Як виявилося, пасажирський потяг йшов по тій самій колії, по якій набираючи швидкість неслися некеровані вагони із вугіллям! Їх швидкість складала біля 100 кілометрів на годину. Результати зіткнення були б фатальними, адже у поїзді № 9 було біля 900 пасажирів!
О 07:03 локомотивна бригада, яка вела потяг № 9 Москва–Белград отримала вказівку від чергової по станції Гнівань Ковальської застосувати екстрене гальмування. Помічник машиніста мав виставити гальмівні башмаки перед пасажирським складом.
Башмаків на електровозі не виявилося. Тож машиніст приймає рішення - заднім ходом повернутися на станцію Гнівань на 1-шу колію. Чергова Ковальська погоджує це рішення. Завдяки професіоналізму машиніста В.Н. Руднєва і його помічника В.В. Пасічнюка, потяг № 9 заднім ходом пройшов біля 2-х кілометрів і зупинився на станційній платформі.
На другій колії запланували "перехопити" некерований склад. Диспетчер Жмеринського відділення Пажетнова і чергова по станції Гнівань Ковальська приймають рішення – зупиняти некерований склад в Гнівані – "перехоплення" в Тюшках було занадто ризикованим.
Що могло б статися, якби потяг із вугіллям дійшов до станції Вінниця навіть не хочеться думати. Для зупинки некерованого складу із вугіллям на 2-ій головній колії складач поїздів Клоноз мав встановити гальмівні башмаки.
На станції Гнівань зранку 7 червня 1991 року знаходився маневровий локомотив ЧМЕ3-2805 (локомотивне депо "Жмеринка", машиніст В.І. Савченко) із вантажем залізобетонних шпал і опор – продукцією місцевого комбінату спецзалізобетону (5 вагонів).
Цей склад теж мав взять у "перехопленні" некерованого вантажного потяга. Складач Клоноз саме знаходився на тепловозі ЧМЕ3-2805. Він зіскочив із локомотива із башмаками, а машиніст Савченко повів помалу свій склад під рампу. Не дивлячись на величезний ризик і складач Клоноз і машиніст Савченко виконують вказівку чергової по станції З. П. Ковальської....
О 07:09 некерований вантажний потяг із вугіллям на величезній швидкості влетів на станцію Гнівань. Перший вагон некерованого складу не вписався на величезній швидкості у стрілку і перекинувся. Всі наступні вагони слідують за ним.
Утворюється величезний "завал" із металу та вугілля, який змітає все навколо. По інерції "завал" рухається вперед, змітаючи все навколо… Машиністу Савченко вдається виплигнути із тепловоза… А за мить тепловоз і п'ять вагонів були розчавлені і зім'яті вагонами потягу із вугіллям…
На жаль, у катастрофі таки був загиблий – це був складач Володимир Клоноз, який встиг встановити гальмівні башмаки на другій головній колії, але не встиг відбігти від "завалу" вагонів…
Результати залізничної катастрофи наступні: зруйновано біля 300 метрів колії, 500 метрів контактних мереж, 5 стрілочних переводів. Повністю був зруйнований маневровий тепловоз і 47 вантажних вагонів: 42 вагони потягу із вугіллям і 5 вагонів потягу із залізобетонними конструкціями. Загальні збитки від катастрофи склали 1,3 млн. рублів в цінах 1991 року.
Кажуть, що у багатьох пасажирів потягу № 9 Москва – Белград сталися нервові зриви та істерики від побаченого. Але пасажири були врятовані! За це вони дякували черговій по станції Ковальській, машиністу Савченко і, на жаль, загиблому укладачу Клонозу.
Про залізничну катастрофу на станції Гнівань Південно-Західної залізниці нині широкому загалу відомо дуже мало.
На станції Гнівань встановлений скромний пам'ятний знак Володимиру Клонозу, який загинув, рятуючи інших
