Навіщо глум над Бабиним Яром?

На історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле

Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Фото зі сторінки національного заповідника

Почнемо не з концепту. Я твердо переконаний, що на історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле. Так, вони можуть вносити пожертви в українські проєкти, але не впливати на їхній зміст. І ті українці, які толерують схожі проєкти і легітимізують їх чинять глибоко аморально.

Тепер що до концепту. Будь-який музей, а особливо сучасний наративний музей створюється з метою розказати історію. Історія про Бабин Яр трагічна. Наші діти і в Україні, і всюди в світі повинні зробити все, щоб такі трагедії більше не повторювалися.

Це була б мета музею у будь-якій демократичній європейській країні. Музей повинен доступно і глибоко розказати історію того, що відбувалося в Києві та й всюди у Європі під час Другої Світової війни. Нацисти людей вбивали лише через те, що вони були євреями, ромами, хворими чи українськими націоналістами.

Раніше це чинив ленінсько-сталінський режим, який аж до війни був союзником режиму гітлерівського. Мета музею розказати правду про жертв, їхніх вбивць, пояснити, чому так відбулося і вшанувати пам'ять загиблих. Концепт такого музею пишеться так, як сценарій художнього фільму.

А сценарії бувають хорошими чи поганими. Людина потрапляє у простір музею і переживає подорожуючи ним розповідь про певний період. Це документальна розповідь з фокусуванням на окремих долях чи подіях. Так, широко використовуються мультимедіа, відео, аудіо, навіть запахи чи відчуття трави під ногами, коли це потрібно.

Але це історія про трагедію жертв, коли говоримо про Бабин Яр. У російсько-олігархічному проєкті Хржановського про жертв ні слова. Вони згадуються, але проєкт не про них. Жертвами і катами навіщось мають стати відвідувачі.

Так як у його проєкті "Дау. Наташа" нічого про Ландау. Ім'я фізика стало лише приводом для піару молодого російського хлопця, який за десятки мільйонів російських грошей експериментував у Харкові.

Так і десятки тисяч жертв Бабиного Яру для російських олігархів привід принизити українців, а для художнього керівника заробити на власних абсурдних психологічних експериментах. Бо концепт не про жертв, а про ці експерименти. Автор концепту мав би, як виглядає піти вчитися у медичний університет, щоб потім експериментувати у психіатричній лікарні.

До чого тут Бабин Яр? Я розумію історика Карела Беркгофа ( хоча не погоджувався з ним у деяких історичних трактуваннях ), який з критикою покинув проєкт. Я не розумію членів наглядової ради, які там ще залишаються.

Навіщо? Щоб дозволяти глумитися з пам'яті жертв молодим експериментаторам, які не вміють відчувати чужий біль, нічого не знають ні про нього, ні про історію, ні про музейну справу, ні про Україну? Українська держава і українське суспільство зобов'язані припинити ці аморальні спекуляції на пам'яті жертв.

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?