Готуй нових борців, Холодний Яре!
Саме такими були останні слова Василя Чучупака – головного отамана Холодного Яру. Ці терени, чимось подібні до Карпат, були «непохитним та невблаганним ворогом» для більшовиків, одним з найбільш центрів опору російським окупантам. Василь Чучупак загинув у бою з більшовиками на хуторі Кресельці, неподалік від Мотронинського монастиря. Донедавна історики не знали точної дати цього бою.
Подробиці останнього бою Василя Чучупака детально описав Юрій Горліс-Горський у романі "Холодний Яр з цікавою приміткою в передмові: "може й кому придасться":
"Увечері збираємося на хуторі. Прийшов Ханенко, Гриб, Семен і Олекса Чучупаки, два кіннотники з тих, що були на Кресельцях. Вияснюється, як все сталося.
Червона кіннота несподівано виїхала з лісу перед самими Кресельцями. Побачивши осідланих коней і вартового козака, кинулася оточувати лісничівку. Козак дав постріл.
Вискочивши з хати, всі кинулися до коней. Василь Чучупака, сівши на Зірку, розігнав з ручного кулемета ворожу лаву з одного боку і кинувся нагору в корчі, крикнувши, щоб останні розбігалися не купою.
Одночасно вискочили Пономаренко, Ханенко, Олекса та Семен Чучупаки і козаки. Петро Чучупака, Солонько і Гриб кинулися виводити своїх коней із стайні.
Височенна Солонькова кобила зачепилася сідлом у дверях і притисла разом й Солонька. Петро був у стайні. Гриб, покинувши коня, виліз поміж ногами кобили на двір в мент, коли на подвір'я в'їжджали ворожі кіннотники, і вискочив на мого Абрека (кінь Юрія Горліс-Горського – прим. Ю. М.), який виніс його майже з рук, проніс під стрілами через розгублену ворожу лаву і за хвилину випередив тих, що вирвалися раніше.
Червоні кинулися наздоганяти по корчах. Їх на скоку стримували отаман з люїса і дехто стрілами з карабінів. Вже на горі Зірка (кобила Василя Чучупака – прим Ю. М.), почувши іржання ворожих коней, знатурилася і потягла назад до ворога.
Отаман боровся з нею, аж поки його не оточили. Люїс, видно, затявся ще раніше. Допомогти йому ніхто не міг, бо, тікаючи, всі розсипалися і за кожним зокрема гналося чоловік 10-15.
Побачивши, що втекти вже не вдасться отаман пустив собі кулю в скрань з револьвера. Перед тим крикнув так, що чули останні: "Готуй, нових борців, Холодний Яре!" Солонька і Петра Чучупаку піймали в стайні. Останні всі вирятувалися…".
Залишивши детальний опис бою, Юрій Горліс-Горський не зазначив його точної дати. Чому? Він писав про це в передмові:
"Коли я ще готовив "Холодний Яр" до друку, то мені радили це зробити у формі історичної монографії. Та для цього перш за все бракує дат, які позабувалися, а часом чоловік просто не знав, який день був під час тієї чи іншої події".
Це й дало привід дослідникам тривалий час емоційно дискутувати стосовно дати загибелі Василя Чучупака.
Найбільш вірогідною датою довгий час вважали 12 квітня 1920 року. Бо вона згадувалася в спогадах мельничанського вчителя Григорія Мироненка, який описав події в Мельниках в 1920 році.
Не ставив під сумнів цю дату і Роман Коваль - відомий дослідник та популяризатор історії Холодного Яру. Саме тому щороку в квітні в Холодному Яру та біля пам'ятника, встановленого на місці останнього бою Василя Чучупака, відбуваються традиційні заходи, присвячені вшануванню пам'яті повстанців Холодного Яру.
Про дату 12 квітня 1920 року згадував мешканець Мельників Олександр Макарюк. Тривалий час саме ця версія була безальтернативною, хоча й мала викликати великі сумніви в уважного дослідника.
Чому? Бо, наприклад, Юрко Тютюнник в книзі "Зимовий похід 1919 - 1920" подав іншу версію:
"На чолі повстанчої організації Холодного Яру стає сотник Чучупака. Був то видатний та енергійний керівник; можна було надіятись, що Чучупаці вдасться стати в центрі цілого повстанчого руху, але він загинув у березні 1920 року.
Проданий провокатором і оточений з усіх боків росіянами, уже поранений, Чучупака убив себе із револьвера, щоби не віддатись до полону".
В полон потрапив його брат, Петро Чучупак – начальник штабу, якого піддали катуванню та розстріляли. Дивно, що тривалий час ця версія не використовувалася дослідниками.
Першим до неї привернув харківський історик Сергій Лунін, якому вдалося знайти цікаві деталі операції з ліквідації більшовиками холодноярського штабу.
Про її результати в березні 1920 р. писала більшовицька преса. Зокрема, 24 березня 1920 р., у "Вістях" Київського губревкому було надруковано таку інформацію:
"18 березня полк однієї із дивізій у районі Чигирин-Холодний Яр спіймав і розстріляв відомого бандита-петлюрівця Чучупака і 12 чоловік його штабу".
Можливо, це й дало підстави Юрку Тютюннику, який у той момент з армією Першого Зимового походу перебував поблизу Холодного Яру, назвати датою загибелі Василя Чучупака саме березень 1920 року.
Отже, після вдалої засідки більшовикам вдалося ліквідувати командний склад Холодноярської республіки: Василя Чучупака (отаман), Петра Чучупака (начальник штабу), Павла Солонька (мав значний військовий досвід).
Червоні частини, які виконали це завдання встигли безкарно залишити Холодний Яр, про що з відчаєм згадував Юрій Горліс-Горський:
"Стаємо перед загадкою: як потрапила ця кіннота до Мельників і заскочила несподівано наших на Кресельцях? Звідки довідалася, що єдиний шлях до відступу – це непомітна для немісцевого доріжка? І що ця доріжка веде на шлях, яким можна потрапити до своїх на той бік Тясмина".
З різних джерел відомо, що вдалій операції з ліквідації штабу Холодного Яру посприяли селяни Мельників, які мали земельні конфлікти з отаманами Чучупаками.
Вони повідомили більшовиків, що в Креселецькому лісництві в хаті лісника перебувають чучупаківці. Більшовицькі частини скористалися цією інформацію та успішно уникли засідки з боку холодноярців.
Називають різні прізвища зрадників. Юрій Горліс-Горський писав, що це були Фєдька Пєсков та Сидір Гунявий. Григорій Мироненко – вчитель з Мельників, який залишив спогади про ці події називав інше прізвище.
Ці втрати значно послабили холодноярців. Протягом тривалої боротьби їм дуже бракувало людей із військовим досвідом та організаційними здібностями.
Виходило, що Сергію Луніну вдалося встановити точну дату загибелі Василя Чучупака – 18 березня 1920 року.
Для перевірки своєї версії він використав навіть метереологічні архівні дані. Він звернув увагу на згадки в романі "Холодний Яр" про те, що напередодні смерті Василя Чучупаки повстанці з Креселецького лісництва до Медведівки і назад їздили саньми.
Сергій Лунін перевірив дані метереологічної станції за березень 1920 року. 18 березня 1920 року температура коливалася від + 0, 2 до + 3,6, а 12 квітня 1920 року – від + 5,8 до + 16,5 С. Виглядало логічним, що за такої погоди, в середині квітня саньми вже ніхто не користувався.
Здавалося, що Сергій Лунін навів потужні аргументи з використанням різних джерел на користь своєї версії про смерть Василя Чучупака в березні 1920 року. А згадка Юрія Горліс-Горського про те, що
"під кінець лютого набігла звістка, що між Черкасами і Смілою з'явилася в значній кількости червоні частини, які пересуваються в нашому напрямку…
Більшість тих червоних частин прибула щойно з Московщини і в місцевих обставинах орієнтується зовсім слабо" є помилкою автора, про яку він попереджав у передмові.
Однак, в травні 2019 року Олександру Солодару, відомому досліднику визвольних змагань, пощастило натрапити на унікальну знахідку.
Михайло Лебедович, священик Покровської церкви с. Мельники, записав дату смерті Василя Степановича Чучупака в метричній книзі 19 лютого 1920 року.
Також зберігся напис, що 21 лютого 1920 року тіло вбитого отамана священику передав командир чи комісар 63 Гороховецького полку. Того ж дня отамана поховали.
Юрій Горліс-Горський, який був учасником поховання, згадував: "отамана поховали на цвинтарі – на горі. Ховали увечері без стрілів, без пісень, без промов. Понуро мовчала озброєна юрба, і в тій мовчанці відчувалася велична, грізна обітниця помсти".
Отже, точна дата останнього бою Василя Чучупака встановлена. Це – 19 лютого 1920 року. Жодних підстав не довіряти надійному джерелу - запису в церковній метричній книзі села Мельників - немає.
