Вічна актуальність історичних текстів

Публіцистичні тексти істориків мають кілька життєвих циклів. Спочатку вони є попередження читачам про близьку загрозу. Потім у такому тексті читачі шукають розради. Пізніше – це зразок «пропаганди». А коли історія повернеться колом – стає виявом «інформаційного спротиву». Тексти, написані істориками, говорять більше про самих авторів, а не минуле.

 
фото ілюстративне

Історичні тексти часто більше розповідають про своїх авторів, ніж про предмет їхнього дослідження. Тому будь-яка історична робота має шанс актуалізуватися у різні часи, кожного разу з новим суспільним значенням.

І залежить це радше не від теми та об'єкту дослідження, а від акцентів, розставлених автором, та закладених у них асоціацій із сучасністю.

Припустімо, рік тому був написаний текст, у якому історик намагався проілюструвати загрози політики популізму прикладом 100-річної давнини. Чи дійсно тоді ця загроза була найстрашнішою? Сумнівно.

Але важливіше те, що автор відчуває її сьогодні й намагається попередити своє оточення за допомогою доступних йому засобів – історичних прикладів. Тому цей текст був актуальний як попередження.

За рік політична ситуація змінилася. Тепер цей самий текст актуальний як напучення. Історикові не вдалося вберегти співвітчизників від хвилі популізму, але досвід з минулого століття можна використати для нейтралізації її наслідків.

Популісти тепер при владі, але суспільство може їх контролювати, в чому також може зарадити добре поданий історичний приклад.

Припустімо, популістам все ж вдасться побудувати авторитарний режим. Тоді цей самий текст набуде нової актуальності як зразок "ворожої пропаганди".

Нові дослідники-ревізіоністи оголосять його брехливим перекрученням історичних реалій та доведуть, що його автор був псевдонауковцем і виконував завдання ворогів з дискредитації світлих ідей популізму.

Чи це змінить долі героїв тексту? Звісно ні. Але важливіша доля дослідника і тих, хто під впливом ревізіоністів сприйматиме його роботи у новому світлі.

Ще за кількадесят років політична ситуація знову різко зміниться. Популізм офіційно засудять разом із усіма його прихильниками – і почнеться нова ревізія історії та історичних досліджень.

Тоді цей самий текст стане актуальним як зразок інформаційного спротиву.

Наш науковець стане відомим дисидентом, до його поглядів на події уже 150-річної давнини взоруватимуться провідні громадські й політичні діячі. Їхніми героями стануть борці з популістичною загрозою початку минулого століття.

Але не з пошани до тих борців, а скоріше з поваги до відомого історика, який ще за півстоліття до того був написав таке мудре актуальне попередження.

Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...