Чому Вернадський? Візіонер, вчений і українець

Учора Національний банк України оголосив про випуск банкноти 1000 гривень. Останні роки чутки про неї доволі активно циркулювали в суспільстві, і особливо багато версій стосувалося питання, хто буде зображений на ній. Виявилося – Володимир Вернадський.

Чому саме він? 75 років тому Володимир Вернадський не тільки описав світ, у якому ми живемо сьогодні, а й передбачив майбутні обрії розвитку людства.

Ми навіть не задумуємося над тим, у якому дивовижному світі живемо, – крихітному острівці життя в Космосі. Верхня межа біосфери простягається лише на 85 км над поверхнею Землі. Нижня межа біосфери проникла на 8 км вглиб Землі.

У 1934 році Володимир Вернадський дав назву цій області існування живих організмів на нашій планеті – «біосфера». І українець був одним із перших науковців, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, у якому усі процеси пов’язані між собою.

Ба більше, він передбачив і потужний вплив людини на біосферу та її перетворення під цим впливом у «ноосферу». У 1944 році вийшла його робота «Декілька слів про ноосферу», де людство він описував як могутню геологічну силу, яка здатна на «…перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого».

Вернадський сподівався, що ноосфера стане цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії. Утім, зазначив: «У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде вживати свій розум і свою працю на самовинищення».

Вернадський не міг у 1944 році написати інакше: не було іншої можливості за радянського часу бачити майбутнє, як не «світлим, комуністичним». І вчений не міг не написати про загрозу самознищення людини у розпал Другої світової війни.

У наш час людство не тільки усвідомило свій потужний вплив на біосферу, а й драматичним чином відчуває його наслідки.

Те, що все взаємопов’язано на нашій планеті, раніше за відсутності єдиного інформаційного простору було не так очевидно. Наприклад, лише у 1920 році вдалося з’ясувати причину «року без літа» в Європі й Північній Америці у 1816-му – виверження вулкану на індонезійському острові Сумбава в Індійському океані.

Сьогодні ж людство живе у невпинному процесі всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації… Дивовижно, але Володимир Вернадський помер за 16 років до того, як слово «глобалізація» вперше було зафіксоване в англомовному словнику, а Юрій Гагарін полетів у Космос.

Але, між іншим, вчений яскраво і пророчо описав те, яким є Земля із Космосу: «Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторним в інших небесних тілах являється нам Лик Землі – її зображення в Космосі, що вимальовується зовні, з боку, з глибини безмежного небесного простору. У Лику Землі проявляється поверхня нашої планети – біосфера, зовнішня оболонка, що відділяє її від космічного середовища».

Нині у світі набули поширення ідеї спіральної динаміки Грейвза та його учнів Дона Бека і Крістофера Кована про поетапний розвиток людства. Згідно з цією теорією, один із найвищих щаблів поступу людської цивілізації займає бірюзовий рівень, який характеризується увагою до глобальної динаміки і до дій на макрорівні.

Особливо відзначається важливість екологічності процесів, а світ сприймається як єдиний, динамічний організм, який володіє колективним розумом.

Вернадський ще 75 років тому писав, що навіть незначні порухи людської думки не зникають безслідно, але залишають назавжди свій слід на просторах ноосфери. Ця думка була суголосна ідеї про «колективне несвідоме» іншого великого вченого-психіатра, сучасника Вернадського – Карла Юнга.

А сьогодні світові вчені розглядають найвищий рівень існування людства таким, у якому визнається, що енергія й інформація цілком пронизують атмосферу Землі. Де унікальне «Я» – невід’ємна частина більшого цілого, зв’язана з іншими в єдині екосистеми.

І серед вчених, здатних осягнути і передбачити цей глобальний, всепланетарний рівень, – Мак Лухан, Ганді, Кен Вілберн, Теяр де Шарден і українець Володимир Вернадський.

Тож в особі Володимира Вернадського Україна отримала вченого, який мислив на століття вперед у масштабах планети. І водночас – вченого зі світовим ім’ям.

Вчений зі світовим ім’ям

Сьогодні Володимира Вернадського порівнюють із вченими міжнародного масштабу, яким вдалося не лише зробити внесок у наукову думку, а й змінити її напрямок – із Ісааком Ньютоном, Чарльзом Дарвіном та Альбертом Ейнштейном.

Межі одного наукового напряму були б затісними для нього. Вернадський по праву належить до когорти «вчених-енциклопедистів». Здійснив відкриття у щонайменше 12 галузях науки в кристалографії, геології, радіогеології, метеоритиці, палеонтології, ґрунтознавстві, біогеохімії, мінералогії, геохімії, біології, а також філософії та історії.

Деякі напрямки науки він сам і започаткував: біогеохімію, геохімію та ядерну геологію.

У 1918 році Володимира Вернадського було обрано першим президентом Всеукраїнської академії наук. На цій посаді та пізніше як ректор Таврійського університету він проявив себе не тільки як талановитий вчений, а й блискучий організатор наукового процесу.

Коли кілька років по тому він доповідав у Парижі про результати роботи та проведені дослідження у 1918-1919 роках, то його промова викликала сенсацію.

Між іншим, вчений все життя тісно підтримував наукові зв’язки зі світовою наукою та нерідко читав лекції французькою, німецькою, англійською мовами. Ще у 1888 році стажувався в Італії, Німеччині, Австрії, Франції, Англії, Швейцарії. Працював в європейських хімічних, кристалографічних лабораторіях, виступав на Лондонському геологічному конгресі.

У 1922-1926 роках на запрошення Сорбонни читав лекції з геохімії у Празі та Парижі, а також проводив дослідження у Франції у лабораторії Кюрі.

Був обраний членом-кореспондентом Британської асоціації розвитку наук. Коли ж на теренах колишньої Російської імперії більшовики встановили свою владу, Британська асоціація розвитку наук пропонувала Вернадському разом із сім'єю перебратися в Англії, але вчений відмовився.

Символічно, що зараз ім’я вченого носить не тільки Національна бібліотека України, а й крайній рубіж наукових досліджень – українська антарктична станція, а також космічне тіло – астероїд 2809.

Володимир Вернадський і Україна

Учений зі світовим ім’ям, який мислив себе у масштабах планети, добре знав своє коріння. Рід батька походив від литовського шляхтича Верни, що бився на боці Богдана Хмельницького у війні 1648–1654 років. Мати Володимира Вернадського належала до української шляхти.

Для Вернадського Шевченко, Куліш, Костомаров і Максимович – не були забронзовілими історичними постатями з підручника чи Вікіпедії, як для наших сучасників. А – добрими знайомими його батька, який охоче ділився спогадами із сином. Одне літо хлопець навіть жив у садибі Григорія Квітки-Основ'яненка.

Тому «українське питання» хвилювало і «боліло». Так, у 15 років Володимир Вернадський писав: «Страшенно утискають українців. Драгоманову навіть в Австрії не дозволили видавати газету українською мовою. У Росії зовсім заборонено друкувати книжки моєю рідною мовою. На канікулах я з усією ретельністю візьмуся за неї. У Києві, коли в якомусь домі побачать портрет Шевченка, то його відбирають».

У 17 років майбутній вчений напише свій перший вірш про Україну. Здавалося б – це вияв юнацького максималізму чи романтизму. Але у 1988 році вперше було опубліковано статтю Володимира Вернадського «Українське питання і російська громадськість», яку він, наймовірніше, написав у 1915 році, вже у зрілому віці.

Державна незалежність України у 1905 році здавалася для сучасників фантастикою. Утім, Володимир Вернадський чітко пише, що українці і росіяни – різні народи, а ментальність українців і культура тяжіють до Західної Європи та «ладу народного життя, перейнятого духом демократизму».

Незгоду між українцями і російською владою Володимир Вернадський пояснював «централістським прагненням останньої»: «За своєю суттю ця політика великоруського національного централізму була, таким чином, не менш сепаратистською, аніж підозрюваний у сепаратизмі український рух; тільки офіційний сепаратизм був великоруським і схилявся до перетворення величезної, багатомовної і багатокультурної держави в нівельовану за великоруським зразком країну, великої Росії — у Великоросію».

Рецепт співжиття двох народів, на думку вченого, – простий: росіяни повинні визнати за українцями право на власну культуру і мову.

Проживши більшу частину свого життя у Москві і Петербурзі, Володимир Вернадський сам усвідомлював власний брак доброго знання української мови. 5 квітня 1918 року у щоденнику писав, що під час прогулянок із донькою Ніночкою, намагається говорити українською: «Я відрізняюсь від своїх політичних однодумців тим, що вважаю відродження української мови дуже великим позитивним явищем».

У Петербурзі Володимира Вернадського називали «Упертий українець, собі на умі». Утім, повернувшись до України у вирі революційних подій 1917 року, вчений був заскочений зненацька тим, як далеко українці пішли у творенні політичної нації.

Тому до спроб творення української держави ставився інколи скептично, а як ідеаліст і гуманіст продовжував сподіватися на мирне співіснування у майбутньому й взаємний розвиток російської і української культур у «вільній, демократичній» Росії.

Водночас, мислення вченого вирізнялося державницьким підходом. Тому, коли створювалася Академія наук, писав у листі до Міністра народної освіти Миколи Василенка: «Передусім необхідно створити гарно облаштоване відділення української мови, літератури і історії і ті відділи інститутів, які пов’язані з практично важливими для держави інтересами».

14 листопада цього року Національна академія наук України відсвяткує 101 річницю. Її створенню, розвитку та збереженню у перші роки існування завдячуємо саме Володимиру Вернадському. Також велика спадщина науковця і великого українця продовжує розвиватися у працях вчених усього світу.

Адже, як писав Вернадський, «Царство моїх ідей попереду».