"Нашому великому ворогові". Історія Червоного барона

Історія Манфреда фон Ріхтгофена або просто Червоного барона найкращого та найрезультативнішого аса і безперечно найвідомішого льотчика Першої світової почалася 2 травня 1892 року дворянському роді Ріхтгофен в місті Бреслау (Вроцлав).

Це, а також фізичні здібності, Манфред з дитинства не злазив з коня, володів прекрасним зором і чудово стріляв, визначило і його подальшу долю. Навчання в кадетському корпусі і служба в 1-му Західнопруському батальйоні Уланського полку.

Відомості про початок війни він зустрів з радістю, і спочатку ніби трохи повоював, а потім в 1915 німецьке командування розформувало відділи кавалеристів-прикордонників (в одному з таких Ріхтгофен якраз служив), а молодого хлопця посадили на телефон, а також навантажили інтендантською роботою.

В травні він пише начальству жорстку телеграмму про те , що "пішов на війну не для того, щоб реквізувати сир і яйця". До його бажання прислухаються і переводять у ВВС Німеччини.

Перший політ в якості спостерігача Манфред не оцінив. «Мій шолом сповз, шарф розмотався, жилет виявився розстебнутий. Загалом, я відчував себе дуже некомфортно».

Але після посадки Ріхтгофен відмовився вилазити з аероплана і прямо в ньому чекав повторного вильоту. Кілька місяців барон літав в якості спостерігача, а перший іспит з управління літаком Манфред завалив.

Далі його відправили на Російський фронт, де він був бомбардувальником. Цю частину кар’єри він характеризував так : "Росіяни ненавидять льотчиків і вбивають будь-якого що потрапив їм у руки. Це єдина небезпека для льотчиків в Росії, так як авіації там майже нема".

Далі, як завжди, випадкова зустріч з Бельке, який на той час був всім відомим бо мав 18 збитих літаків, стає для нього доленосною. Бельке відвідував базу в Ковелі (так-так Червоний барон служив у Ковелі, а в його книзі "Червоний винищувач" є розповідь про бомбардування Маневичів, Волинської області), де служив фон Ріхтгофен і запрошує честолюбивого льотчика-винищувача в свою ескадрилью Jasta 2.

Через 72 години фон Ріхтгофен вже їде на Західний фронт в 2-гу винищувальну ескадрилью. Вже 17 вересня 1916 він отримує першу підтверджену перемогу. А вже 4 січня 1917 таких перемог в нього 16! Нагороджений орденом "Червоного орла" та призначений командиром винищувальної ескадрильї Jasta 11.

Ріхтгофен вирішує пофарбувати деякі частини своєї машини в червоний колір, частково для того, щоб свої наземні війська легко пізнавали його в повітрі і не стріляли по ньому. Також вважають, що він вибрав червоний колір через те, що він був кольором його підрозділу уланської кавалерії.

Вчинок Ріхтгофена породив цілий ряд традицій: кожен аероплан його ескадрильї теж був пофарбований в червоний колір (але в розфарбуванні обов'язково були присутні й інші кольори – тільки командир ескадрильї, «червоний барон» фон Ріхтгофен літав на червоній машині без інших додаткових кольорів), а пізніше англійські льотчики стали фарбувати ніс своїх машин в червоний колір, висловлюючи тим самим свій намір підбити «червоного барона».

Англійці також створили спеціальну ескадрилью для того, щоб збити «червоного барона» - так звана «антиріхтгофенська ескадрилья», або «антиріхтгофенський клуб». Невдало.

Ріхтгофен був талановитим керівником. Керуючи Jasta 11, він перетворив до цього невдалу частину в одну із найкращих на Західному фронті. Він розробив систему знаків, якими обмінювався зі своїми пілотами в повітрі, завдяки чому дії 11-ї ескадрильї відрізнялися неймовірною злагодженістю, за яку вона і була названа «Літаючий цирк Ріхтгофена».

Протягом 6 місяців на його рахунку опинилося ще 40 збитих літаків. У липні 1917 року Червоний Барон був важко поранений під час бою з двомісним англійським літаком. Одна з куль зачепила голову, але, незважаючи на серйозну рану, йому вдалося посадити свій триплан на нейтральній території.

Манфреда, вже непритомного, дістали з розбитого літака німецькі санітари. Знадобилося кілька операцій, щоб витягти всі осколки кістки з голови льотчика. Перший час лікарі боялися, що Ріхтгофен, частково втратив зір, і ніколи його не відновить.

Вже за кілька тижнів він втікає з лікарні і продовжує польоти, але з часу поранення його стануть непокоїти сильні головні болі. До цього моменту Ріхтгофен став чимось на зразок національної ікони. Але Червоний Барон став втомлюватися від своєї популярності і з більшим задоволенням проводив вільний час з улюбленим собакою Моріцем, аніж з людьми.

Здавалося, що не тільки оточуючі, але й сам Манфред фон Ріхтгофен увірував в свою винятковість і безсмертність. Він поводився гордовито. 

Станом на 20 квітня 1918 року особистий рахунок пілота дійшов до 80 збитих літаків. А вже 21 квітня 1918 року, Барон переслідував біплан, яким керував молодий канадський пілот Вілфрид Мей.

Це був один з перших вильотів канадця, за його спогадами він так перелякався, що став смикати рулі хаотично і це врятувало йому життя літак поводився непередбачувано, ззаду на іншому літаку підоспів друг Мея капітан Рой Браун.

Ріхтгофен зробив грубу помилку, від якої сам намагався уберегти початківців: знизився так, що потрапив в зону досяжності вогню з землі. До сих пір невідомо, як досвідчений льотчик, міг так проколотися.

Деякі військові дослідники вважають, що виною тому було поранення Ріхтгофена, наслідки якого позначилися на його концентрації. Інші бачать причину у «військовому неврозі», що проявляється в тому, що складні маневри продумуються до найдрібніших деталей, а елементарні правила забуваються.

Суперечки про те, хто саме завдав смертельну рану, тривають до сьогоднішнього дня. Але всетаки більшість дослідників сходяться в тому, що Барон був вбитий з землі з зенітного кулемета.

Легендарний червоний триплан був розпиляний на сувеніри австралійськими солдатами протягом двох годин.

Похорони Манфреда фон Ріхтгофена (Червоного Барона) - відбулися на наступний день, 22 квітня, на кладовищі французького села Бертанле. Вони відрізнялися усією можливою пишністю, яка тільки може бути, коли ховаєш одного з найзапекліших своїх ворогів.

Труну несли шість льотчиків-союзників, всі в чині капітана, а решта присутні на похоронах підрозділу віддали честь мертвому герою.

Під час служби з сусідніх гарнізонів надходили вінки, перетягнуті стрічкою з написом «Нашому великому ворогові».

Живи швидко – помри молодим, Червоному барону було 25 років.