Козацький цвинтар у Шестірні занепадає

Хочу підняти питання про козацькі могили, що розташовуються на старовинному цвинтарі поблизу села Шестірня Широківського району Січеславської області.

Хочу підняти питання про козацькі могили, що розташовуються на старовинному цвинтарі поблизу села Шестірня Широківського району Січеславської області.

Село походить від зимівника козака Шестірні Інгульської паланки на березі річки Інгулець. У цих зимівниках залишалися доживати віку старі козаки після руйнації Січі, а молоді разом з військом вирушили за Дунай, де утворили Задунайську Січ.

Завдяки небайдужим людям у 90-х роках минулого століття вдалося підняти і відновити кам'яні хрести на двох могилах славних запорожців на цвинтарі в Шестірні й прочитати, хто похований у них.

Відповідно до реєстру Запорозького війська 1756 року, який був опублікований за архівами Кубанського війська у 1997 році, вдалося встановити поховання курінного отамана Дядьківського куреня Андрія Кичкіна (саме він похований у Шестірні).

 Могила Андрія Кичкіна, козака Дядьківського куреня. Усі фото - автора. 

Дядьківський курінь – це особливий підрозділ в структурі Січі. Козаки цього куреня виконували особливі завдання: поштова кореспонденція, супровід послів тощо.

Могили, як виявляється, потрібні тільки для реєстрації. Таким чином, вони, начебто, перебувають під охороною закону, а далі що…?

 

По цвинтарю випасають корови місцевих жителів, залишаючи послід. Повна байдужість місцевої влади. До цього святого місця важко дістатися, бо дороги погані, щоб вклонитися і віддати шану славним козакам.

Так ми маємо пам'ятку, яка може прославити нашу славну Січеславську область і Широківський район.

 

Як свідчить Борис Грінченко, який побував до революції в Шестірні, "на сільському ж цвинтарі на двох хрестах вирізані надписи, на першому:

"1784 году мѢсяца Априля 21 дня приставился рабъ БожійѢ Иванъ великій, полтавського куриня полковый Отаманъ", а на другому: 1785 году іюня 37 дня ЗдѢшь почивает рабъ Божый Андрей КнукѢнь Дядькивского куриня козакъ, поживе лѢтъ рк (120)".

До речі, козацькі поховання на цвинтарі в Шестірні належать до найстаріших в області. Зокрема, за інформацією відомого дніпровського краєзнавця, журналіста, письменника Миколи Чабана, могила Івана Сірка в Капулівці датується 1680 роком, могила старого козака Мартюка в селі Дніпрова Кам’янка Верхньодніпровського району – 1748 роком.

 

А потім своє чільне місце посідають могили козацького цвинтаря в Шестірні.

Крім уже згаданих, на кам’яних хрестах можна прочитати такі надписи: "В 1784 годам-ца априля 21 дня представился раб Божий ИванЖукін Полтавского куреня полковой атаман", "В 1787 году іюня 27 дня здесь почиває раб Божий Андрей Кичкин куреня Дядковского козак".

Звертаюся до всіх небайдужих: будь ласка, не дайте знищити нашу історію, треба пробудити нашу владу зараз. Прийшов час віддати шану нашим славним запорожцям.

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.