Як декомунізувати Артема і врятувати Кавалерідзе

Вести мову про скульптуру Кавалерідзе у Святогірську, пам’ятник Артему, потрібно фахово і враховуваючи три фактори: мистецький, ідеологічний і технологічний.

Вести мову про скульптуру Кавалерідзе у Святогірську, пам’ятник Артему, потрібно фахово і враховуваючи три фактори: мистецький, ідеологічний і технологічний.

З мистецької точки зору ця скульптура в багатьох аспектах є унікальною. На сьогодні це є найвищий у Європі об’єкт у стилі кубізму – 22 метри у висоту, а з постаментом – усі 28. І водночас це найважча бетонна скульптура у світі – понад 800 тонн.

У таких масштабах аналогів у світі не існує, це треба розуміти. До того ж, це робота Івана Кавалерідзе, достатньо сильної фігури в українському культурному просторі. ЮНЕСКО назвало митця "українським Мікеланджело".

"Історична правда" публікує цей матеріал з люб’язного дозволу автора та редакції "Радіо Свобода".

Якщо ж оцінювати пам’ятник Артему з ідеологічної точки зору, то він є яскравим відображенням тогочасної хвилі творення фейкових кумирів.

Ми пам’ятаємо, яким потужним був культ нових богів соціалістичної ери: Стаханова, Паші Ангеліної, і Артем теж із цієї низки. Це була ідеологія Луначарського і Горького – творення нової комуністичної релігії. Це була одна із форм існування Радянського режиму.

Для Кавалерідзе ж це була лише нагода створити щось геніальне, скульптуру небаченого масштабу, і він цією нагодою скористався. А те, що політичні хвилі в той час (а це був 1927 рік) піднесли на гребінь саме цей образ, це вже не його вина.

Якщо придивитися об’єктивно, то цей монумент ні портретно, ні антропологічно не має нічого спільного з реальним образом більшовика Артема. Це абсолютно кубічна річ, за реалістичними канонами вона досить формальна і далека від дійсності. А з точки зору мистецтва – це унікальний витвір.

 "Пам’ятник Артему" – назва пам’ятника, встановленого на Лисій горі, на правому березі річки Сіверський Донець. Пам’ятник споруджено в 1927 році на честь більшовика Федора Сергєєва (Артема). Автор пам’ятника – скульптор Іван Кавалерідзе

І ще я хочу дещо пояснити тим, хто вимагає негайного демонтажу скульптури. Вони навіть не уявляють, наскільки цей пам’ятник унікальний і з технологічної точки зору. Це – залізобетонна конструкція, настільки надійно вмонтована в скелю, що демонтувати її неможливо жодним чином.

Кавалерідзе у той час зумів знайти фахівців, що мали власні секрети і свою технологію, яка на сьогодні втрачена.

Це не пам’ятник Щорсу в Києві, який можливо (і слід) демонтувати і перенести на територію музею. І не "Батьківщина-Мати", зі щита якої, хай і непросто, але можна зняти радянський герб. Тут все набагато складніше.

Скульптура Кавалерідзе не переміщується, не зрізується і його неможливо ліквідувати жодним чином. Можна хіба що підірвати пам’ятник разом зі скелею, спричинивши невеликий землетрус.

А тепер давайте запитаємо самі себе: чи слід так зробити? Пам’ятник Кавалерідзе розташований не в місті, не в населеному пункті, а на незаселеній території, він органічно вписується в ландшафт.

 Свято-Успенська Святогірська лавра – православний чоловічий монастир у Святогірську (Донецька область). А на горі височіє пам'ятник більшовику Федору Сергєєву (Артему). Автор пам’ятника – скульптор Іван Кавалерідзе

Згідно закону про декомунізацію – ця скульптура належить до винятків, а саме як пам’ятка мистецтва національного значення, розташована на території державного історико-культурного заповідника, що має спеціальний статус, та є частиною Музейного фонду України.

Але не залишати ж все, як є! Там слід створити цілий комплекс, пояснюючи людям суть більшовицької пропаганди, отой механізм творення фейкових кумирів, який лежав у основі радянської ідеології. Це матиме і свій виховний момент, і стане своєрідним запобіжником від повернення минулого. Це, на мою думку, буде вирішенням багатьох проблем.

Мудрим рішенням буде зберегти для нащадків правдиву пам’ять про своє минуле і про своїх геніальних митців, знявши з них ідеологічну полуду радянщини. Власне, це і буде декомунізація, якої ми всі так потребуємо. Кон’юнктурний Артем відійде в минуле, геніальний Кавалерідзе залишиться із нашими нащадками.

Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.