Szczerbiec "Made in China". Кому у Польщі заважало"здобуття" Києва Болеславом Хоробрим
Нещодавно депутат Європарламенту від правлячої у Польщі партії "Право і справедливість" Ришард Чарнецький дозволив собі на профілі в Twitter недружній випад на адресу України. Приводом став 1000-літній ювілей "здобуття" Києва Болеславом Хоробрим.
Нещодавно депутат Європарламенту від правлячої у Польщі партії "Право і справедливість" Ришард Чарнецький дозволив собі на профілі в Twitter недружній випад на адресу України. Приводом став 1000-літній ювілей "здобуття" Києва Болеславом Хоробрим – польським князем, а пізніше першим польським королем.
"Кому це заважало?" - написав депутат.
Однак про те, чим усе закінчилося, пан Чарнецький – до речі, історик за освітою, випускник Вроцлавського університету – промовчав.
Больку, фас!
Похід Болеслава на Київ був епізодом родинного сутяжництва за руський трон між двома Рюриковичами: Ярославом і Святополком.
Польський князь виступив на боці свого зятя Святополка.
І тут варто зупинитися на деяких обставинах, пов’язаних із ситуацією навколо руського престолонаслідування на початку ХІ ст.
 |
|
Депутат Європарламенту, політик правлячої у Польщі партії "Право і справедливість" Ришард Чарнецький написав на Твіттері: "Сьогодні минає 1000 років від дня, коли польський князь, а пізніше король Блеслав Хоробрий здобув Київ. І кому це перешкоджало?" |
Насамперед, походження Святополка. Воно досі залишається дискусійним. Перший Новгородський літопис нібито визнає його законним сином Володимира Великого. Те ж саме можна сказати про хроніку Тітмара Мерзебурзького. Принаймні якихось деталей, що стверджували би протилежне, у жодному з двох згаданих джерел не повідомляється.
Натомість "Повість временних літ", а слідом за нею і Ян Длугош, повідомляють, що коли Володимир вбив свого брата Ярополка, то взяв у якості "трофея" його дружину, котра нібито вже була вагітною Святополком. Цим, мовляв, і пояснюється нелюбов Володимира до Святополка.
Якщо прийняти версію від "Повісті…", то стає зрозуміло, що справа тут не стільки в "родинній честі", скільки в тому, хто мав успадкувати руський трон. Адже Святополк виявлявся спадкоємцем законного шлюбу його діда, князя Святослава Завойовника!
Володимир же, як відомо з тієї ж "Повісті…", народився від позашлюбного зв’язку Святослава зі слов’янкою.
І хоча серед вікінгів (а саме вони тривалий час складали давньоруську військову і княжу еліту) позашлюбні діти конунгів мали рівні права із законними й могли отримати непогані перспективи, у черзі на трон вони не були першими.
"Бастардам" доводилося доходити рівних прав за допомогою меча. Що власне Володимир і робив.
Святополк же, як нащадок Ярополка (якщо він справді ним був), тобто законного сина Святослава, мав кращі шанси на великокняжу владу, у порівнянні з байстрюком Володимиром і його нащадками. У тому числі з Ярославом – сином Володимира і полоцької княжни Рогнеди.
Інша справа, що Ярослав виявився в підсумку сильнішим.
Святополк був одружений на незнаній на ім’я доньці Болеслава. І саме до свого тестя звернувся Святополк після поразки від Ярослава в 1016 році під Любечем.
Родинний обов’язок перетворював таким чином Болеслава у "цербера на підхваті" для зятя.
Зрештою, нічого оригінального – то була типова практика в середньовічній Європі.
У нашому випадку варто додати, що Болеславу, окрім підтримки родича, йшлося про повернення "Червенських міст".
На цей уламок почилого в бозі Великоморавського князівства іще в кінці Х століття однаково облизувалися Русь і Польща. Тільки Володимир Святославович виявився в цьому випадку спритнішим від польського Мєшка.
Болеславу успішно скористався шансом. І родинний обов’язок – треба визнати – теж виконав добросовісно. Причому аж занадто. Бо надмірна старанність зрештою зашкодила його ж людям.
"Київська різанина"
В липні 1018 року Святополк вирушає з Польщі, куди він втік після поразки під Любечем, на Русь у компанії свого тестя.
Цього разу фортуна повернулася до Ярослава якимсь менш привітним місцем, ніж обличчя.
У битві на річці Буг (вважається, що це сталося під Грубешовим) влітку 1018 року (за іншими оцінками – між липнем і груднем того ж року) він був розбитий об’єднаними русько-польськими силами і втік до Новгороду.
І тут ми підходимо до питання, котре так цікавить пана Ришарда Чарнецького – "Кому це заважало?"
Насамперед, це почало заважати самому Святополку.
 |
|
Ян Матейко намалював майже усі ключові події польського національного історичного міфу. Так художник уявляв "здобуття" Болеславом Хоробрим Києва. Проблема в тому, що Болеслав, меч-Щербець і Золоті Ворота не були сучасниками. Коли Болеслав у війшов у Київ, ані Щербеця, ані Золотих Воріт просто не існувало в природі
|
Як стверджує "Повість…", він і так не був надто популярним серед киян, "прикормлених" Володимиром. Причому в прямому сенсі прикормленим – хлібосольні учти хрестителя Русі в Києві й донині є легендою.
А тут іще Болеслав і його люди, котрі забули, що їх, власне кажучи, лише наймали для виконання певного фронту робіт і стали грабувати місто.
Зрозумівши, що така "інтернаціональна допомога" починає виходити боком. Святополк, як повідомляє ПВЛ, дає команду: "Скільки є поляків по містах, побивайте їх". І схоже, що киянам двічі повторювати було не треба...
Хроніки, щоправда, замовчують деталі цієї події. Достеменно відомо лише одне: Болеслав мусив тікати з Києва. Щоправда, утік вдало: прихопивши з Києва різні скарби, Ярославових сестер (як стверджує Ян Длугош – Предславу і Мстиславу) і тлуми полонених.
"Червенські міста" теж залишилися за польським князем.
Хто "розвів" Хороброго?
З початком перебування Болеслава Хороброго в Києві пов’язана розтиражована легенда, котра вперше фіксується в хроніці Галла Аноніма.
Згідно з нею, перед тріумфальним в’їздом до Києва, польський князь вгатив мечем по Золотих воротах.
Ця символічна дія мала означати підкорення міста – хоча бою за Київ, тобто штурму і облоги як таких, не було (принаймні в хроніках про це не згадується).
А відтак повідомлення про "здобуття" Києва Болеславом – це той випадок, коли Ришард Чарнецький видає бажане за дійсне і дещо перебільшує діяння самого Болеслава, котрий, як повідомляє той же Галл Анонім, увійшов до міста без бою.
У версії легенди, що її наводить "Великопольська хроніка", внаслідок удару, від меча відколовся уламок і лезо пощербилося. Звідти, мовляв, і походить коронаційний меч польських королів, як і його назва – "Щербець" (Szczerbiec).
Легенда щодо "Щербця" давно спростована.
 |
|
"Щербець" зберігається у зброярні Вавельського замку у Кракові ФОТО: Wiki |
По-перше, на момент в’їзду Болеслава до Києва Золоті ворота ще не були збудовані. Відтак бити Болеславу мечем не було об що.
По-друге, сам "Щербець", за припущеннями різних польських вчених (від Маріана Морельовського до Анджея Надольського), був виготовлений від сили не раніше кінця ХІІ – першої половин XIІІ ст.
Попри це, міф про "Щербець" живіший від усіх живих і служить джерелом національної гордості для досить міфологізованої свідомості середньостатистичного польського обивателя.
Однак, якщо вдуматися, цей міф мав би радше стати підставою для кпинів і насмішок.
Судіть самі: князь Болеслав фактично їде на війну з бракованим виробом тодішньої металургійної промисловості!
Тобто у цілого голови держави (князь хоча й не король, статус нижче, але все ж таки не хрін з бугра) в руках зброя a la "made in China" або "контрабандного товару з Малої Арнаутської"!
І якщо оцінювати ситуацію з суто раціональної позиції, то тут, на наш погляд, мало би йтися не про національну гордість. Набагато цікавішим є питання, хто ж "розвів" князя Болеслава на неліквідну продукцію якогось західноєвропейського коваля.
Уточнимо, що в даному випадку ми розглядаємо не реальний факт, котрий невідомо чи насправді мав місце, а суто фрагмент "Великопольської хроніки", що фіксує легенду.
Акція "Рось"
Болеслав Хоробрий помер у 1030 році. Через рік, як повідомляє "Повість временних літ", князь київський Ярослав і чернігівський Мстислав відвоювали Червенські міста, взявши багато полонених.
Після того, як князі поділили полон між собою, Ярослав поселив "своїх" поляків по берегах річки Рось – правої притоки Дніпра (територія сучасних Вінницької, Київської та Черкаської областей, а також частково Житомирської). "Там вони живуть і досі", - пише автор "Повісті…"
От власне чим для них і обернулася перемога Болеслава Хороброго – примусовою депортацією з рідних земель (хоча і в якості полонених).
І це ще одна відповідь на запитання Ришарда Чарнецького.
Ніхто не ангел…
Зрозуміло, що на цьому історія не завершилася. І руські, і польські князі й надалі вирішували свої родинні справи силою зброї. А особливо коли династії Рюриковичів і Пястів з’єдналися після шлюбу князя Болеслава Кривоустого зі Збиславою Святополківною (хоча й до того були такі випадки). Нащадками від цього шлюбу є руський король Данило і польський Казимир Великий.
І поляки, і русини – предки українців були як загарбниками, так і оборонцями, хтось більшою мірою, хтось меншою... Львів був узятий Казимиром Великим, але перед тим Люблін за часів короля Льва Даниловича був частиною Руського королівства, котре у нас досі сором’язливо називають "Галицько-Волинським князівством".
Одним словом, усі хороші. І кожній стороні є що пригадати іншій. Але коли це роблять політики, байдуже чи з польського чи з українського боку – стає гидко. І тішить те, що знайшлися поляки, котрі негативно відреагували на недоречну іронію Чарнецького.
 |
|
Зображення "Щербеця" біля труни ідеолога польського націоналізму Романа Дмовського. "Щербець" - популярний символ польських ультраправих у 1930-х... |
 |
|
... і сьогоднішніх ультраправих, які надихаються тоталітарною естетикою 1930-40-х років. Багатотисячні марші ультраправих у теперішній Польщі проходять під знаменами із стилізованим зображенням руки з мечем. Здогадайтеся, що то за меч?
|
Нинішні правлячі "правдолюбні" кола Польщі, до яких належить і Ришард Чарнецький, воліють дуже вибірково пам’ятати польську історію і інструменталізувати її для мобілізації свого не дуже освіченого електорату.
Навіщо? Щоб відволікти обивателя від скандалів з Конституційним та Верховними судами і від санкцій Європарламенту, які запроваджуються проти Польщі через "реформу" судівництва. Щоб відволікти від ганебного провалу, коли низку правок до закону про Інститут національної пам’яті прийшлося скасувати під натиском Держдепу США. Для цього дуже добре помахати яким-небудь мечиком.
Читайте також:
У Польщі відсвяткують пeрeмогу над військом Ярослава Мудрого
