Вшанування Бабиного Яру: промова 1966 року та 50 років по тому

Офіційне вшанування 75-ї річниці масових убивств, учинених нацистами у Бабиному Яру у Києві, відбудеться у столиці України 23–29 вересня. "Українсько-єврейська зустріч" ("Ukrainian Jewish Encounter", скорочено — UJE) — канадська благодійна організація, що співпрацює зі Світовим єврейським конгресом, урядом України й іншими українськими, єврейськими та діаспорними структурами, виступить організатором низки громадських заходів у пам'ять про ці події.

Сонячної київської днини, 29 вересня 1966 року, український письменник і дисидент Іван Дзюба звернувся до громади у кількасот людей, що зібралася довкола нього.

"Я хочу сказати кілька слів — одну тисячну частину з того, про що я сьогодні думаю і що мені хотілося б тут сказати, — мовив він до присутніх. — Я хочу звернутися до вас як до людей — як до своїх братів по людству. Я хочу звернутися до вас, євреїв, як українець — як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів".

Іван Дзюба

Очікується, що пан Дзюба повернеться через п’ятдест років на те саме місце, де було проголошено його промову, аби взяти участь у вшанувальній церемонії біля яру у місті Києві, що відоме для кожного мешканця під простою назвою "Бабин Яр".

Саме тут, у лісистій місцевості столиці України, мало місце одне з найбільших масових убивств Другої світової війни, вчинених нацистами: протягом двох днів — 28–29 вересня 1941 року — було розстріляно майже 34 тисячі київських євреїв.

Бабин Яр і Київ восени 1941 року (кольорові ФОТО)

Протягом наступних двох років німецької окупації Києва у цьому ж яру нацисти продовжували знищувати представників тих народів, яких вважали шкідливими. До числа жертв належали українці, цигани, радянські військовополонені та інші. І все-таки, з приблизно 100 тисяч загиблих у Бабиному Яру, понад дві третини були євреї.

Бабин Яр є найвагомішим символом того, що протягом останніх років прийнято називати "Голокостом від куль". Між 1941 і 1945 роками близько 1,5 мільйони українських євреїв було планомірно розстріляно у полях і ярах по всій місцевості, що становить сучасну Україну. Через свою епохальну значущість Бабин Яр зберігся у колективній пам'яті українців — попри те, що спочатку німці, а потім і радянська влада намагалися знищити всі сліди злочину.

В ознаменування 75-ї річниці Бабиного Яру президент України Петро Порошенко ініціював серію державних вшанувальних заходів. Крім того, заплановано низку неурядових вшанувальних заходів.

"Українсько-Єврейська Зустріч"

Громадські заходи, організовані UJE, включають молодіжну конференцію для 200 молодих осіб з України, США, Канади, Ізраїлю та Європи з тижневою програмою, присвяченою Бабиному Яру та Голокосту, із акцентом на історичній обізнаності, взаємній повазі до спадку предків, а також громадянській відповідальності; симпозіум щодо Бабиного Яру як символу Голокосту; та вшанувальний концерт, що включатиме роботи Макса Бруха, Євгена Станковича та Йоганнеса Брамса.

UJE також виступила організатором міжнародного конкурсу ландшафтного дизайну (він завершився нещодавно), мета якого — зробити перший крок у трансформуванні Бабиного Яру, що наразі вважається зоною відпочинку, на меморіальний парк, що вшанує пам'ять про тих, хто загинув і похований там.

Радянський меморіал жертвам нацистського окупаційного режиму у Києві. Фото Марічки Федущак

Серед дотичних заходів: виставка "Втрата. Спомин про Бабин Яр, що наразі проходить у "PinchukArtCentre" та включає твори сучасних художників Кристіана Болтанського, Берлінде Де Бройкере та Дженні Гольцер; серія кінопоказів та виставка документальної фотографії, котрі пройдуть у Києві протягом вшанувального тижня.

У своїй промові 1966 року пан Дзюба говорив не тільки про значимість пам'яті, а й про багато факторів, що призвели до Бабиного Яру: "Цю трагедію приніс нашим народам фашизм. Однак не треба забувати, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів — але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру".

У ті далекі дні 1966 року він закликав українців заглянути глибше, побачити подібність між двома народами та віддати належне єврейським діячам, які мають коріння на українських землях.

Меморіал єврейським жертвам Бабиного Яру. Фото Марічки Федущак

Дзюба висловив сором з приводу антисемітизму, який досі бачив серед представників свого народу, і висловив побажання, щоб і євреї проявили розуміння та терпимість. "Як українцеві, мені соромно, що і серед моєї нації — як і серед інших націй — є антисемітизм, є ті ганебні, негідні людськості явища, які звуться антисемітизмом, — сказав він. — Ми, українці, повинні в своєму середовищі боротися з будь-якими проявами антисемітизму чи неповаги до єврея, нерозуміння єврейської проблеми. Ви, євреї, повинні в своєму середовищі боротися з тим, хто не поважає української людини, української культури, української мови, хто несправедливо вбачає в кожному українцеві прихованого антисеміта".

"Діалоги порозуміння. Українсько-єврейські взаємини"

У рамках вшанувального тижня пан Дзюба, якому нещодавно виповнилося 85 років, отримає Нагороду ім. митрополита Андрея Шептицького, яку Єврейська конфедерація України та UJE присуджують постаті з України, Ізраїлю або української чи єврейської діаспори за внесок у зміцнення українсько-єврейських взаємин. Попередніми лауреатами премії були голова ради директорів UJE Джеймс Темертей і український бізнесмен Віктор Пінчук.

Сьогодні, 75 років після трагедії Бабиного Яру, найважливішою ідеєю з промови пана Дзюби півстоліття тому перед присутніми у яру є засторога про небезпеку залишатися бездіяльними. "Є речі, — сказав він, — є трагедії, перед безмірністю яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання — велике мовчання тисяч людей. Може, і нам годилося б тут обійтися без слів і мовчки думати про одне й те ж. Однак мовчання багато говорить лише там – де все, що можна сказати – вже сказане. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано — тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи. Тому ми говоримо, і мусимо говорити, де можна й де не можна, використовуючи всяку з нагод, які трапляються нам так нечасто".

Оригінал статті в "Odessa Review".