Кремлівський спецназ учора й сьогодні. Порівняйте

Книга Алєксандра Ґоґуна "Неконвенциональная война. ГРУ и НКВД в тылу Вермахта", яку нещодавно видано в Києві, буде корисна як тим, хто прагне зрозуміти військову складову конфлікту на Донбасі, так і любителям заглибитися в радянську історію.

Читається вона напрочуд легко, оскільки являє собою живі розповіді безпосередніх учасників кривавих подій 1941-1944 років. Кожне з цих свідчень забезпечене коротким вступом і пояснене підсторінковим коментарем, що супроводжується витягами з архівних документів та наукових публікацій.

Незважаючи на те, що це - свідчення епохи, тобто саме джерела, а коментарі зважені, таку збірку вже неможливо видати в Росії. З початку 2014 року Другою світовою війною там заборонено займатися законодавчо.

Після того, як книгу Ґоґуна "Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы" було вилучено з публічного обігу тієї ж пріснопам'ятної "кримської весни", жодне видавництво не береться надрукувати будь-яку книгу опального автора.

Подібно коротким романам, перед нами проходять життя одинадцяти осіб, семеро з яких служили в роки війни в спецпідрозділах армійської розвідки (РУ-ГРУ і розвідка ВМФ), а четверо – в спецгрупах органів внутрішніх справ і державної безпеки (НКВС-НКДБ).

Займалися вони за лінією фронту не тільки розвідкою, а й тероризмом, диверсіями, убивством тих, кого вважали "зрадниками". А у вільний від виконання завдань час вдавалися до розборок або міжсобойчиків у дусі гедонізму.

Александр Гогун. "Неконвенциональная война. ГРУ и НКВД в тылу Вермахта". Обкладинка збірника усної історії, опублікованого видавництвом К.І.С. (Київ)

Російські читачі позбавлені можливості ознайомитися з тим, як навчали в перше півріччя війни спецпризначенців – за свідченням ветерана Дмитрія Дмитрієва – на триденних курсах, і відправляли в бій, якщо не на забій.

Як тут не згадати про рівень підготовки більшості "ополченців" гібридної армії РФ на Донбасі. Безґлузда смерть цих людей – на совісті кремлівських паліїв війни: як "полководців", так і пропагандистів.

Збіркa зацікавить знайомих як із радянською міфологією, так і вже з неосовєтською пропагандою - путінські пустобрехи знову підняли на щит недоброї пам'яті Зою Космодем'янську, що палила хати російських селян, аби "гнати німця на мороз". У книзі наведено розповідь Ніколая Разумцева, який служив з нею в одній спецгрупі.

Згадуючи про тактику випаленої землі, складно не натрапити на думку про жорстокі методи донбаських сепаратистів та їхніх російських кураторів. На щебінь перетворювалися цілі квартали - причому селищ, які не мали не те що особливого стратегічного, а й тактичного значення.

Крім спеців з Червоної армії та НКВС, війну поза лінією фронту організовували і партійні апаратники.

За свідченням колишнього радиста армійської розвідки Ніколая Єлисеєва, начальник Центрального штабу партизанського руху Пантелеймон Пономаренко лякав курсантів, розповідаючи всілякі страхіття, й одночасно патетично закликав віддано служити "Батьківщині".

Це нагадувало сварку високопоставленого путінського політрука Серґєя Кургіняна з командирами гібридної армії РФ, коли базікало намагалося вчити життя тих, хто знав про війну не з чуток.

Сварки між партизанами й емісарами спецслужб, зокрема вбивства одних партизанів іншими, знайшли своє місце в оповіданні диверсанта Владімира Прокофьєва. Але ж і "ліквідація" Мозгового або "Бетмена" - тільки верхівка того, про що відомо... Скільки бійців і командирів російських окупаційних сил полягли від рук "соратників" потайки?

Про те, що командувач їхної бригади був бабієм, а комісар розстріляв двох його коханок, що заразили командира венеричною хворобою, розповіла Ґоґунові Тетяна Марковська з Миргорода. Подивившись на "неспотворені інтелектом" обличчя "міністрів" багатостраждального Донбасу, теж можна припустити, що з розпустою в "Новоросії" все гаразд.

Найвищим, певно, пілотажем усної історії в цьому збірнику є свідчення Бориса Ґіндіна, що брав участь у бою за Стару Рафалівку в Рівненській області в жовтні 1943 року, коли червоні партизани вели війну проти УПА. В ході та після операції село було спалене, вбито десятки мирних жителів.

Вони спалили Стару Рафалівку. Ліворуч - командир розвідувального підрозділу Антон Бринський, Герой Радянського Союзу. Праворуч - капітан Борис Ґіндін. 1946 р.

Причому з публікацій інформант знав про те, що дослідникові відомий факт цієї сумної події. Порівняйте з тим, наскільки відверті в своїх розповідях вояки окупаційних утворень "ЛНР" і "ДНР".

Полковник у відставці Борис Ґіндін у XXI сторіччі

Розвідник флотської розвідки Ніколай Школенко був знайомий з Іваном Хитриченком - командиром Київського партизанського з'єднання ім. Хрущова. Це був зрадник - без жодних лапок - який двічі змінював господарів. Проти багатьох бойовиків гібридної армії РФ на Донбасі теж порушені кримінальні справи за фактом державної зради.

Хитриченко залишив по собі кривавий слід як на службі у Сталіна, так і на службі у Гітлера. Ім'я цього зухвалого упиря, що заживо і публічно спалював людей за звичаями середньовіччя, досі, незважаючи на "декомунізацію", носить київська середня школа №13.

Про те, що у відомій терористичній групі НКВД "Переможці (Победители)" вживався допінг, попередньо в тилу випробуваний на майбутніх бойовиках цього загону, свідчив Альберт Цессарський - лікар підрозділу, що прикривав недоброї слави диверсанта "Пуха" – Ніколая Кузнецова.

(До речі, розташоване поруч зі спаленою Старою Рафалівкою містечко енергетиків Кузнецовськ на Рівненщині нарешті отримало нагоду змінити ім'я - скажімо, повернути собі історичну назву Вараш [село, на місці якого було збудоване місто-супутник Рівненської АЕС - ІП])

У цьому світлі повідомлення про те, що бойовики так званих "ЛНР" і "ДНР" йдуть у бій, накачані наркотиками, переконливо демонструють спадкоємність.

Євгеній Телєгуєв - генерал КДБ у відставці - ветеран загону НКВД "Невловимі". В повоєнні роки сам став "ловцем" - займався боротьбою з "лісовими братами" в Латвії.

Зміна ролей силовиків у цих структурах є типовою - скажімо, міністр оборони "ДНР" Гіркін-Стрєлков свого часу придушував чеченський опір, а в 2014 році сам організував заколот. Та й у "зірки" путінського зомбоящика громадянина РФ "Мотороли" в послужному списку - тривалі відрядження на Північний Кавказ.

Дивлячись на розорений Донбас, можна згадати свідчення Євгенії Потапкіної про те, що на Волині від її групи українське населення з остраху просто тікало:

"Вот мы приходим – хутор пустой. А куры ходят. Ребята (поплічники Потапкіної - авт.), конечно, хватают куру, вот так её крутят, шею – и всё, и в повозку. Или вот погреб. Открыли погреб – а там масло вот такими головками лежит. Ясно – они заберут. Они же не хозяину приходили, говорили – "вот мы у тебя заберем" – а в пустой дом. Они убегали, или в лес куда-то уходили или куда, прятались, может, в другой хутор перебегали?".

Командир союзного Совєтам польського з'єднання "Jeszcze Polska nie zginęła", що діяло на теренах Волині, Роберт Сатановський (Robert Satanowski) у квітні 1944 року свідчив, що упівці відрізнялися більшою хазяйновитістю, ніж червоні партизани:

"Характерно то, что те районы, в которых действуют украинские националисты, экономически очень богатые. Районы, где действуют [червоні] партизаны – значительно беднее. В чём дело? Партизаны объели.

Националисты имели в своих руках большую территорию и умело питались. Они питались у населения, а это меньше бросается в глаза, меньше вытягивает продуктов у населения и поэтому эти районы гораздо богаче.

Я бы даже сказал, что это богатые районы. Когда мы прибыли в украинские националистические сёла, то мы ели вдоволь, ели хорошо. Когда мы прибыли в партизанские сёла – мы были голодны. Сколько операций ни проводилось в националистических сёлах, а всё же они оставались богатыми сёлами".

Та й зараз, як би українці не лаяли свою нову владу, абсолютно зрозуміло, що на територіях, контрольованих Києвом, живеться набагато краще, ніж на Донбасі під п'ятою путінських спецслужб.

"Герой Росії" Юрій Колесников, який зробив у КДБ блискучу кар'єру, а в 1980-х роках був заступником голови Антисіоністського (в простонародді "Антисемітського") комітету, свідчив, що його було завербовано чекістами в довоєнній Румунії за ... банку варення й невелику суму грошей.

Згодом на все більш наполегливі "прохання" куратора він виконував найнебезпечніші завдання, в тому числі був інфільтрований у фашистську Залізну гвардію, що могло вартувати життя, особливо людині з єврейським корінням.

Основний метод путінської зовнішньої політики - не пряник, а батіг, в який нерідко перетворюється згадане варення. Кігтик загруз - всій пташці пропасти.

Так і зараз значна кількість агентури ФСБ і ГРУ, що орудує в Україні, працює не стільки за совість, і навіть не за варення, скільки за острах (шантаж, компромат і погрози).

Коли терористичний Центр у підсумку політичних змін у Москві перестане існувати, всі ці бійці невидимого фронту стануть мирними жителями і пристосуванцями.

А коли таємні архіви РФ відкриються, багато хто з цих перевертнів буде змушений дати не менше відверті свідчення, ніж ті, що послужили основою для цієї вкрай змістовної та захоплюючої книги.

ТАКОЖ:

Червоні партизани. Правда про радянське підпілля

"1-я Русская бригада СС". Як російські наці стали антифашистами

Німецький історик досліджує партизан. Суд РФ визнав його "екстремістом"

Баліс Гаяускас. Повстанець відсідів 37 років в СРСР і став головою СБ Литви

Історія професійного зрадника. 10 томів партизанських злочинів з архіву КГБ

На смерть карателя. Як радянський терорист знищував мирних людей

Комісар Ковпака Руднєв загинув у бою. Не від рук терористки з НКВД

Сповідь ката. Щоденник підпільника, який убивав українців і поляків

Корюківка - найстрашніший злочин німецьких карателів

Тероризм - зброя Андропова і Путіна

Інше за темою СПЕЦСЛУЖБИ

Інше в темі УСНА ІСТОРІЯ

Інше за темою КРЕМЛЬ