Крим. Про головне
Окрім поселення Джевізлик на нашому шляху були - так само давно забуті і покинуті - поселення Алмачук та Гяур-Чаір. Від них також лишилися тільки стежки і старезні яблуні та груші. Теперішні кримськотатарські назви цих румовищ десь так і перекладаються – Яблуневий та Сад Невірних...
Єдине, що лишається від старих поселень – то дороги. Храми обертаються на купи каміння. Будинки проростають лісом. Зникає все, що створене людськими руками. Лишаються тільки старі дороги. Вони звуть тебе по імені. Їх шепіт варто почути. І піти ними у осінь.
Нам була потрібна вода. Джерело називалося Джевізлик. Ми з Єгором йшли до нього від скель Буюка-Каї.
Ввечері ми мали повернутися до того урвища над Бельбекською долиною, щоб подивитися, як за Седам-Каєю сідає сонце. Маленьке диво, коли наша зоря останнім промінням торкнеться скель гори Курушлюк-Бурун, ми могли побачити тільки за однієї умови: ми мали знайти воду!
 |
| Сююрю-Кая. Усі фото - Олександр Зінченко, 2009 |
Я знав, що Джевізлик мав наповнювати велике, довбане з цілої колоди корито. Але там, де мав дзюрчати Джевізлик, стояла тиша…
Старе корито розсохлося. Джевізлик був цього жовтня скнарою. Тут було лише кілька брудних калюж, з яких, судячи із слідів, пили дикі кози і олені. Ми пити з них не могли.
Сонце повертало на захід. Спуститися до Аузун-Узеня, набрати води та піднятися назад до скель Буюка-Каї ми не встигали. Треба було або вигадати щось з тією водою, або відмовитися від мрії.
 |
| "Джевізлик" значить "горіховий" |
Єгор пішов шукати воду вище ущелиною. А я залишився біля джерела і почав вичерпувати воду разом із смердючим чорним мулом. Через кілька хвилин безперервної роботи вода трохи посвітлішала. Хвилин за двадцять я вичерпав калюжу.
До невеличкої заглибини з-поміж каміння тихенько полилася чиста вода. Джевізлик іще двічі наповнювався водою, а я ще двічі виливав її, перш ніж джерело очистилося.
На те, щоб набрати півцебра води, ми витратили півтори години. Але тепер ми могли здійснити мрію і подивитися, як сонце сідає за величну Бельбекську долину.
 |
Дістати води. Подивитися на захід сонця. Зв'язок між цими двома справами є незбагненим для мешканця міста. Але для нас перша – була запорукою другої. В горах інші реалії.
Кухоль за кухлем я черпав брудну воду. Був час роздивитися навколо. До джерела збігали кілька стежок.
П’ять віків тому у невеличкій ущелині поблизу джерела було поселення. Подекуди – між буків і неймовірної товщини черешень – неприродно рівні майданчики свідчили, що там колись стояли хати. Від них до джерела збігали стежки. Були стежки. Тепер – такі собі рівчачки, заповнені осіннім листям.
 |
Джерело було центром цього невеличкого світу. Джерело заміняло мешканцям поселення клуб, телебачення, театр… Які там іще принади сучасного світу я забув?
Люди збиралися тут, щоб порадіти за сусіда, у якого народився син. Або трохи понарікати на неврожай горіхів та кизилу, і що дикі кози зникли кудись… Або поділитися новинами, що принесли з Лусти чи Солдаї – а значит з-за Моря – купці, які минулої неділі зупинялися у монастирі Спаса на горі…
Чи були мешканці цього бідного гірського села щасливіші, аніж ми, сучасні люди? Чи було їх життя більш повним, аніж наше? Чи дивувалися навколишній красі кожного дня так, як ми вперше? Чи сприймали як буденність?
Води вже було досить. Попереду нас чекало здійснення мрії. Позаду лишився повний прозорої води Джевізлик.
Протягом усієї мандрівки нам траплялися сліди людських поселень. На безіменній вершині Бойкінського масиву ми знайшли руїни старовинного храму Спаса. Окрім поселення Джевізлик – зватиму його так, бо ніхто не знає, як воно називалося насправді – на нашому шляху були так само давно забуті і покинуті поселення Алмачук та Гяур-Чаір.
Від них також лишилися тільки стежки і старезні яблуні та груші. Теперішні кримськотатарські назви цих румовищ десь так і перекладаються – Яблуневий та Сад Невірних. Від водоспаду Срібні Струмені на вершину Сююрю-Каї ми піднімалися близька години, але й там на нас очікувала історія – руїни замку.
 |
| Мури покинутої твердині на вершині скелі Сююрю-Кая. Фото: Єгор Шарапов, 2009 |
Для чого було складати до купи каміння на такій неприступній, голій і абсолютно безводній скелі?
Що мала оберігати ця твердиня: торгові шляхи, державні рубежі чи якісь невимовні таємниці? Що тут такого мало бути, аби витрачати стільки зусиль, щоб втягти на цю скелю стільки каміння, а потім тримати тут залогу, кожного дня відсилаючи до неприступного замку каравани із їжею та водою?
Таких слідів минулої величі тут було вдосталь – навіть поблизу нашої ночівлі над урвищем Буюка-Каї Єгор знайшов у чагарнику залишки якогось невеличкого укріплення.
 |
| Курушлюк-Бурун |
Ми спостерігали захід сонця над Бельбекською долиною – центром таємничого князівства Феодоро. Десь там, далеко за долиною сонце сідало над руїнами столиці феодоритів. Сонце сідало над Мангупом.
До Мангупа звідси було трохи більше тридцяти кілометрів. Ми не планували туди йти. Але минув іще один день. Ми пройшли дном Аузун-Узенського каньйону.
Ущелина нагадувала декорації до фільмів про Індіану Джонса. Ввечері нам вже кортіло нових відкриттів та випробувань, величних руїн, пригод і загадок.
Ми вирішили піднятися від Великого каньйону Криму – так іще називають Аузун-Узенську ущелину – на Сююрю-Каю, а від неї – на Седам-Каю, й далі, до самої Мангупської гори.
 |
| Каньйон річки Аузун-Узень |
Осінні дні короткі. Ми розуміли, що частину путі ми долатимемо у цілковитій темряві.
Сутеніло швидко. З темряви на нас поблискували очима якісь лісові мешканці. Час від часу якийсь птах, сполоханий променем ліхтаря, шумно зникав поміж дерев. Десь по дев’ятій вечора ми побачили темний контур Мангупа.
Але те було за кілька день. А цього дня ми вдвох спостерігали, як тінь від Седам-Каї поволі підіймається до почервонілих скель Курушлюк-Буруна та Буюка-Каї.
Ми сиділи над урвищем. Навколо нас лежало приховане князівство – край, де дороги ведуть від джерела до джерела, де кожне джерело досі має власне ім’я.
 |
З долини, немов із минулого, долинав голос муедзина, який співав про щось вічне – хіба не про наші дороги?
У чорному небі світилася інша дорога – Чумацький шлях. З нього сипалися зорі. Вони креслили свої шляхи і нагадували про те, що все мине… залишаться тільки дороги.
Дивіться також:
Мій Крим. Невже в нас знову хочуть одібрати Батьківщину?
"Русский Крым"? Національний склад регіону в 1897-2001 роках
60 років разом. Як Україна відбудовувала Крим після війни і депортацій
Спасибі Катерині. Історія виселення кримських греків на Донбас
Холодна війна за Крим. Як ділили Чорноморський флот у 1990-х
Постанова про перетворення Криму в область. ДОКУМЕНТИ
