Про Юрія Шевельова. Спеціально для Добкіна

Харківська влада на прохання відомих учених-професорів дозволила на головній вулиці міста встановити меморіальну дошку видатному землякові, а потім передумала.

Голова Харківської ОДА Михайло Добкін назвав науковця "фашистом".

Але демонтувати дошку тепер буде складніше. Біля дошки цілодобово чергують добровольці, чекаючи, коли представники влади прийдуть з кийками знищувати пам'ять про великого українця.

Постать професора Гарварду і Колумбії, почесного доктора Харківського університету і Могилянки, президента Української Вільної Академії Наук у США, академіка НАН України Юрія Шевельова ще донедавна замовчувалася на батьківщині. За радянських часів його ім’я взагалі було під забороною.

Хоча, скажімо, письменниця Оксана Забужко вважає, що Харків у кожному з останніх трьох століть подарував світову по генію: у XVIII-му – Григорія Сковороду, у XIX-му – Олександра Потебню, а в XХ-му – Юрія Шевельова.

Сам же про себе славіст №1 без зайвої скромності мав право сказати: "Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови". І це справді відповідає дійсності.

Творча спадщина найвідомішого і найпопулярнішого літературознавця українського зарубіжжя становить близько 900 праць.

В Гарвардському і Колумбійському університетах, професором яких він був, творче надбання Шевельова займає визначне місце у скарбниці світової науки. Між тим, як це часто буває, у рідному місті про нього відомо лише одиницям.

Біографія вченого яскраво відображає всю трагічність українства у минулому столітті. Юрій Володимирович Шевельов (один із псевдонімів - Шерех) народився у Харкові 17 грудня 1908 року.

Його батько – генерал-майор російської імператорської армії - був німцем, тому при народженні майбутній вчений мав прізвище Шнейдер. Але з початком Першої світової війни сім’я стала Шевельовими. Першу літеру прізвища генерал зберіг через небажання змінювати монограми на серветках.

В радянські часи мати змінила місце народження сина у документах на місто Ломжу (Польща), щоб унеможливити перевірку соціального походження сина органами більшовицької влади.

Закінчивши Харківський університет, він захистив кандидатську дисертацію та викладав в альма-матер, в тому числі в Інституті журналістики. В 1941-43 роках Шевельов завідував кафедрою української філології.

Під час окупації він займався наукою. З нацистами не співпрацював, бо ненавидів як фашизм, так і більшовизм. Мав повне право назватися "фольксдойчем" [етнічним німцем з діаспори - ІП] - це б урятувало родину від голоду і страждань часів окупації Харкова - але не зробив цього.

Втім, у 1943 р. Шерех покинув Харків та виїхав зі старенькою матір'ю до Львова. Саме мати Шевельова, наполовину німкеня, наполовину українка, допомогла йому написати перший твір українською.

Зрослий у білогвардійському середовищі, Шевельова мови не знав і вважав її "немилозвучною". Зауваження двоюрідного брата - "Не може бути мова кількох мільйонів немилозвучною" - перевернуло життя Юрія назавжди.

Після завершення війни Шевельова працював в Українському Вільному університеті (Німеччина), за запрошенням німецького славіста Макса Фасмера читав лекції з російської і української мов у Люндському університеті (Швеція).

З 1952 році - в США. Стає найвідомішим славістом на Заході. Викладає в Гарвардському і Колумбійському університетах.

Завдяки Шереху українська мова входить в коло світових наукових інтересів. Якщо пересічний громадянин США знає Україну через братів Кличко чи Андрія Шевченка, то серед інтелектуальної еліти наша країна асоціюється саме з постаттю Шевельова.

Своїми дослідженнями він спростував офіційну радянську доктрину про існування східнослов’янської єдності, "братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української".

Йому вдалося науково довести, що українська мова бере свій початок з VII століття, а завершує формування у XVI ст. Саме це зробило вченого персоною нон-грата в СРСР на довгі роки.

Його звинувачували в колабораціонізмі під час фашистської окупації, Олесь Гончар до кінця днів не міг пробачити своєму вчителеві нібито відмову допомогти визволити його з в’язниці, радянська історіографія писала, що вчений був сексотом НКВД, а в російській версії Вікіпедії й досі змальований демонічний образ одного із найвизначніших українських інтелектуалів ХХ століття.

Мабуть, північні сусіди ніколи не вибачать Шевельову його відому тріаду страшних ворогів Україні усіх часів: "Москва, кочубеївщина і провінціалізм".

За 93 роки свого життя він об’їздив півсвіту, але де б не працював Юрій Шевельов, наше місто назавжди залишалося у серці письменника. Його книги - безцінна енциклопедія харківського життя першої половини ХХ століття, неупереджена розповідь про українську інтелігенцію, студентство, неповторну мистецьку ауру "першої столиці".

Ось як Шерех розповідає про еволюційний розвиток нашого міста:

"Перший Харків - це місто слобод, хуторів, ремісників. Хронологічно - це друга половина ХVІІ-ХVІІІ і навіть початок ХІХ століття. Другий Харків - "провінційне купецьке місто несходимої і безвихідно-сірої російської імперії". Хронологічно - це друга половина ХІХ і початок ХХ століття.

Третій Харків - "символ українського урбанізму", "здибленої і м’ятежної України". Це Харків "буйного ренесансу української духовності 1920-х років".

Російська більшовицька влада проголосила Харків столицею Радянської України; і "покоління запальних романтиків, покоління юнок з голубими прозорими віями рушило на завоювання Харкова. "Ви проголосили Харків столицею України? - сказали вони. - Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом".

Українська молодь прийняла виклик: зробімо Харків осередком і символом нової України! Третій Харків - це "Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового "Березоля", виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою і прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безумствування".

Звісно з цими намірами - підняти Харків на рівень світового центру - Москва миритися не бажала. І тому доклала всіх зусиль для знищення "незручного" покоління вчених, студентів, творчих особистостей.

За справу взялося ГПУ. Десятки тисяч Харків’ян після допитів на Совнаркомівській і Чернишевській прощаються з життям або відтранспортовуються на північ і схід. Уночі зникає з майдану пам’ятник Еллану-Блакитному, "Березіль" робиться казеним "театром ім. Т.Шевченка", закладається російська газета "Красное знамя", а український "Харківський пролетар" перейменовується на "Соціалістичну Харківщину" - газету для селян.

Ніяких столиць, ніякої України. Вирок м’ятежному третьому Харкову завершує перенесення столиці до Києва і таємне знищення могил Блакитного, Скрипника, Хвильового.

Лишився четвертий Харків, що за планами партії й уряду мав бути "суцільна провінція". Це була політика Москви, "щоб усю Україну тримати в стані і на рівні сірої провінційності".

Четвертий Харків – місто "старої молоді, обивателів-слимаків, де необхідно думати одне, а говорити друге; говорити одне, а робити друге, де банкрутство слів породжує банкрутство смислів, де панують обережність, забріханість, цинізм, егоїзм і в глибині душі людина відчуває: щастя нема, народу нема, батьківщини нема".

І тут виникає мрія про п’ятий Харків. В перші роки Незалежності Шевельов, незважаючи на похилий вік, майже щороку приїжджав до України, вдивляючись в перші ознаки нового Харкова.

Він усіма силами допомагав своїм землякам. За його ініціативи в середовищі еміграції створили фонд "Друзі Харкова". Фонд цей фінансово підтримував журнал "Березіль", підтримував українські церкви - Івано-Богословську та Свято-Димитрієвську парафії, театр Т.Шевченка, музейні виставки.

Свою Шевченківську премію Шевельов віддав на розвиток української школи № 6.

Особливий внесок був зроблений в розвиток Історико-філологічного товариства. Саме завдяки активній діяльності вченого були знайдені кошти на видання перших томів нової серії "Збірника ХІФТ".

У 1994 році Юрій Шевельов стає першим почесним членом Товариства, яке у 2011-му і рекомендувало топонімічній комісії міста увіковічити вченого у Харкові.

"Для того, щоб виготовити меморіальну дошку та оформити всі документи, треба було зібрати близько 15 тис. грн", - розповідає одна із ініціаторів громадського вшанування видатного харків’янина, автор радіопрограми "П’ятий Харків" Вікторія Склярова.

Перший внесок у 20 грн зробила пенсіонерка на Мовному Майдані. Потім, іноді здаючи по 2 грн, долучилися студенти, небайдужі харків’яни, українська інтелігенція. Необхідну суму збирали всім миром, не долучаючи до втілення ідеї великий бізнес та політиків.

У березні цього року відбувся "Концерт для Шереха" за участю Сергія Жадана, гурту "Ойра", молодих харківських поетів. Всі зібрані кошти пішли на встановлення пам’ятної дошки за проектом знаного харківського художника-графіка Валера Бондаря, у виконанні скульптора Олександра Демченка.

3 вересня 2013 року, за два дні до урочистостей, дошку встановили на будинку "Саламандри" по вулиці Сумській, 17, де з 1915 по 1943 рік у 8-метровій кімнаті жив Шевельов з матір'ю.

Хтозна, може, коли через півстоліття історики згадуватимуть теперішню добу, саме ця подія буде визначати незламний дух нашого міста. Українського, вільного і інтелектуального п’ятого Харкова, про який так мріяв найвідоміший на Заході наш земляк Юрій Шевельов.

Дивіться також:

Інтерв'ю Юрія Шевельова для "Української Правди"

У Харкові попри перешкоди влади встановили дошку Шевельову. ФОТО

Добкін назвав мовознавця Шевельова "фашистом"

Життя і смерть Миколи Хвильового. Про Відродження 1920-х

2007: Добкін читає "текст по-дебильному написан". ВІДЕО