Брак цивільної відваги

У Києві створено громадський комітет "Примирення між народами", який оприлюднив заяву про "Українсько-польське примирення".

Документ підписали низка громадських діячів, а також Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Високопреосвященніший Симеон, митрополит Вінницький і Барський УПЦ та Емеритований Верховний Архиєпископ УГКЦ Кардинал Любомир Гузар.

Повний текст Заяви читайте за посиланням: "Ми мусимо визнати прогрішення наших предків"

Це один з небагатьох документів, де стоять підписи лідерів трьох українських церков Київської Традиції, що свідчить про актуальність питання, яке у ньому підняте.

У заяві, зокрема, наголошується на важливості українсько-польського примирення та взаємного прощення. Правда, чомусь не конкретизується історичний і політичний контексти, які спонукали до створення громадського комітету та оприлюднення заяви. А саме підготовка та відзначення в Україні і Польщі 70-тої річниці "Волинської трагедії".

Принаймні, обережне "згадування" у тексті про трагедію, що "сталася на Волині сімдесят років тому", аж ніяк не кореспондується із інформаційною кампанією про "Волинську різанину", яка у ці дні відбувається у деяких польських ЗМІ.

Власне це, з одного боку, й насторожує, оскільки складається враження, що громадський комітет не стільки хоче розв’язати конкретну українсько-польську проблему, як закриває очі на реальність, зокрема події у Польщі, де агресивна риторика окремих польських чинників щодо України і українців не витримує жодної критики.

Закривати на це очі – насправді ховати голову в пісок. А це ніколи не доводило до добра.

З другого боку, у заяві бракує головного: української позиції з приводу подій на Волині у 1943 році.

Українська позиція не обов’язково має наслідувати риторику польських "кресових організацій", які зациклилися на "етнічних чистках", "злочинах ОУН і УПА" та інших міфах. Але вона обов’язково має віддзеркалювати історичну правду і національну справедливість.

Чому представники українських церков та громадські діячі не мають, як писала Олена Теліга, "цивільної відваги" сказати, що будь-які антиукраїнські акції, які відбуваються в Польщі, вигідні передусім тим силам, які не зацікавлені у справжньому українсько-польському примиренні та зміцненні державності України і Польщі?

Невже примирення неможливе без констатації об’єктивного історичного факту: ОУН і УПА боролися проти усіх окупантів з однією метою – відновити Українську державу. Боролися в тому числі, й проти окупаційної Армії Крайової, що діяла на Волині.

Якщо цього не сказати, це значить лицемірити, оскільки в іншій ситуації вже не один раз висловлювалося захоплення героїчною боротьбою ОУН і УПА.

Зрештою, війна за свою державу є священною. Поляки, можливо, як ніхто інший це розуміють.

А ми?

Було б не зле закликати польських державних і громадських діячів не втручатися у внутрішні справи України, зокрема утриматися від оцінок ОУН і УПА. Адже нам вистачає мудрості не давати сьогодні оцінку Армії Крайовій. Ми ж усвідомлюємо наскільки важливо не допускати паплюження пам’яті героїв.

Такими для нас є бійці ОУН і УПА. Для поляків, очевидно, – вояки АК.

Як бачимо, український "перелік" вимог не великий, але важливий. Він обов’язково має бути присутній, якщо поважаємо себе і по-справжньому вболіваємо за українсько-польське примирення.

Заява громадського комітету "Примирення між народами" закінчується євангельською істиною: "Як хочете, щоб вам люди чинили, так і ви чиніть з ними" (Євангеліє від Луки 6:31).

Чи я порушив цю заповідь?

Богдан Червак, голова ОУН, для УП

Дивіться також:

Волинська трагедія. Янукович і пастка для історичної пам'яті

Події на Волині і пам'ять про них. Про політику в історичній дискусії

Ігор Ільюшин про пошук між "двома правдами" подій на Волині у 1940-х

Володимир В'ятрович: "Волинська трагедія - частина польсько-української війни"

Андрій Портнов про український "комплекс жертви із чистим сумлінням"

Жити як добрі сусіди. Про людей, котрі примиряли Україну і Польщу

Всі матеріали на тему "Волинська трагедія"