Коментар на чергову інтелектуальну крадіжку Вадима Колесниченка

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

На початку квітня цього року моя стаття "Дружественные вмешательства: борьба с мифами в украинской истории XX в." з'явилася у книжці, виданій Вадимом Колесніченком під заголовким "Война или военная преступность". У книжку також включено статтю іншого історика, Пера Андерса Рудлінґа.

Пан Колесніченко не питав ані мене, ані доктора Рудлінґа дозволу передрукувати наші роботи. Не звертався він і до редакторів і видавництва, які видали збірку, де вперше появилася моя стаття.

Це тільки чергова інтелектуальна крадіжка на рахунку відомого політика Партії регіонів - бо у травні 2012 року він уже видав збірник, у якому з'явилися - без їхньої згоди - роботи науковців Ґжеґожа Россоліньского-Лібе, Пера Андерса Рудлінґа, і Тимоті Снайдера (і ще в жахливих перекладах).

До цього першого збірника пан Колесніченко хотів ще й мене запрягти, і написав з цією метою лист 27 березня 2012 року. Я йому відразу відмовив.

Повний текст моєї відмови:

"Я вважаю, що Ви занадто політизуєте цю чутливу справу. Я намагаюся опрацьовувати ці теми як науковець, і я також намагаюся противитися культові ОУН-УПА, але боюся, що Ви поляризуєте справу, заважаючи діалогу і раціональній думці в Україні".

Хочу дещо ще додати.

Я не можу погодитися з тим, коли політичні діячі використовують величезні людські трагедії на кшталт Голокосту або Голодомору як інструменти для осягнення цілей, значно нижчих у значенні від власне тих трагедій.

Маю рефлективну відразу на таке, ніби віруючий на богохульство. І, на жаль, точно такою дешевою інструменталізацією [використанням історії з політичною метою - ІП] трагічної долі мільйонів невинних людей займається п. Колесніченко.  

Я написав у своїй статті, передрукованій тепер п. Колесніченком, слова, які написані майже на його адресу:

"На мой взгляд, этот исторический и идентификационный антагонизм [протилежна історична політика помаранчевих і "регіоналів"] очень опасен для Украины.

Для политиков возможность мобилизации населения с помощью исторических символов представляет слишком большой соблазн,и они все глубже вбивают клин между регионами и еще больше поляризуют позиции.

Обеспечить людей символами всегда легче, нежели достойной медицинской помощью или доступным жильем.

Я считаю, что разрушение исторической мифологии в обоих лагерях было бы не только полезным упражнением, но также и необходимым лекарством для украинского политического контекста".

Нехай п. Колесніченко робить те саме, що я – вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт.

А поки не прийде те свято, нехай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Дивіться також:

Як Колесніченко оскандалився перед західними істориками

Історія використовується політиками, щоб люди забули про соціальні проблеми

Як політики використовують Голодомор

Сергій Жадан про те, як влада влаштовує "війну пам'ятників"

Колесніченко вставив у "науковий" збірник фальшиві ілюстрації. ФОТО

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?