"Я каюсь и прошу прощения за то, что привел к власти Путина"

Сьогодні у Лондоні вдома знайшли мертвим політичного емігранта, відомого підприємця і політика Бориса Березовського. Ще буде сказано багато слів - ми ж публікуємо його покаяння, оприлюднене 26 лютого 2012 року у мережі Facebook...

23 березня 2013 р. у Лондоні вдома знайшли мертвим політичного емігранта, відомого підприємця і політика Бориса Березовського. Ще буде сказано багато слів про його дуже неоднозначну роль у новітній історії Росії, та й України теж. Цей текст, його публічне покаяння, оприлюднене 26 лютого 2012 р. у мережі Facebook...

"Обратитесь каждый от злого пути своего и исправьте пути ваши и поступки ваши", вещал Господь через пророка Иеремию, и поэтому именно сегодня, в Прощенное Воскресенье, я говорю вам.

Годы изгнания позволили мне по-другому посмотреть на мою жизнь, на жизнь моей Родины и острее осознать, что без покаяния, без признания ошибок прошлого, без смелости строить будущее, нет развития. Ни у меня лично, ни у каждого из вас, ни у страны.

Я проживаю долгую, яркую жизнь. И на своем пути совершал много поступков, и неизбежно ошибался. Неправедные поступки я совершал осознанно и еще больше – не ведая, что творю. Как говорится в покаянной молитве - "ведением и неведением, волею и не волею".

Знаю, что многие мои дела осуждаются вами, народом России, частью которого я являюсь, и в судьбе которого, промыслом Господним, исполняю отведенную мне роль.

Я каюсь и прошу прощения за алчность. Я жаждал богатства, не задумываясь, что это в ущерб другим. Прикрывая свой грех "историческим моментом", "гениальными комбинациями" и "потрясающими возможностями", я забывал о согражданах. И то, что так делал не я один, не оправдывает меня.

Простите меня.

Чи убивав Березовський російського журналіста?

Я каюсь и прошу прощения за попранную мной свободу слова. Оправдывая себя стремлением спасти Россию от красно-коричневой чумы, я, определяя политику главного информационного рупора страны, пренебрегал демократическими ценностями.

Мои действия положили начало уничтожению независимой журналистики. Так поступал не я один, но это не оправдывает меня.

Простите меня.

Борис Березовський у масці російського президента Путіна

Я каюсь и прошу прощения за то, что привел к власти Владимира Путина.

За то, что обязан был, но не смог увидеть в нем будущего алчного тирана и узурпатора, человека, поправшего свободу и остановившего развитие России. Многие из нас не распознали его тогда, но это не оправдывает меня.

Простите меня.

"Путин. Коррупция". (не)Бідний лідер великої Росії

Больше мне себя винить перед Россией не в чем.

Я понимаю, что покаяние – не только слово, но и дело. И оно последует.

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.