Спецпроект

Депортовані з Польщі українці про спільне примирення. ЗАЯВА

Важко говорити про взаємне прощення з тими у Польщі, хто вперто називає українське націоналістичне підпілля бандами, а взаємну братовбивчу польсько-українську боротьбу у 1940-х роках вважає вчиненим українцями геноцидом.

Заява

об’єднання товариств депортованих українців "Закерзоння"

про українсько-польське поєднання і взаємне прощення

Польсько-українське протистояння у міжвоєнні - а особливо у 40-і роки минулого століття - на Волині, Холмщині, Підляшші, в Галичині, Надсянні, на Західній Бойківщині, Лемківщині, на жаль, залишило для сущих сьогодні поколінь українців і поляків не тільки прикрі спогади про ці часто трагічні події, а й потребу об’єктивно і всебічно проаналізувати причини, які призводили до масових вбивств сотень невинних як українців, так і поляків, в тому числі беззахисних людей похилого віку, жінок, дітей.

Впродовж панування комуністичних режимів потужні пропагандистські машини по обидва боки нашого кордону тенденційно, замовчуючи або спотворюючи невигідні для них факти, зомбували масову свідомість сотень тисяч людей.

На превеликий жаль, і в останні два десятиліття надзвичайно галасливі різні т.зв. кресові патріотичні рухи, товариства у Польщі, використовуючи широкі можливості засобів масової інформації, в тому числі інтернету, продовжують нагнітати антиукраїнську істерію, зокрема, явно спекулюючи на трагічних подіях 1943-1944 років на Волині.

Очевидно, що важко говорити про поєднання і взаємне прощення з тими у Польщі, хто вперто називає українське націоналістичне підпілля бандами, а взаємну братовбивчу польсько-українську боротьбу у 40-х роках минулого століття, вслід за публічними ухвалами окремих польських воєводських сеймиків, вважає вчиненим українцями людиновбивством, тобто геноцидом (ludobójstwo польською означає "геноцид" - ІП) поляків.

Масові вбивства українців, здійснені у ці ж роки різними польськими збройними формуваннями на Волині, Поліссі, Холмщині, у Надсянні, якщо вони про них взагалі згадують, то називають т.зв. вимушеними "відплатними" акціями або навіть "випереджувально-відплатними", як це ніби було у Сагрині на Холмщині. Воістину людський цинізм не має меж!

Окремо хочемо заявити, що публічні акції, статті, коментарі краківського ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залєського, як і всі матеріали на теми українсько-польських взаємин, що регулярно з'являються на його інтернет-сайті, на наше глибоке переконання, не тільки не мають нічого спільного з покликанням християнського священика, вони відверто шкодять справі українсько-польського поєднання.

Ісакович-Залєський. Як діють професійні "борці з українцями" в Польщі

Ми з повагою ставимося до польських науковців, що досліджують ці складні події. Але часто оцінки цих подій - зумовлені, очевидно, усталеними особистими політичними уподобаннями окремих із них - на жаль, бувають далекими від наукової об’єктивності.

На наше переконання, важко заперечувати, що визначальною причиною польсько-українського протистояння на Волині, Поліссі, у Східній Галичині у 40-і роки минулого століття була боротьба за політичне і державне майбутнє цих земель. Причому ця жорстока взаємна боротьба часто провокувалася і стимулювалася зовнішніми силами.

У повоєнні роки в Україні та Польщі народились і виросли нові покоління українців і поляків, які хочуть як добрі сусіди жити у злагоді та взаємоповазі. Тож заради цього взаємне українсько-польське поєднання, взаємне прощення кривд, що їх зазнали в ці трагічні роки тисячі як українців, так і поляків стає вимогою сьогоднішнього дня.

Для багатьох з нас, чиє дитинство, юність пройшли на нашій споконвічній прабатьківській землі – Холмщині, Надсянні, Західній Бойківщині, Лемківщині, сотні невинно убієнних поляками українців у Сагрині, Бересті, Верховинах, Шиховичах, М’ягкому, Модриню, Ласкові, Верешині, Новосілках, Горайці, Новому Люблинці, Старому Люблинці, Пискоровичах, Заліській Волі, Малковичах, Павлокомі, Березці, Бахові, Лубні, Завадці Морохівській і десятках інших місцевостей були нашими односельцями, близькими, рідними.

Прометеї двох народів. Люди, які примиряли Україну і Польщу

Не забуваючи про їх мученицьку смерть, ми одночасно схиляємо наші голови перед світлою пам’яттю усіх беззахисних жертв українсько-польської братовбивчої боротьби.

Ми звертаємося до всіх людей доброї волі у Польщі, що ми готові зробити все залежне від нас заради досягнення благородної мети – взаємного примирення між нашими народами та прощення взаємних кривд.

Довідка: до Об’єднання "Закерзоння" входить 10 обласних суспільно-культурних товариств і ветеранських організацій примусово виселених з південно-східної повоєнної Польщі на територію УРСР понад півмільйона автохтонних українців.

Читайте також:

Польський чиновник спростував свої слова про "обопільну провину УПА і АК"

Польща готується відзначати 70-річчя Волинської трагедії

Польські праві не хочуть вибачатися за депортацію українців

Волинська трагедія: пошук між українською і польською правдами

АК і УПА. Не треба їх ані возвеличувати, ані принижувати

Всі матеріали ІП на тему "Волинська трагедія"

Всі матеріали ІП на тему "Депортація"

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?