Чому мовчать археологи, або примара духовного Чорнобиля

2 жовтня 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення”, який був підписаний Президентом України, опублікований та вступить в дію з 6 грудня 2012 року.

Метою прийняття даного закону було спрощення процедури оформлення землевпорядної документації та відведення земельних ділянок. Але, як останнім часом помітно в українському законодавстві, подібні благі наміри чомусь завжди обертаються негативом та наносять шкоду українській духовній та матеріальній культурі.

Запропонованими змінами завдається серйозний удар по археології як науці, що вивчає минуле нашого народу, а також виникає загроза масовій руйнації археологічних пам’яток.

Як було

На початку 2000-х років Українська держава зробила ряд серйозних кроків з охорони культурної спадщини – було прийнято Закон України ”Про охорону культурної спадщини”, а також Закон України ”Про охорону археологічної спадщини”.

Чому археологічну спадщину виділили окремо? Бо археологічні пам’ятки – це особливий вид пам’яток, які, за малим винятком, знаходяться в землі, їх виявити може лише спеціаліст, дослідження вимагає певної кваліфікації, а руйнація призводить до втрати пам’ятки назавжди.

Проте найбільша цінність археологічних пам’яток полягає в тому, що це єдиний вид історичних джерел, за яким ми можемо вивчати наше минуле в дописемний період.

Судіть самі – найдавніші наші писемні пам’ятки датуються періодом Київської Русі. Писемний період української історії становить десь біля тисячі років. Плюс ми маємо окремі згадки про наш край стародавніх греків та римлян. І все.

А за археологічними джерелами досліджується період від появи людини на території України (1 млн. років тому) до доби Козаччини включно. І якщо княжі часи ми можемо вивчати не лише за залишками міст-городищ, давньоруських поселень та могильників, а й з літописів, то про Трипільську культуру весь світ дізнався лише за результатами досліджень археологів.

Варто також зазначити, що археологічно територія України обстежено нерівномірно, і відомі на сьогодні археологічні пам’ятки – це лише невелика частина від того масиву пам’яток, який залишили по собі наші предки, і які ще належить виявити в майбутньому.

Тому держава виділила археологічну спадщину окремо і заборонила перебування археологічних пам’яток у приватній власності (на відміну від пам’яток історії, культури, мистецтва та архітектури, які можуть мати власника).

Археологічні пам’ятки як спадщина усього народу є власністю держави. І до прийняття вищезгаданих змін законодавством було чітко встановлено – усі проекти землеустрою підлягали археологічній експертизі.

Для цього при Інституті археології Національної Академії Наук України була створена Охоронна археологічна служба України (ОАСУ). Спеціалісти-науковці виїжджали на земельні ділянки, проводили їх обстеження та давали відповідний висновок про відсутність або наявність археологічних пам’яток.

У випадку виявлення пам’ятки майбутній власник або користувач, якщо він прагнув використовувати земельну ділянку надалі, оплачував проведення археологічних досліджень.

Таким чином держава запровадила мудрий механізм – хочеш будуватись і відповідно зруйнувати пам’ятку – оплати її дослідження і далі користуйся земельною ділянкою як планував. Справедливо. Така система також сприяла і стимулювала розвиток археологічної науки в Україні. Так було.

Як може бути

Прийнятий Закон України ”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення” зруйнував діючий механізм охорони археологічної спадщини.

Ним були внесені зміни до Земельного Кодексу України та Закону України ”Про охорону культурної спадщини”, які зробили археологічну експертизу, м’яко кажучи, необов’язковою.

Відтепер обов’язковим при розробці проекту землеустрою є лише висновок-погодження відповідного місцевого управління (відділу) Держземагенства (як кажуть по простому в народі – земельні відділи), а у випадку будівництва – органу містобудування та архітектури.

Про органи охорони культурної спадщини сказано наступне:

"Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки історико-культурного призначення, земельної ділянки, розташованої на території історичних ареалів населених місць, земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти культурної спадщини, підлягає також погодженню з органом охорони культурної спадщини (частина 3 статті 186¹ Земельного Кодексу України)".

В Закон України ”Про охорону культурної спадщини” зроблено доповнення про погодження проектів землеустрою ”відповідно до вимог Земельного Кодексу України”, а також частину третю статті 37 викладено в такій редакції:

"З метою захисту об'єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини".

Якщо вчитатися в ці рядки, то неможливо зрозуміти, як поєднати частину 3 статті 186¹ Земельного Кодексу України та частину третю статті 37 Закон України ”Про охорону культурної спадщини”.

Бо в ЗКУ сказано, що з органами охорони культурної спадщини погоджуються лише земельні ділянки, які вже є на пам’ятках, тобто класифікуються як ”землі історико-культурного призначення”, а в Законі України ”Про охорону культурної спадщини” йде мова про об’єкти археології, які можуть бути виявлені, тобто земельна ділянка ще не має статусу ”землі історико-культурного призначення” – а такі випадки погодження, як читаємо вище, не передбачені статтею 186¹ ЗКУ.

Як бачимо, внесені в одному законі зміни до різних законодавчих актів суперечать один одному. Тому направляти чи не направляти проект землеустрою на погодження з органом охорони культурної спадщини і, відповідно, на археологічну експертизу, вирішуватимуть лише чиновники місцевих управлінь (відділів) Держземагенства.

Фактично в чиновницьких руках буде зосереджена абсолютна влада в процедурі оформлення проектів землеустрою. А там, де все зосереджене в одних руках, виникає – правильно! – спокуса позловживати існуючими повноваженнями.

Також серйозною проблемою є те, що землі історико-культурного призначення в більшості випадків невизначені. Навіть якщо пам’ятка археології і включена в Державний реєстр нерухомих пам’яток України, то встановити її межі можна лише після паспортизації даної пам’ятки.

Ані центральні органи влади, ні місцеві практично не фінансують програми паспортизації пам’яток, хоча такі прийняті і на загальнодержавному, і на місцевому рівнях.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 затверджений Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), але межі історичних ареалів в більшості випадків теж не визначені.

Це дозволяє управлінням (відділам) Держземагенства цілком офіційно повністю ігнорувати органи охорони культурної спадщини при розробках проектів землеустрою.

До чого це призведе

Якщо прийняті зміни до законодавства будуть реалізовані на практиці, то це матиме катастрофічні наслідки для збереження культурної спадщини України. Особливо це стосується пам’яток археології.

Безконтрольно роздаватимуться землі на пам’ятках (колись люди були не дурні, і селились в кращих для проживання місцях, де зараз прагнемо і ми), руйнуватиметься і зникатиме історичний ареал та стародавнє обличчя наших міст.

Землі, на яких розташовані пам’ятки археології, потраплять у приватну власність, самі об’єкти археологічної спадщини будуть зруйновані в ході неконтрольованих земляних та будівельних робіт.

Буде знищено пам’яткоохоронні структури по Україні, кадри цінних спеціалістів-археологів та пам’яткознавців, які зараз активно працюють в ОАСУ та інших структурах, втратять роботу та стануть непотрібними, археологічна наука знову занепаде.

Ми самі нищитимемо те духовне коріння, що пов’язує нас з минулим, з нашою історією, нашою пам’яттю. А без цього станемо перекоти-полем, манкуртами, перегноєм для чужих народів. Це буде духовний Чорнобиль нашого народу.

Що робити

Боротися. Не мовчати. Піднімати це питання перед владою і вимагати змін.

Адже хто голосував за вищезгаданий закон, який подав представник Януковича у ВР, депутат Юрій Мірошниченко – депутати від Партії регіонів, Народної партії, групи ”Реформи заради майбутнього”. Фракції БЮТ, ”Нашої України” та навіть комуністів не дали жодного голосу.

Зараз до Верховної Ради прийшло багато нових людей. Археологи, краєзнавчі, пам’яткоохоронці, усі небайдужі до нашої історії та минулого, до нашої культурної спадщини повинні об’єднатись та спільними зусиллями добитись змін до прийнятого закону або й взагалі його скасування.

Потрібно також звертатись про допомогу і підтримку до міжнародних археологічних та пам’яткоохоронних організацій, до об’єднань науковців тих країн, де держава обернена до археології обличчям, а не одним місцем, як у нас.

Повноцінний контроль органів культурної спадщини за процедурою розробки проектів землеустрою та виділення земельних ділянок, а також археологічна експертиза мають бути збережені.

Дивіться також:

На реконструкцію Подолу не пускають археологів

Янукович заплутався у слові "Археологія". ВІДЕО

Прикраси та інші скарби. Що лежить у нашій землі. ФОТО

Будівельники нищать пам'ятку археології в Києві

Як хотіли забудувати скельну фортецю "Тустань". ФОТО

Всі матеріали ІП на тему "Археологія"