Спецпроект

Нелегко бути Мазепою в Росії... 5 років тому убили журналістку Політковську

Мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Відтак забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві, хотів поговорити...

Чисто російський злочин. Без приводу. Без причини. І, як засвідчує досвід 5 років, без покарання. Два постріли в жінку, яка, звичайно, не була об'єктивним спостерігачем такої звичної окові обивателя гидоти політичного життя її країни.

Анна Політковська була серед тих побутописців сучасної історії Росії, якій ніколи не знайдеться місця в підручниках історії. Трагедія бабусі Хазимат з села Чирі-Юрт, історія рядового Сичова, який втратив ноги після глумління над ним однополчан-"дідів", невигідна Кремлю правда про причини трагедії в Беслані, "маленький Сталін" - ставленик Путіна Рамзан Кадиров тощо.

Убивство убивці. Як полковник Буданов встановлював мир у Чечні

Українку за походженням (її дівоче прізвище - Мазепа, а батько родом з Чернігівщини) і журналістку в рівній мірі ненавиділи і в Кремлі, і в терористичних схронах десь у Дишне-Ведено. В Інтернеті і зараз можна знайти "списки ворогів Росії", де новоруські фашисти прямо закликають до розправи над людьми, якими країна повинна була по праву пишатися.

На київській презентації книги "Друга чеченська" 7 жовтня 2005 р., рівно за рік до загибелі. Фото Вахтанга Кіпіані

Серед них - і Політковська. Очманілі від крові й безкарності феесбешники в Чечні за кілька років до смерті імітували розстріл журналістки. Тоді з якоїсь причини система знищення інакодумців дала осічку. Цього разу кілер виконав поставлене завдання "розумно, толково, з мінімальною кількістю боєприпасів"... (так, якщо не помиляюсь, писали у звітах про проведені страти співробітники ЧК).

Чому Анну вбили - більш-менш зрозуміло. Проте, ніхто, крім замовників гучного вбивства, не може відповісти на питання - чому Політковську вбили саме зараз. Крім сюрреалістичного ("подарунок до дня народження Путіна") і параноїдального ("у всьому завжди винен Березовський") сценаріїв є ще десятки невідпрацьованих версій.

Справа честі російських журналістів - спробувати зрозуміти, що сталося. Тим більше, що перед очима сумний досвід українських колег, так і не довели до кінця історію з замовниками у справі про вбивство нашого товариша Георгія Гонгадзе. Ми-то з вами переконалися: не завжди найгучніша версія - правильна.

Я був знайомий з Анною Степанівною. Вона була гостем програми "Подвійний доказ" на "1+1", відтак мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Навіть забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві - віддавав відеокасету, хотів поговорити, але вона була заклопотана своїми журналістськими справами. Хто ж знав, що незабаром її не стане. 

Анна Політковська у Києві після зйомки в ток-шоу, присвяченому темі політичного тероризму 
 

Коли 7 жовтня 2006-го прочитав приголомшливу вістку про вбивство колеги, майже на автоматі взяв книгу, щоб подивитись на автограф, який вона залишила. Текст наразі не важливий, але дата... 7 жовтня 2005-го - рівно за рік до пострілу кілера.

Місяць тому у Москві затримали колишнього підполковника міліції Павлюченкова, якого вважають організатором убивства. Не знаю, чим закінчиться суд і чи буде він взагалі. Але чомусь впевнений, що мотивів тих, хто дав наказ на знищення опозиційної журналістки ми ніколи не дізнаємось. Тим більше, коли завтра президентом буде Володимир Путін, кагебіст, які колишніми не бувають, і сьогоднішній іменинник.

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.