Спецпроект

Іди і дивись!

"Голокост від куль" - це документальне відображення катастрофи, яка знищила унікальну цивілізацію людей, які століттями жили на українській землі, вірили в Б-га, говорили на їдиш... Про те, куди в 1941-44 роках зникли євреї, багато не пишуть. Як раніше не писали про те, куди в 1933-му зникли українці.

Те, що відбувалось у роки німецько-радянської війни на території України під час "остаточного вирішення єврейського питання", нереально складно й страшно. Але хто про це знає? І не в загальних словах, а конкретно - хто, де і чому?

Виставка "Голокост від куль" - в "Українському домі" з 8 вересня 2011 р.

Зайдіть у будь-яку книгарню в Варшаві і подивіться, скільки там лежить наукових видань, альбомів, спогадів про трагедію польського єврейства, а тепер зробіть те саме в Києві, спробуйте запитати, що почитати про життя і наших українських євреїв...

Про те, куди зникли євреї Києва та Жмеринки, Бродів і Станіславова, Керчі та Одеси, не знято кіно. Про це не пишуть у популярній пресі - хіба до дат, і все якось неглибоко, не переймаючись - мовляв, було й було.

Це не тільки ми такі. Інші суспільства теж, а часом і все людство, пропускають крізь себе, не затримуючи в собі, досвід страшних трагедій.

В 1915-му младотурки вбивали вірменів, за яких не було кому вступитись.

У 1932-1933-му - комуністи морили голодом українців - аналогічно, більше того - тоді Пулітцерівську премію отримав американський журналіст, який писав просталінські "оди".

У 1975-1978 роках комуністичні фанатики в Камбоджі вбили до 3 мільйонів співвітчизників.

Нюрнберг комунізму. В Камбоджі вперше у світі судять червоних

Зовсім нещодавно, в 1990-х, в Руанді правителі з народу хуту винищили, на очах у всього світу, близько мільйона людей з народу тутсі. І знову - формальні співчуття, нуль осмислення.

Це не правильно та аморально.

Українці, як постгеноцидна нація, мусили б краще чути біль інших, якщо хочуть, щоб світ чув нас. Тому важливо, що ця виставка, зініційована католицьким священиком, отцем Патріком Дебуа, є сьогодні в Києві.

Фото з виставки "Голокост від куль". Cолдати Ваффен-СС дивляться, як службовець нацистської айнзацгрупи убиває українського єврея. Вінниця, між 1941 і 1943 рр.

"Голокост від куль" - це документальне відображення катастрофи, яка знищила унікальну цивілізацію людей, які століттями жили на українській землі, вірили в Б-га, говорили на їдиш, а також німецькою, польською, та й українською теж.

Їх уже немає. Їх вбито, кулями і голодом, а надто - холодною відстороненістю, відсутністю переживання і бажання пам'ятати.

Ця виставка - спроба достукатись до тих, хто живий.

Сергій Волянюк: Довкола подій 1945-го в селі Пужники

Питання, пов'язані з історією польсько-українських взаємин 1942–1947 рр., є досить важкими для обох держав. Вони стали заполітизованими, тому опинилися осторонь всебічного вивчення, аналізу та пошанування. На поодинокі голоси дослідників і дані з оригінальних документів державні діячі, медіа та громадськість, все менше звертають увагу. На противагу їм прийшли пропагандистські лозунги, заклики, статті, фільми та інші наративи насаджені зі сторони. Не винятком є ситуація довкола колишнього села Пужники, що до 1949-го існувало на півдні Тернопільської області.

Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.