Спецпроект

Україна на розломі

Йдеться не просто про політичний вплив Росії, Європи чи Туреччини. Мова про історичні цивілізаційні процеси, які не припиняють кардинально трансформувати світ, прискорюючись у процесі глобалізації. Вони втягують Україну до сфери свого цивілізаційного поля, продовжуючи її розривати.

Це просто думки вголос. Думки із правом на дискусію, але без претензії на істину.

Гарячі дискусії останніх днів відносно зони вільної торгівлі з Європою та Митного союзу з Росією змушують нас знову подивитися на себе з висоти історичних процесів, які пережила Україна. Це дасть можливість зрозуміти природу зовнішніх глобальних та цивілізаційних сил, які впливають на нашу державу.

Зрозуміти й самих себе - свою суть, свій характер, свою національну харизму.

Український хрест

Хто ми такі? Чому ми такі? Чому так живемо?

Чому такі бідні, якщо Всевишній дав нам неосяжні землі й багаті ресурси? Тисячі "чому". І кожне неприємніше за попереднє.

Але найскладніше й найнеприємніше для кожного з нас: "Чому за останні століття Україна ніколи не була державою?" Справжній досвід державного управління ми накопичуємо тільки протягом останніх двадцяти років. І це право нам знову дарував Господь.

Історія вчить: становлення будь-якої держави - це складний цивілізаційний процес. Шлях досягнень і помилок, часи воєн, руйнацій, поразок, величних перемог і безупинного творення.

Вочевидь, це величне вміння народу крізь століття провести, захистити, зберегти й розвинути власну націю, власну національну державу. Це своєрідний духовний код, який передається з материнським молоком із покоління в покоління, який незримим древом, проростаючи крізь роки, об'єднує тих, хто любив свою Батьківщину в далекому історичному минулому та віддав за неї життя.

Так само цей код об'єднує тих, хто живе сьогодні й пишається історією своїх предків, свято береже їхню мораль, їхні духовні цінності. І тих, хто народиться в майбутньому, але збереже вірність національним ідеалам.

Історичний процес становлення й розбудови держави - надзвичайно складний взаємозв'язок епох, подій і поколінь. Це діалектична єдність внутрішньої енергії розвитку державницького зерна з умовами зовнішнього середовища. Адже навіть найсильніші зерна, опинившись у несприятливому середовищі, можуть загинути. Або ж слабкі, потрапивши на сприятливий ґрунт, здатні дати чудовий урожай.

Так і українські національні зерна, потрапивши на розкішні природні чорноземи, проростали по-різному на різних етапах національної вегетації, під впливом не тільки історичних, але й цивілізаційних чинників.

Цивілізації й тектонічні історичні розломи

Тисячоліттями на Землі відбуваються геологічні, тектонічні процеси. Вони змінюють і трансформують не лише континенти, але, системно й послідовно - весь образ нашої планети.

Подібні тектонічні процеси відбуваються й на рівні людства з моменту його появи.

Одним із найважливіших чинників історичного становлення й розвитку будь-якої держави є цивілізаційний фундамент. Він стимулює й підживлює виникнення й розвиток державних утворень. Саме цивілізаційний базис протягом століть-тисячоліть - формував духовні, моральні підвалини, традиції й принципи тих країн та народів, які розвивалися, існували в минулому й існують сьогодні.

Так, конфуціанство й даосизм протягом понад двох тисячоліть були вченнями, які сформували цивілізаційні підвалини сучасного Китаю, інших країн Східної та Південно-Східної Азії.

Індуїзм
зцементував цивілізаційний фундамент сучасної Індії з її понад мільярдним населенням.

Буддизм
, народжений в Індії, розповсюдився по всьому Сходу - з Тибетом, Індокитаєм, Кореєю та Японією включно.

Іслам
став цивілізаційним і духовним фундаментом Близького та Середнього Сходу - наймолодше зі світових релігійних вчень.

І, звичайно ж, християнство - у всіх його проявах, що протягом двох тисячоліть слугує цивілізаційним підґрунтям сучасного західного світу й нашого життя.

Кожна цивілізація, маючи внутрішню енергію зростання й розвитку, намагається поширити свій вплив на максимальній території, поглинаючи й захоплюючи інші держави, зіштовхуючись з іншими цивілізаційними ареалами в процесі їхнього захоплення чи самозахисту.

Саме тут, на стику цивілізацій, у боротьбі й зіткненнях, відбувалися найглибші й, як правило, найтрагічніші розломи, що руйнували країни, які на той момент перебували на передовій фронту зіткнень цивілізацій.

У першу чергу, це стосується України.

Україна на розломі

Історія людства - це не просто історія війн, зіткнень та протистоянь. Це, як правило, процес цивілізаційних конфліктів, які набувають тих чи інших форм, на різних історичних етапах спалахуючи чи затихаючи, наступаючи чи відступаючи. Цивілізації завжди перебували в стані активного чи пасивного протистояння.

Таку велику державу, як Україна, з таким чисельним населенням і такою великою територією, де одночасно протягом багатьох століть відбувалося декілька цивілізаційних зіткнень, важко відшукати в світі.

Саме ця земля й народ, одвіку, немов у історичному "бермудському трикутнику" були то затиснуті, то розтягнуті, то втоптані між трьома потужними державними утвореннями - Російською імперією, Османською імперією та Великою Польщею.

Історичне зіткнення цих титанів, що триває в різних формах та проявах і донині, саме на території та за територію України, за народ, який проживає на цій благословенній землі, не лише приводило цілі покоління українців у рабство через турецько-татарський ясир, російське кріпацтво, польське холопство.

Це зіткнення перетворювало цю землю на дике поле - як у прямому, так і в переносному сенсі.

Війни та знищення, приниження й руйнації призвели до духовної, моральної трансформації народу.

Розлом "горизонтальний"

За горизонталлю, протягом багатьох століть, відбувався й відбувається один із найглибших цивілізаційних розломів - зіткнення між християнством та ісламом. Достатньо згадати, як із нашої землі гнали людей цілими селами, містечками й містами в рабство. Тих, хто захищав свою волю, свою землю, свою віру, убивали.

Покоління українців були знищені чи вивезені. Ті, хто лишався, змушені були або покинути рідну землю, або змиритися з неволею й жити під ярмом татарського рабства.

Козаки не тільки воювали з татарами, але й дружили

Цивілізаційні зіткнення й війни не тільки знищують країни та народи, не тільки руйнують суспільства, але й розривають і нищать духовність етносу. Вони пронизують глибоким ментальним зламом людей, родини й цілі генерації, спотворюючи та принижуючи їхні традиції та моральні підвалини.

Проте, цивілізаційне протистояння й глобальний конфлікт між християнством і мусульманством для нашого народу, для нашої землі були боротьбою, а за потреби - і мученицькою смертю за свою віру, свої християнські цінності - моральні, цивілізаційні.

В історичному контексті Україна не є єдиною країною, яка постраждала від горизонтального цивілізаційного зламу, протистояння між християнством та ісламом.

Історія пам'ятає геноцид вірменського народу, численні потрясіння на Балканах та інші - як у Європі, так і в Азії. Навіть новітня історія останніми десятиліттями продемонструвала чимало прикладів загострення цієї цивілізаційної боротьби, яка набула нових форм і проявів. Достатньо пригадати війну в колишній Югославії.

Ще свіжі в пам'яті жахи чеченської війни в Росії.

Ми вже звикли до розірваного на мусульманську й християнську частини Кіпру.

Слава Богу, що нині Україна не потерпає від такого протистояння - поки що.

Хоча процеси, які відбуваються сьогодні в Криму, потребують стратегічного осмислення. І, підкреслимо, особливого моделювання можливих сценаріїв розвитку цивілізаційних зіткнень, що зачіпають Україну, у контексті активізації процесів, які відбуваються в мусульманському світі. Перш за все, ісламського фундаменталізму.

Розлом "вертикальний"

Інший розлом, не менш глибокий, аніж перший, але більш духовно й морально тяжкий - багатолітній конфлікт, який розривав нашу землю й душу нашого народу, але вже за вертикаллю - між східним і західним християнством, православ'ям та католицизмом. Як прояв - боротьба між українцями, поляками та росіянами.

Це протистояння своїми коренями занурюється в глибину століть - у витоки Ливонської війни за балтійські землі. Трагічне загострення припадає на ХVІІ століття, коли Річ Посполита тричі нападала на Росію, претендуючи на московський престол.

Запекле протиборство було очевидним і в часи гетьманства Богдана Хмельницького, після підписання Переяславської угоди. І, звичайно ж, у ХVІІІ столітті, коли роздерта внутрішніми суперечками Польща була пошматована Росією, Пруссією та Австрією.

Саме ця тривала боротьба всередині християнства, між країнами й народами, які зросли й стояли на одному християнському цивілізаційному фундаменті, найбільш обумовила формування й розвиток тих негативних якостей українського менталітету, про які сьогодні так багато говорять.

Великий український історик Михайло Грушевський справедливо зауважив у своїй праці "История Украины-Руси": "Боротьба за існування, питання життя і смерті стояли занадто над душею, щоб можна було з спокійною головою віддаватися питанням конструкційним..."

Хрест

Мусимо стверджувати, саме цей важкий хрест протягом кількох століть калічив душу нашого народу.

Перетин цього глибокого цивілізаційного хреста проходив через серце нашої землі, залишаючи всередині велетенське дике поле, на якому проростало й затоптувалося, народжувалося й знищувалося, зводилось й спалювалося, пишалося й принижувалося, об'єднувало й зраджувало - усе те, що через роки дало нам можливість стати такими, якими ми є!

І саме це Дике поле, як територію в прямому сенсі, і як українську душу змальовував Генріх Сенкевич: "...Таким воно, це Поле, було. Останні ознаки осілого життя на південь по Дніпру обривалися невдовзі за Чигирином, а по Дністру - відразу за Уманню; далі ж - до самих до лиманів і до моря - лише степ, ніби двома річками облямований.

Але в самому Полі ніхто не жив, хіба що по берегах, ніби острови серед моря, деінде траплялися... Скільки в тих краях битв відгриміло, скільки народу полягло - ані злічити, ані згадати...

На людей у травах полювали, немов на вовків чи на сайгаків. Полював, хто хотів. Злодій у дикому степові ховався від закону, озброєний пастир стеріг стада, лицар шукав пригод, лихий чоловік - здобич. Козак - татарина, татарин - козака.

Степ, хоч і спорожнілий, разом із тим пустим не був; тихий, але зловісний, безтурботний, але повний небезпеки; дикий Диким Полем, але й ще дикими душами"


Під тягарем цивілізаційного хреста живемо ми й сьогодні.

Як правило, не усвідомлюючи, що мова не просто про політичний вплив Росії, Європи чи Туреччини.

Мова про історичні цивілізаційні процеси, які не припиняють кардинально трансформувати світ, прискорюючись у процесі глобалізації. Вони втягують Україну до сфери свого цивілізаційного поля, продовжуючи її розривати.

Це відбувається сьогодні, це відбуватиметься завтра й післязавтра.

І якщо ми хочемо розуміти, як і куди нам рухатись, повинні усвідомлювати, які глобальні "магніти" на нас впливатимуть. І до яких цивілізаційних викликів нам потрібно бути готовими.

Але це вже тема наступної статті.

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.