Першотравень у Києві. Наша столиця - "колиска революції"

Свято Першого травня в Україні лише починає відроджуватися у своєму справжньому історичному та класовому сенсі. До останнього часу Першотравень був де-факто приватизований провладною номенклатурою та політичним офіціозом.

Профспілкові боси з Федерації профспілок України та псевдоліві політикани на чолі з Вітренко та Симоненко влаштовують у цей день святкування "Дня весни, праці та шашлику", дефілюючи центром міста із різнокольоровими кульками, під бравурні мелодії вальсів - у той час, коли більшість трудівників України пораються з лопатами серед картопляних плантацій.

Цей специфічний пострадянський Першотравень не має нічого спільного із історичною традицією свята, що бере свій початок у 1889 році - коли Паризький конгрес Другого Інтернаціоналу ухвалив рішення відзначати цей день як міжнародне свято солідарності робітників цілого світу.

Ця дата була обрана соціалістами та анархістами на знак пам`яті жертв поліцейської провокації на чиказькій площі Хеймаркет 1 травня 1886 року - де відбувся масовий страйк із гаслами боротьби за запровадження восьмигодинного робочого дня.

За іронією долі, київську церемонію святкування Першого травня традиційно очолює голова ФПУ, колишній депутат від КПУ, "регіонал" Василь Хара - один з авторів нового проекту Трудового кодексу, де, проміж іншим, фактично скасовується це давно видобуте у боротьбі право. Адже новий КЗпП має узаконити ненормований робочий день, який вже давно встановлений на багатьох підприємствах країни.

Листівка чиказьких анархістів, яка скликала на мітинг 1 травня 1886 року на Хеймаркет (Сінний ринок по-нашому). Це перший випуск листівки, з фразою "Робітники, озброюйтеся і приходьте з усією потугою!". У другому випуску листівки цих слів уже не було

Втім, доля "хеймаркетських мучеників" є невідомою для абсолютної більшості учасників офіціозних маршів та демонстрацій. Оратори на мітингах жодним словом не згадають там історію Першотравня - адже їхнє завдання полягає у тому, щоби перетворити бойове свято робітників на шашлично-горілчаний пікнік, цілковито безпечний для можновладців.

Ба більше - вітчизняна, українська традиція першотравневої боротьби робітників є таємницею для більшості сучасних істориків. А сама тема історії робітничого руху не в моді і не є зручною для академічної кар'єри.

Натомість, ця історія - щільно пов'язана із традицією святкування Першотравня - переконливо свідчить: саме Київ був одним з центрів, де зародився потужний робітничий рух, який зрештою призвів до падіння Романівської імперії, та загалом вплинув на світову історію ХХ сторіччя.  

За збігом обставин, перший день травня можна вважати першим "світським" святом старого Києва - тобто, першим демократичним загальноміським святом, яке не було відзначене у святцях та відбувалося без церковних обрядів.

Ще у XVII сторіччі студенти Київо-Могилянського колегіуму відзначали в цей день "бенкет духовный" на горі Щекавиці - а згодом ці "рекреації" поєдналися із традицією масових народних гулянь. Аби запобігти їм, київський митрополит Євгеній переніс с 19 лютого на 1 перше травня день спомину священомученика Макарія - але більшість киян все одно йшли не до раки з мощами у Святій Софії, а прямували у затишні приміські гаї.

"Щороку першого травня, - писав у 1840-му Автоном Солтановський, - відбувалося з раннього світанку й до наступного ранку народне гуляння. Народ пиячив цілу добу й часто відбувалися тут серйозні бійки навкулачки з безліччю поранених. У глибині гайку можна було натрапити на нескромні сцени, чулися непристойні пісні та жарти.

Перед світанком по дорозі до Києва, і в гаю, і по ярах валялися сотні мертвецьки п'яних, більшою частиною напівроздягнених або геть роздягнених людей. Особливо багато валялося зовсім голих. І літніх, і молодих жінок і дівок. Наступного дня всі поліцейські частини були переповнені".

Тож не дивно, що перша маївка київських робітників, котра відбулася на Солом'янці, була замаскована під традиційне святкування "за чаркою, на природі":

"На першому таємному святкуванні 1-го травня в 1894 році брали участь, головним чином, залізничники, - пригадував один із перших марксистів Російської імперії Борис Ейдельман. - Травневі збори відбувалися в Кадетському гаю. Зібралося чоловік двадцять робітників і два інтелігенти. Святом всі робітники були задоволені, але вдалим його назвати було не можна. Передбачалися промови, але через помилку розпорядників затесався один сумнівний робітник. Його напоїли і обмежилися загальною бесідою про травневе свято, тостами і піснями". 

Перше травня 1897 року вже відзначали страйком понад п'ятисот київських робітників - про що повідомила німецька газета "Vorwarts". Заборонене свято швидко набуло широкої популярності.

"Репресії влади надавали пролетарському Першотравню революційний характер. У міських газетах нерідко з'являлися повідомлення про арешти, вуличні заворушення, облави на учасників таємних сходок за Дніпром, наприклад на Чорториї", - розповідає сучасна "Мала енциклопедія київської старовини".

Роман-хроніка Євгена Кротевича, який брав участь у революційному студентському русі Києва, змальовує таємне зібрання робітників у Голосіївскому лісі. Його учасники вимагали запровадити восьмигодинний робочий день, дозволити діяльність профспілок, вчасно сплачувати заробітню платню та розраховуватися з робітниками готівкою - а не виробленим ними крамом, як це практикували роботодавці.

Кульмінаційний момент робітничої демонстрації на Хеймаркеті 1 травня 1886 року - провокатор кидає бомбу, яка вбиває поліцейського. Гравюра - з англомовної Вікі

Стихійне святкування Першого травня перекидалося з травневих гаїв на вулиці Києва, що призводило до сутичок із казаками - тодішнім царським "спецназом".

"Враховуючи обставини того часу, організатори святкування перенесли його на наступну після першого травня неділю, щоб у цей вихідний день не виявилася відсутність на роботі учасників святкування. І, нарешті, щоб ввести в оману поліцію і жандармів, було запущено чутку, що демонстрація відбудеться на Хрещатику неподалік Думської площі (сучасний Майдан Незалежності - ІП).

Перед світанком на Хрещатику та прилеглих до нього вулицях у дворах та під'їздах будинків були зібрані поліцейські, жандарми та шпики з усього Києва. А біля воріт стояли двірники - вірні слуги охранки.

Чутка про намічену в центрі міста демонстрацію привела сюди безліч гаволовів, та й зазвичай у вихідні дні тут гуляло чимало нарядно вбраної публіки. А тепер тут зібралося також багато робітничої та учнівської молоді. Всі тротуари і бруківка були заповнені натовпом. І ось то там, то тут почулися молоді дзвінкі голоси: "Хай живе Перше травня!"

І тут же, як за сигналом, звідусіль висипали поліцейські зі свистками. З криками: "Не збиратися! Назад! Розходьтеся!" вони рушили на людей. З гиком і свистом вилетіли з бічних вулиць козаки 1-го Уральського полку. Натовп кинувся врозтіч геть, а за ним - іще не підготовлена ​​до масових виступів молодь".

Жорстокі переслідування з боку жандармів вимагали дотримання суворої конспірації, про яку згадували ветерани-соціалісти:

"Спільними правилами вважалися наступні: на вулицях або при сторонніх з членами організації не розкланюватися, серед пропагованих називатися вигаданими іменами, квартири мати з окремим ходом, з глухими стінами; листів і фотографічних карток членів організації не зберігати; при вході в квартири членів переконуватися попередньо в наявності домовленого знака безпеки, на вулицях користуватися прохідними дворами тощо.

Один з членів групи розповідав мені про народовольчий київський гурток, що мав своєю спеціальністю підготовляти своїх членів до конспіративної роботи. Давалося, наприклад, доручення у точно визначеному місці і в певний час передати або отримати від незнайомої даному члену організації людини якусь річ".

Активна конспіративна робота дозволяла ефективно готувати публічні протестні акції за часів царської диктатури. І саме перше травня стало місцем демонстрації сил українського соціалістичного руху, який швидко входив у силу.  

"Вже до першого травневого свята ми не тільки не відчували нестачі в зв'язках з робітниками, а, навпаки, були поставлені перед питанням про залучення пропагандистів для нових гуртків, про доставку літератури, про організацію бібліотек, впорядкування занять із робітниками, втручання в конфлікти робітників з власниками і в страйки, які тоді саме починалися", - пригадував Ейдельман.

Сучасні українські "соціал-націоналісти", які також намагаються привласнити Першотравень, не мають гадки, яким інтернаціональним за ідеологією та своїм складом був у той час революційний київський рух. Наприкінці XIX сторіччя у Києві співпрацювали кілька російських, польських та єврейских груп - до яких приєдналися й українські соціалісти.

У ХХ-му сторіччі з них розвинулося кілька лівих течій, але ми поки що зосередимося на позаминулому сторіччі і першій кристалізації робітничого руху в партію.

Найбільш визначною постаттю в цьому середовищі був Ювеналій Мельніков, на честь якого названа одна з сучасних столичних вулиць. Цей чудово освічений син полтавського поміщика оволодів спеціальностями слюсаря, токаря та електромеханіка, аби проводити пропаганду серед робочих.

Після кількох арештів у різних містах імперії жандармерія заборонила йому влаштовуватися на київські заводи - але соціалісти відкрили легальну ремісницьку школу для молодих робітників, де викладав Мельников. На той час він вже помирав від сухот, на які захворів у петербурзькій в'язниці "Кресты".  

"Школа випустила кілька токарів по металу, які зіслужили потім добру службу робітничій справі. А квартира Мельникова на Лук'янівці, де містилася школа-майстерня, зробилася штаб-квартирою соціал-демократів-інтелігентів, клубом і університетом для численних відвідувачів робітників.

Сюди приводили наші учні своїх знайомих. Інтелігенти-пропагандисти надсилали сюди для остаточного вищого шліфування своїх слухачів. Сюди приходили інтелігенти всіх київських гуртків. Дехто тут учився говорити й писати зрозумілою для маси мовою.

Тут у тісному гуртку обговорювалися плани організації. Тут обговорювалися новини газетні, велися суперечки про пропаганду й агітацію і роздавалися книжки", - писав про це "партійне ПТУ" Борис Ейдельман - ще одна легендарна особа серед соціалістів-киян.

Чиказькі анархісти, засуджені до смертної кари за вбитого на Хеймаркеті поліцейського. Через кілька років їх буде визнано невинними, губернатор штату Іллінойс перепросить родичів. Тим часом страчені стануть мучениками-символами руху найманих працівників за свої права

Саме його було обрано головою історичного Першого з'їзду РСДРП у Мінску - де була заснована майбутня ленінська партія. Секретарем з'їзду обрали ще одного киянина - Вігдорчика: адже київські марксисти, фактично, взяли на себе підготовку заходу, а їхня "Робітнича газета" стала першим друкованим органом партії.

"Кияни розгорнули воістину чудову роботу. Вони знову об'їхали всі організації, ще міцніше зв'язалися з "Бундом", випустили перший і другий номер "Робітничої газети" і взагалі практично підготували з'їзд (знайшли місце, розробили порядок денний)

...Таким чином вийшло, що Київ наприкінці 90-х років став організуючим центром", - із щирим захопленням констатував перший партійний більшовистський історик Володимир Невський у "Короткому нарисі історії РКП(б)".

Згодом, цей історичний твір було репресовано разом з його автором - а сталінська історіографія намагалася не робити акцент на "історичному первородстві" київських соціалістів. Хоча наша столиця має повне право на почесний статус "колыбели пролетарской революции".

"Чому Києву вдалося те, що не вдалося ані Петербургу, ні Москві? Мені здається, що одна з причин цього - невелике порівняно з Петербургом та Москвою робітниче населення Києва. Раз розпочавшись, пропаганда дуже швидко охопила всю свою невелику область, і дуже скоро виникла думка про об'єднання всіх наявних у місті гуртків і груп, а потім і думка про з'єднання в одну організацію всіх міст", - писав про свій успіх сам Борис Ейдельман.

Київські соціалісти мали тоді особливий "Зелений зошит", у якому ретельно фіксувалася історія соціалістичного руху. Активісти однієї з марксистських груп, які підготували цю робітничу хроніку, передали її  "на перегляд, виправлення і доповнення старійшим учасникам інших двох київських організацій", - аби виробити загальний історичний "канон".

На жаль, "Зелений зошит" був вилучений жандармами під час арештів навесні 1898 року, коли у Києві було заарештовано 175 робітників - аби запобігти проведенню чергової маївки.

Дивіться також: "1 травня. Плакати різних часів і народів. ФОТО"