Спецпроект

Як склалася доля засуджених за участь в акції "Україна без Кучми"

19 осіб були звинувачені в організації масових заворушень, і всі, крім Андрія Шкіля (перебував під слідством, але вийшов на свободу з СІЗО після обрання народним депутатом), були засуджені до позбавлення волі на строк від двох з половиною до трьох з половиною років (рос.).

В конце ноября 2000 года в Верховной Раде были обнародованы записи майора госохраны Николая Мельниченко, на основании которых представители оппозиции сделали вывод о причастности президента Леонида Кучмы к убийству журналиста Георгия Гонгадзе.

Оппозиционеры создали комитет защиты Конституции "За Украину без Кучмы" и 15 декабря 2000 года начали акцию гражданского неповиновения "Украина без Кучмы". В Киеве на майдане Незалежности были установлены палатки и каждый день проходили митинги.

Кульминацией акции стали столкновения между оппозиционерами и милицией 9 марта 2001 года возле администрации президента.

В результате были задержаны активисты УНА-УНСО, в том числе тогдашний лидер УНА-УНСО, а сейчас народный депутат Андрей Шкиль ("БЮТ-Батькивщина").

Хроніка сутичок 9 березня 2001 року (ВІДЕО)

19 человек были обвинены в организации массовых беспорядков, и все, кроме Андрея Шкиля (находился в числе подследственных, но вышел на свободу из СИЗО после избрания народным депутатом), были приговорены к лишению свободы на сроки от двух с половиной до трех с половиной лет.

Как сложилась судьба осужденных за участие в акции "Украина без Кучмы":

Андрусенко Денис - в 2001 году безработный, умер в 2006 году;
Бойко Олег - в 2001 году рабочий завода, в настоящее время - сотрудник ЖЭК Днепровского района Киева, член УНА-УНСО;
Бурячок Олег - в 2001 году был студентом, сейчас - сотрудник телекоммуникационной компании, член УНА-УНСО;
Гальчик Сергей - в 2001 году студент, в настоящее время - менеджер, член УНА-УНСО;
Горощук Владимир - в 2001 году безработный, сейчас - водитель маршрутного такси, член УНА-УНСО;
Зайченко Руслан - в 2001 году был главой черкасской областной организации УНА-УНСО, сейчас возглавляет исполнительный комитет УНА-УНСО;
Кайданович Сергей - в 2001 году студент, сейчас - судьба не известна, не являлся членом УНА-УНСО;
Карпюк Николай - в 2001 году возглавлял ровенскую областную организацию УНА-УНСО, сейчас - заместитель председателя УНА-УНСО;
Косенко Андрей - в 2001 году безработный, умер в 2009 году;
Литвиненко Павел - в 2001 году студент, в настоящее время - сотрудник коммунальных служб, вышел из состава УНА-УНСО;
Ляхович Николай - в 2001 году безработный, в настоящее время - помощник народного депутата Андрея Шкиля, вышел из состава УНА-УНСО;
Ляхович Григорий - и тогда, и сейчас безработный. Из состава УНА-УНСО вышел;
Мирончук Владислав - в 2001 году студент, в настоящее время - сотрудник охранной фирмы, член УНА-УНСО;
Мазур Игорь - как и 10 лет назад, возглавляет киевскую городскую организацию УНА-УНСО.
Назар Василий - художник, умер в 2009 году;
Павлюк Владимир - в 2001 году сотрудник охранной фирмы, в настоящее время - пенсионер, член УНА-УНСО;
Самохвалов Станислав - как и в 2001 году, является сотрудником частной фирмы, член УНА-УНСО;
Селега Олег - в 2001 году частный предприниматель, в настоящее время - глава охранной фирмы, не являлся членом УНА-УНСО. 

Джерело і повна версія статті: "Коммерсантъ-Украина"

P.S. Коли вже матеріал був опублікований, до "Історичної правди" листовно звернувся герой згаданої історії Микола Ляхович. Вважаємо, що його уточнення важливі:

"По-перше, я не є безробітним. Після звільнення з ув'язнення 3 жовтня 2003 року, я змушений був ще лікуватись до травня 2004 року, після чого отримав на деякий час інвалідність 2 групи, яка унеможливлювала фізичну працю.

Тому, щоб не втрачати час, того ж 2004 року, я вступив на денну форму навчання до НПУ ім. Драгоманова, який закінчив з відзнакою у 2009 році, за спеціальністю "Психологія". Але, навіть навчаючись, постійно намагався працювати у комерційній сфері на різних посадах, зокрема й маю своє комерційне підприємство, де є власником і директором.

Консультантом народного депутата я був і є на громадських засадах. Про це відомо Скоропадському, але він таким чином хоче навести читача на думку, що "Ляхович пішов з УНСО на більш оплачувану роботу до нардепа".

У 2001 році, перед ув'язненням, я працював заступником голови Рівненської обласної організації УНА-УНСО, і звідти був направлений на посаду координатора УНА-УНСО, по організації акцій "УБК". Але чомусь Артем пише щодо одних "в 2001 году был главой ......ой областной организации УНА-УНСО", а щодо інших "в 2001 году безработный"...

По-друге, я не виходив з УНА-УНСО, а навпаки є головою виконкому Громадської організації УНА-УНСО. Так, дійсно, я не належу до політичної партії Українська Національна Асамблея, до якої, ймовірно, належить пан Скоропадський.

Справа в тому, що доки ми перебували в ув'язненні, в цій політичній структурі стався заколот, і Карпюк Микола, випущений на підписку з в'язниці, разом з Юрієм Тимою, призначили керівником тієї структури сумнозвісного провокатора Едуарда Коваленка.

З того часу, як ця партія стала повією за викликом у кучмівської Адміністрації, я залишаюся позапартійним. А УНАсти почали робити провокаційні заяви на опозицію тощо (тут можна довго й багато писати).

По-третє, мій брат Григорій Ляхович ніколи й не був членом УНА-УНСО, тому й не міг з нього вийти. А також, він не є безробітним, а працює. Зокрема до нещодавнього часу працював директором великого магазину техніки. Зараз займається іншою комерційою діяльністю, а також і громадською. Між іншим, до ув'язнення, Григорій був студентом Березнівської лісотехнічної школи, з якої його виключили за участь в акціях "УБК".

 
Буду вдячний, якщо "Історична правда", усуне "неправду" щодо нас".

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.